Розділ 3

Тео

Це тренування я відкатав так, наче востаннє у своєму житті. Я їхав на максимальній швидкості, демонструючи всі свої вміння. Попри швидку їзду, я обережно та вміло поводився на поворотах. Мені хотілося показати всю свою майстерність Ендрю, бо я відчував його пильний погляд на собі. А також був ще один погляд синіх очей, які нещодавно уважно витріщалися на мене. Луїза... Вона мене розізлила, хоча я й не показав цього. Мене дратувало, що ця дівчина ніяк не відчепиться. Її нахабність та впевненість у собі не мала меж. Мабуть, дівчинка не звикла, що їй відмовляють, але краще їй не грати зі мною в ігри, бо я зламаю її швидше, аніж вона встигне подумати про це. Сьогодні на ній було менше рожевого, але вона все одно виглядала наче Барбі. Ці її біляві пасма, великі блакитні очі та маленьке обличчя. Навіть фігура в неї була як в Барбі з вузькою талією та виразними вигинами. Попри свою неприязнь до неї, я все ж не міг не відмітити, що зовні вона була привабливою.

Я задумався про неї всього лише на кілька секунд, але цього мені вистачило, щоб на мить втратити контроль над їздою. Я мало не проґавив поворот, а коли повернув кермо вліво, то мотоцикл нахилився боком так низько, що я майже торкався гомілкою асфальту. Дідько! Це був не найкращий варіант проходження цього повороту. Мені потрібно було швидше зреагувати, щоб охопити більшу траєкторію. І мій батько, і Ендрю точно зауважили мою помилку. І все це через Луїзу, що заплутала мої думки перед тренуванням. Я міцно стиснув кермо та решту кіл проїхав ідеально. Я хотів довести Ендрю, що готовий взяти участь у цьому сезоні чемпіонату. Мені, чорт забирай, не потрібен ще рік тренувань, щоб стати чемпіоном!

Я загальмував на фінішній прямі та зістрибнув з мотоцикла. Батько, Ендрю та Луїза стояли за трибуною. Я зняв шолом з голови, важко дихаючи. З чола стікав піт, а сонце гаряче пекло в голову. Я готовий був випити літр холодної води відразу. Помітив, що батько та Ендрю попрямували в мою сторону, тож я пішов їм назустріч. Попри ту одну похибку, я відкатав досить непогано, навіть добре. Можливо, вони не помітили мою незначну помилку на повороті? Принаймні я сподівався на це. Ендрю дивився на мене своїм суворим поглядом. Насправді чоловік не був високим на зріст, але він стояв рівно, намагаючись здаватися вищим за мене. Ну, йому це погано вдавалося.

— Це було добре, — сухо сказав він, — але не зовсім ідеально. До наступного року ми зробимо все, щоб ти гідно представив нас.

Я міцно стиснув щелепи, намагаючись заспокоїти свою злість. Якого біса я повинен чекати ще один рік? Ми не домовлялися про це, коли укладали контракт.

— Навіщо чекати? — спитав я. — У цьому сезоні я стану чемпіоном.

— Люблю впевнених людей, але цей сезон для тебе закритий, — відповів Ендрю, криво посміхнувшись. — Готуйся до наступного.

— Ми так не домовлялися! — обурено сказав. — Я прекрасно знаю свої шанси на перемогу, і вони в мене є!

— Такі самі, як минулого сезону? Шосте місце... Ти навіть у п'ятірку не ввійшов.

— Це було минулого року! За цей час багато чого змінилося. Я постійно тренувався та значно покращив свої навички. Я повинен бути в цьому сезоні!

Я був впертим завжди, а в цей момент просто не міг більше контролювати своїх емоцій. Батько не попереджав мене, що, укладаючи контракт з Ендрю, мені доведеться відмовитися від власної думки та своїх бажань. Я хотів сам керувати своїм життям, а цей договір усе ускладнював.

— Гордію, — звернувся Ендрю до мого батька, — коли ми домовлялися про співпрацю, то ти не уточнював, що твій син такий складний.

Я глянув на батька, що дивився на мене, не відриваючи свого твердого погляду. Він був спокійним, хоча мені в цій ситуації хотілося розірвати усе та усіх на шматки.

— Він ще молодий, — сказав тато. — Гаряча кров, високі цілі, неприйняття чужої думки та бажання довести усім свою правоту, навіть якщо це не зовсім так. Я теж колись таким був.

— То це у вас сімейне?

— З віком проходить, — пробурмотів батько, перевівши погляд на Ендрю. — Але я згодний з тобою. Він ще не готовий.

Це мене ще дужче розізлило. Мій тато, який мав би підтримувати мене, чомусь постійно йде проти моїх бажань. Він перекриває мені кисень, не дає дихати на повні груди. Я, бляха, втомився від цього!

— Якщо ви вважаєте, що я не готовий, — сердито почав, — якщо занадто складний для вас, то в такому разі, містере де Квінсі, візьміть той сраний контракт та розірвіть його до біса! Я буду лише радий.

Я помітив, що вираз його обличчя змінився. Він виглядав так, наче готовий був вдарити мене просто тут, але ж манери не дозволять. Батько важко видихнув, і це означало, що він зовсім незадоволений мною. Гаразд. Мені глибоко начхати на його думку. Дістало все!

Я пройшов повз них та швидко попрямував до гаража. У голові почало пульсувати від гніву. Я стискав та розтискав кулаки, намагаючись заспокоїтися. Інколи мені здавалося, що цей світ був би кращим без мене. Принаймні, моєму батькові не довелося б дивитися з таким розчаруванням на неулюбленого сина. Нащо батьки взагалі мене народжували, якщо не хотіли? А, точно! Це ж просто так сталося. Я так міцно стиснув щелепи, що мої зуби мало не потріскали.

— Тео! — почув за спиною дратівливий голос. — Тео, почекай! Та стій же ти!

Луїза підбігла до мене й поклала свою долоню на моє плече. Я зупинився та різко обернувся до неї обличчям, від чого вона аж підскочила.

— Чого тобі? — гаркнув я.

Її очі стали вдвічі більшими, але не від здивування, швидше — страху. Я опустив погляд на руку дівчини, що досі лежала на моєму плечі. Вона неприємно обпікала мене через костюм, наче хтось поклав на мою шкіру розжарене вугілля. Я одним махом скинув її долоню зі свого плеча. Луїза склала руки перед собою, переплітаючи пальці.

— Мій тато, — почала вона, — він завжди такий прискіпливий та вимогливий. Він хоче, щоб все було ідеально, а ти, здається, далекий від ідеальності.

— Так, — погодився я, примруживши очі. — І це одна з причин, чому тобі не варто наближатися до мене!

— Мені це подобається, — прошепотіла вона, легко прикусивши нижню губу. — Я маю на увазі, що раніше не зустрічала таких хлопців. Тато має рацію, Тео. Ти справді складний, але також він оцінив твою наполегливість та бажання перемогти. Це дуже цінно для нього, справді. Просто... У мого батька своє уявлення про ідеального чемпіона, і за цей рік він хоче виховати тебе так, щоб ти без сумнівів став ним.

— Що ти хочеш цим сказати, Луїзо?

— Тато ніколи не помиляється. Якщо він каже, що тобі потрібен цей рік, то так воно і є.

Я видихнув та нахилився ближче до дівчини. Вона схвильовано стиснула губи в пряму лінію, але продовжувала мужньо дивитися на мене у відповідь.

— Хочу, щоб ти дещо зрозуміла, — твердо сказав. — Я не такий, як ти. Я не підлаштовуюся під інших людей та не граю чужі ролі. Це ти у нас прикидаєшся перед татусем слухняною донечкою, хоча насправді не є такою. Не чекай, що я буду повзати перед твоїм татусем та бігати за ним наче дворова собачка лише через те, що він спонсорує мій чемпіонат. Тому, Барбі, перестань повчати мене та дай мені нарешті спокій! Краще купи собі нову помаду та зніми відео про неї у свій крутий блог. У цьому ти явно тямиш краще.

І на цих словах я замовк. Вона шоковано витріщалася на мене, відкривши рота. Мабуть, не звикла, щоб з нею так розмовляли. Дівчина зробила один великий вдих, а її повіки затріпотіли, наче вона відганяла сльози. Я розвернувся та попрямував геть від неї, бо вона, чорт забирай, надто сильно дратувала мене.

— Ти придурок, Тео! — закричала Луїза мені в спину. — Я хотіла всього лише допомогти тобі своєю порадою, а ти ставишся до мене як до непотребу! Я нічого поганого тобі не зробила! Але я зроблю. Я зроблю це. Обіцяю.

Коли я оглянувся, то вона вже швидко бігла в сторону виходу з автодрому. Можливо, мої слова зачепили її, але мені було байдуже. Ну, може, зовсім трішки це зачепило також і мене. Я увійшов до гаража та першим же ділом почав знімати свій костюм. Мені було так жарко, що я мало не зомлів в ньому. Терміново потрібен холодний душ. Я витер сухим рушником обличчя з поту та втомлено сперся до столу. Схопивши пляшку води, я осушив її майже повністю. Здається, мені вдалося трохи заспокоїтися. Злість поступово розчинялася у повітрі, змінюючись на часткове розуміння. Можливо, я справді недостатньо готовий? Це усвідомлення було до біса жалюгідним.

— Тео, — почувся втомлений голос батька, — ти мене...

— Розчарував? — спитав я, піднявши обидві брови. — Зазвичай ти кажеш саме це.

Він підійшов ближче та зупинився навпроти мене, склавши руки на грудях.

— Неприємно здивував, — натомість сказав тато. — Я розумію, що ти злишся. На твоєму місці я б теж злився, але не варто так розмовляти з Ендрю.

— Чому ти так вчепився за нього? Невже він дійсно такий важливий спонсор, що ти перекриваєш мені кисень та забираєш у мене відчуття свободи? Я не можу так більше, тату! І я не хочу бути ув'язненим тим довбаним контрактом.

— Ендрю — це твій шанс потрапити у світовий чемпіонат з мотогонок. Інколи мрії вимагають жертв. Я теж на початку своєї кар'єри співпрацював з людьми, які мають гроші та готові оплачувати мою участь в чемпіонаті. Усі гонщики мають спонсорів! Усі укладають контракти, що обмежують їхню свободу.

— Не усі! — огризнувся я. — Вікторія не співпрацювала ні з ким, бо ти був її спонсором. Чорт, та ти досі спонсоруєш її та Алекса на європейському чемпіонаті з автоперегонів, але на мене тобі чомусь завжди байдуже.

Тато підійшов ще ближче. Він поклав свою руку на моє плече та уважно зазирнув мені в вічі.

— Колись я зробив вибір на користь автомобілів. Я підтримував Вікторію, бо вона займалася тим, що було усім моїм життям. Ти обрав у своєму житті мотоцикли. Я не можу спонсорувати ще й тебе. У мене є своя команда гонщиків, яка потребує постійного фінансування.

— У тебе достатньо грошей, — сказав я, примруживши очі. — Окрім автодрому та перегонів, у тебе ще є бізнес прадіда, який прекрасно процвітає. До того ж ти співпрацюєш з дядьком Єгором. Два рази в рік твоя колекція автомобілів поповнюється новими тачками за мільйони доларів, а ти кажеш мені, що не маєш коштів, аби спонсорувати мене! Чорт, тату! — Я роздратовано скинув його руку з плеча та вдарив ногою по ніжці стола, глибоко дихаючи. — Придумай хоча б щось правдоподібніше.

— Поговоримо про це тоді, коли ти будеш готовий до цієї розмови, — суворо сказав він. — Тобі треба подорослішати, Теодоре.

Я аж здригнувся, коли він назвав мене повністю на ім'я. Тато звертався так лише в ті моменти, коли сильно злився. Сумно, що його так сильно розізлило те, що я не хочу більше слухати його брехні.

— Я достатньо дорослий! І я не хочу чекати ще один довбаний рік, якщо можу вже в цьому сезоні здобути перемогу.

— Не завжди все вдається з першого разу. Я дуже довго йшов до свого чемпіонського титулу. Мені було двадцять дев'ять, коли я отримав його!

— А Вікторії було двадцять, коли вона стала чемпіонкою! Чим я гірший за неї?

— Ти не гірший за неї, можливо, навіть кращий, але тобі потрібен цей рік, щоб дуже добре підготуватися. Чемпіонат — це не дитячі ігри. Це боротьба на виживання. Згадай, що сталося з братом Алекса. Він досі в комі, а половина його тіла у шрамах від опіків. Перегони — це дуже сильний ризик та небезпека, і якщо ти на заїздах будеш поводитися так, як сьогодні на тренуванні, то тобі ніколи не стати чемпіоном. Куди ділася твоя зібраність та верх над емоціями? Коли ти, чорт забирай, втратив самоконтроль? Стань уже дорослим хлопчиком, серйозно постався до чемпіонату та з гордістю здобудь кубок у наступному сезоні. Ти мене почув?

Я видихнув, піднявши голову до стелі. Втомлено заплющив очі та на декілька секунд затримав дихання, щоб заспокоїтися.

— Добре, — все ж погодився я. — Цей рік повністю присвячу підготовці.

— От і добре, — сказав тато, здається, задоволений моєю відповіддю. — Це правильний вибір.

— Але турнір з мотокросу ніхто не забороняв, — додав я, — тому цього року візьму участь в ньому. Він через два тижні розпочинається.

— У тебе нема мотоцикла для мотокросу, — пробурмотів батько.

— У мене є мотоцикл. Ми з Вадимом зібрали його разом.

— Мені не дуже подобається таке твоє рішення, але я не буду проти.

— І на тому дякую, — буркнув я.

Тато попрямував до виходу з гаража, але раптом зупинився. Він оглянувся на мене та подивився так, що по моєму тілу аж мороз пройшовся.

— І ще одне, Тео, — почав батько. — Будь обережним з доньками Ендрю. Нам не потрібні проблеми.

— Дівчатка де Квінсі — це останнє, за що ти можеш хвилюватися, тату. Жодна з них мене не цікавить. З цим проблем не буде. Обіцяю.