Розділ 2

Луїза

Дві хвилини... Всього лише дві довбані хвилини повністю визначили моє майбутнє та місце у сім'ї з тієї миті, як я народилася. Я завжди в усьому була другою, гіршою та недостатньо хорошою в порівнянні зі своєю сестрою. Батьки та рідні змусили мене почуватися приниженою. Їм не подобалося, коли я вимагала занадто багато уваги до себе, але ж я всього лише хотіла почуватися люблячою дитиною. Та цього не сталося. Лорена — старша донька Мелоді де Квінсі та відповідно її наступниця. Мені доводилося рости, спостерігаючи за тим, як батьки звиваються навколо Лорени, аби лише догодити їй. Вони виховували її рівною собі, а на мене їм ніколи не вистачало часу. Можливо, мама й любила мене, але для батька завжди існувала лише старша донька.

— Що це за вигляд, Луїзо? — спитав він, коли ми поверталися додому в автомобілі. — Хіба тобі личить носити такий короткий одяг? Ми ж домовлялися, що ти не вдягаєшся так на людях.

— Але ж на вулиці літо! — сказала я, намагаючись звучати менш обурливо. — Усі дівчата носять спідниці та футболки влітку.

— Не всі, — озвалася сестра.

Я глянула на Лорену, що сиділа навпроти мене. На ній були легкі штани коричневого кольору та біла блузка на короткий рукав, ґудзики якої були застебнуті аж до горла.

— Тато має рацію, — продовжила вона. — Королівським особам не пасує вдягатися так відверто.


— Смію нагадати, що це ти у нас спадкоємиця королівського роду, а не я!

— У твоїх венах тече кров де Квінсі, — буркнув тато. — Поводься відповідно, Карлотто.

Я ненавиділа, коли він називав мене моїм другим ім'ям. Тато робив це вкрай рідко, і лише тоді, коли хотів насварити мене за щось. Я відвела погляд до вікна, міцно стиснувши зуби.

— Це був той хлопець, якого ти спонсоруєш? — поцікавилася Лорена у батька.

— Так, — відповів той. — Тео Ємчук. Його батько — мій хороший знайомий, тому я й погодився. Він, здається, здібний хлопець. Сподіваюся, що з ним проблем не буде.

Думками я перенеслася на годину назад, коли вперше побачила його. Я інколи слідкувала за перегонами, тож багато гонщиків здавалися мені красивими та неабияк привабливими, але Тео... Він був якимсь іншим. І хоч його погляд був сповнений відвертої неприязні, це все одно змусило моє серце битися в шаленому ритмі. Те, як карі очі вивчали мене, близькість його тіла та один короткий дотик, від якого я мало не зомліла. Це було занадто, як для першої зустрічі, але водночас так мало.

— Він мені здався хорошим, — сказала Лорена.

Коли я глянула на неї, то помітила, що вона трохи опустила голову, ховаючи легкий рум'янець на своїх щоках. Схоже, не лише я запримітила Тео, і реакція сестри на нього мені зовсім не сподобалася.

— Все одно вам краще уникати будь-яких хлопців, — заговорив тато суворим тоном. — Знаю, що ви уже дорослі, але не забувайте про наші правила. В усьому є межа.

— Ти завжди повторюєш ці слова дідуся. — Лорена легко усміхнулася. — З кожним роком ти дедалі більше схожий на нього.

І це було правдою. Колись у нас було менше правил, обмежень та заборон. Зараз же їх стільки, що я почуваюся так, наче живу в золотій клітці. Тато узгоджує та контролює абсолютно кожен мій крок. Я не можу заводити нових друзів без його відома, не можу зустрічатися з хлопцем без його згоди та не можу елементарно вдягатися так, як би мені цього хотілося. Я була ув'язненою та замкненою в палаці, бажаючи колись вирватися на свободу.

— Я хочу, щоб ми з вами домовилися, — продовжив батько, — на автодром ви можете приїжджати лише зі мною, доки я не переконаюся, що це безпечне місце для вас. На щастя, це не буде довго, бо вже у кінці серпня ви повернетеся в Лондон на навчання.

— До речі, я хотіла поговорити з тобою про один цікавий проєкт...

Я більше не слухала, про що говорили між собою тато та сестра. Мене мало хвилювали їхні розмови, що зазвичай зводилися до бізнесу. Попри те, що Лорені було лише вісімнадцять, тато часто дослухався до її думки. Відверто кажучи, вона була краще обізнана в бізнесі, аніж я. Можливо, тому що мене не виховували як спадкоємицю? Я жила своїм не зовсім звичайним життям, намагаючись зробити його максимально комфортним для мене. На щастя, батько не був проти мого захоплення соціальними мережами. Я почала вести свій блог ще в чотирнадцять. Зараз у мене було майже двісті тисяч підписників в Інстаграмі. Я кожного дня багато працювала над тим, щоб назбирати свою аудиторію. Мені доводиться постійно знімати відео макіяжів, образів на кожен день чи конкретну подію, а також інколи вести прямі трансляції. Я завжди думала, що роблю щось корисне, рекомендуючи людям хорошу косметику чи одяг. Лорена постійно казала, що мій блог ніколи не буде мати успіху, але він таки був успішним. Можливо, не так сильно, як би мені хотілося, але я знала, що рано чи пізно слава таки наздожене мене.

Коли ми приїхали додому, то я одразу попрямувала до себе в кімнату. Я вирішила пропустити сімейний обід, адже мені ще треба було зняти якесь відео для блогу. Я довгий час сиділа на ліжку та гортала стрічку Інстаграм у пошуках натхнення. Сьогодні було важко, як ніколи. Голова йшла обертом від усіх змін та подій, що відбулися за останні два роки.

Не хотілося думати про погане. У голові раптом з'явився Тео, і те, що відбувалося сьогодні між нами. Може, комусь це здасться дивним, але я ще ніколи раніше не стояла так близько з хлопцем. Я вирішила пошукати його акаунт в Інстаграмі, що виявилося легше простого. У нього було мало фотографій, але він виклав швидкі історії. Я переглянула їх, зупинивши пальцем фотографію його нового мотоцикла, злегка прикритого тканиною. Я згадала, як сиділа сьогодні на ньому, доки Тео не змусив мене злізти. На фотографії з-під тканини виднілися червоно-жовті кольори. Точно! Сьогодні я зніму відео макіяжу в стилі спортивного мотоцикла таких відтінків. Ідея здалася мені геніальною. Я різко піднялася з ліжка та побігла до свого робочого місця. Мій погляд зачепився за досі відкритий на телефоні акаунт Тео. Трохи вагаючись, але я все ж натиснула "відстежувати". Цікаво, як швидко він підпишеться на мене у відповідь?

Я налаштувала світло та камеру, підібрала потрібну косметику, а тоді почала знімати усе на відео. Коли закінчила, одразу ж перевірила свій Інстаграм. Розчаровано видихнула, коли не помітила серед нових слідкувачів Тео. Але ж це тільки дві години минуло. Мабуть, він зайнятий.

Та все ж Тео не зробив цього ні в той вечір, ні в наступні дні. Я постійно перевіряла свій телефон, і чомусь мене страшенно злило, що він ніяк не відреагував на такий мій крок. Я взагалі мало за цим слідкувала, тож він мав би відповісти взаємністю. Ніколи ніхто не смів відмовляти мені!

— Ти кудись їдеш? — поцікавилася я в тата за сніданком.

— Сьогодні тренування у Тео, — відповів він. Я одразу ж розхвилювалася від згадки його імені. — Хочу подивитися, як він впорається з новим мотоциклом.

— Я б хотіла поїхати з тобою, але у мене зараз урок з китайської, — заговорила Лорена, хоча її ніхто й не питав про це. — Можливо, іншим разом я поїду з тобою?

— Так, звісно, — погодився тато. — Якщо ти хочеш.

— А можна мені сьогодні поїхати? — спитала я. — Ти ж знаєш, що мені подобаються мотоцикли та й перегони загалом. Я б дуже хотіла глянути на це наживо.

Тато трохи опустив голову, насупивши свої темні брови. Я знала, що він вагався. Так було завжди. Він ніколи не погоджувався зі мною одразу. Я мовчки та слухняно чекала, зосередившись на своїй тарілці. Попри свої не надто теплі стосунки з татом, я все ж знала його як облупленого та чудово розуміла, на які кнопки варто натиснути, щоб переконати його.

— Добре, — все ж погодився він, — але ти повинна перевдягнутися, Луїзо.

Я опустила погляд на свій короткий сарафан лавандового кольору. Він так сильно подобався мені, але я не могла в ньому вийти в місто.

— Звичайно, — прощебетала я. — Вдягну джинси.

Тато декілька секунд уважно дивився на мене своїми зеленими очима, а потім кивнув головою. Джинси він не любив так само, бо вважав їх робочим одягом. Я побігла до себе в кімнату та почала ритися у своїй шафі. Швидко витягнула звідти білі джинси та блакитну футболку з рожевим надписом. Я закохалася в рожевий колір через те, що його ненавиділа моя сестра. Мені хотілося бути максимально не схожою на неї, тому я ще й волосся пофарбувала у світлий блонд.

Перевдягнувшись, я поправила своє волосся та швидко нафарбувала губи блиском. Батько уже чекав на мене у своєму автомобілі. Я сіла на заднє сидіння чорного "Ролс-ройса" поруч з батьком. Після цього водій рушив з місця. Моє тіло чомусь тремтіло в передчутті зустрічі з Тео. Мені було цікаво, як він відреагує на мою появу цього разу.

Приїхали ми швидко. Користуючись нагодою, я першою вистрибнула з автомобіля. Я знову побачила той гараж, в якому була декілька днів тому. Біля металевих дверей стояв якийсь чоловік у звичайній чорній футболці та синіх джинсах. Я мило усміхнулася йому, ледь нахиливши голову вбік. Мій тато попрямував у його сторону, тож я поспішила за ним. Вони коротко привіталися та почали щось обговорювати. Я не знала, хто цей чоловік, але, здається, тато звернувся до нього на ім'я "Гордій". У мене з'явилася можливість втекти від батька, тому я непомітно проскочила в гараж.

Одразу ж побачила хлопця, що стояв біля стола у вогнестійкому костюмі жовтого кольору з червоними шкіряними вставками. Його темне волосся було скуйовдженим, а сам хлопець застібав блискавку на своєму костюмі. Я вирівнялася та повільно підійшла до нього. Він не помітив мене.

— Привіт, — привіталася я поруч з ним.

Він не відповів мені, але я помітила, що його чорні брови зійшлися. Тео навіть не вшанував мене своїм поглядом. Я почувалася так, наче була сміттям під його ногами, яке не вартувало ніякої уваги. Мене це дратувало, бо ще ніколи ніхто не був таким байдужим зі мною. Я підсунулася ще ближче до нього та сперлася однією рукою до стола. Гордо здійняла голову, не відриваючи від хлопця свого погляду.

— Я підписалася на тебе ще чотири дні тому, — сказала я. — В Інстаграмі.

— І? — спитав він.

Нарешті Тео глянув на мене. Його одна брова була злегка піднятою. Мені аж подих перехопило від цих красивих карих очей, що ледь переливалися зеленим відтінком. Я не бачила ще такого красивого погляду. Взагалі Тео був красивим повністю. Його виразні риси обличчя з цими гострими вилицями, прямим носом та пухкими губами здавалися мені ідеальними. Він підняв ще одну брову в очікуванні, і лише тоді я зрозуміла, що надто довго витріщалася на нього.

— Ти не зробив цього у відповідь, — мовила я.

— А повинен був?

Його голос звучав так холодно, що у мене по шкірі мороз пройшовся. Я прочистила горло, намагаючись набратися більше впевненості.

— Повинен. Я не підписуюся на всіх підряд, Тео. Вважай, що тобі пощастило.

— Оце так щастя, — пробурмотів він. — Я не слідкую за людьми, які мені нецікаві. Твої макіяжі мене не надто приваблюють, Барбі.

— Але ти все ж переглядав мої відео та фотографії, — задоволено усміхнулася я.

— Як бачиш, мене не вразило.

— Може, мені трохи змінити контент? Наприклад, я можу зняти на відео твоє сьогоднішнє тренування та викласти його в історію з твоєю позначкою.

— Чим я заслужив таку честь? — спитав він, здається, глузуючи.

Кутики його губ трохи піднялися, а сам хлопець почав надівати рукавиці на руки. Я встала навшпиньки та потягнулася ближче до нього таким чином, що мої губи майже торкалися його щоки.

— Але я не беруся за безплатну рекламу, — серйозним тоном сказала я. — Тому в мене є одна умова.

Тео вдав, що дуже сильно здивувався. Він трохи повернув голову в мою сторону, зустрічаючись поглядом з моїми очима.

— І яка ж у тебе умова?

Я задумано глянула в стелю, стукаючи пальцями по столу. Насправді в мене не було умов, тож потрібно терміново щось придумати.

— Побачення! — випалила я. — Ти повинен запросити мене на побачення, і лише тоді я викладу відео з тобою у свій блог.

Тео раптом голосно засміявся та похитав головою. Він підняв зі стола свій шолом.

— А ти ще наполегливіша, аніж я думав, — сказав він, криво посміхнувшись. — Але я не ходжу на побачення з маленькими шантажистками, які не можуть змиритися з відмовою.

— Це ти щойно мене назвав шантажисткою? — голосно обурилася я.

Тео повернувся до мене так, що наші тіла майже торкалися одне одного. Я важко ковтнула, намагаючись втихомирити своє серцебиття.

— Послухай, Барбі, ти не ставиш умов у моєму гаражі, зрозуміла? І так само ти більше не підходиш та не дістаєш мене, бо ми з тобою — не друзі. Я ненавиджу таких лицемірок, як ти, тому знайди собі нову жертву для своїх ігор. Я сподіваюся, що ти почула мене.

Я легко здригнулася від його тону та слів. У очах защипало від сліз, але я мужньо витримала його погляд, навіть не кліпнувши. Він на декілька секунд завис, а потім буркнув собі щось під ніс та різко відійшов від мене. Тео швидко надів шолом на голову, прямуючи до виходу з гаража. Я деякий час дивилася йому вслід зі змішаними відчуттями всередині.

Так, ми не друзі, але я і не хочу, щоб ми були ними. Це щось зовсім інше. І ти це відчуваєш так само, Тео...