Пролог

Тео

Я тебе вб'ю... Саме таким поглядом дивився на мене батько, спершись руками до столу. Я намагався пригадати всі свої помилки за останній період, але не було абсолютно нічого, що могло б його розлютити. Очікування здавалося нестерпним, але я вдавав, що мені байдуже. Я продовжував розслаблено сидіти на дивані, закинувши одну ногу на коліно іншої.

— Будь ласка, скажи мені, — суворо почав батько, — що насправді ти не збезчестив доньку Ендрю де Квінсі.

Я напружився та трохи скривився. Насправді мені зовсім не хотілося говорити про це, бо я абсолютно не мав, що сказати на такі звинувачення. Збезчестив? Це занадто гучно сказано.

— Не розумію, про що ти, — пробурмотів я.

— Господи, перестань! У тебе була всього лише одна важлива умова в контракті з де Квінсі, і ти, чорт забирай, порушив її!

— Нагадую, що насправді там було близько двадцяти п'яти умов.

— І найважливіша з них — це те, що тобі заборонені будь-які стосунки з доньками твого спонсора. То якого біса ти розважався з Луїзою, Тео?

Ця розмова почала мене дуже сильно дратувати. Минулого року я погодився з татом та підписав контракт з Ендрю де Квінсі, який зголосився бути моїм спонсором на чемпіонаті з мотогонок, що мав розпочатися за два місяці. Увесь рік я активно готувався, ігноруючи чіпляння зі сторони однієї з двійняток де Квінсі, а зараз мене, бляха, звинувачують у тому, що вона обдурила мене та просто-таки спокусила.

— Усе було не так! — голосно сказав я.

— Просто скажи мені, — наполіг тато. — Ти був з нею?

— Ми... Ми переспали два тижні тому, — неохоче зізнався. — Але я нічого не пам'ятаю, зрозуміло? Я навіть не знав, що це була вона, доки не прокинувся вранці! Вона мені щось підсипала, бо у мене часткові провали в пам'яті.

— Луїза? — перепитав батько, піднявши обидві брови. — Ти розчаровуєш мене, Тео. Тобі майже двадцять три роки! Ти вже давно не підліток, який не може вгамувати свої гормони. Невже складно було дотриматися цієї умови?

— Годі! У чому ти мене звинувачуєш? Це була костюмована вечірка! Вона сама підійшла до мене та звабила. І я не впізнав її. На ній була чорна перука і лінзи, а ще занадто відвертий одяг. Як я міг зрозуміти, що це Луїза? Я думав, що це одна з тих дівчаток, яких запросив Вадим.

— Це звучить максимально дивно, — пробурмотів тато.

— У чому взагалі проблема? Вона вже доросла дівчина. Їй двадця...

— Дев'ятнадцять! Луїзі дев'ятнадцять, Тео! І вона занадто скромно вихована, щоб спокушати тебе. Ти сам хоч чуєш, що говориш? Це звучить як нісенітниця!

— Ти не знаєш, яка вона насправді, тату. Луїза прикидається милою, хорошою та слухняною дівчинкою перед своїм татусем і незнайомими людьми, але насправді вона ще те стерво. І, чесно кажучи, вона не поводилася як незайманка.

— Тео! — обурилася мама, коли увійшла до вітальні.

Я роздратовано видихнув та рівніше сів на дивані, хоча мені хотілося якнайшвидше втекти кудись звідси.

— Звідки ви взагалі про це знаєте? — спитав я, насупившись.

Тато випростався та сперся на край столу, склавши руки на грудях.

— Ендрю розлючений, — сказав він. — Хтось шантажує його вашими фотографіями.

— Якими ще фотографіями?

Я був відверто здивований, адже навіть якщо нас хтось і зняв на камеру, то це точно мало бути сплановано. Здається, ми були в кімнаті молодшої сестри Вадима, а вона — найкраща подружка Луїзи. В носі закрутило від запаху підстави. Це точно Луїза знову грає у свої тупі ігри. Але навіщо їй це? Цього я поки не розумів.

— Я просив його не надсилати нам фотографій, — продовжив тато, — бо мені вистачило того, що було п'ять років тому з Вікторією. Ви з сестрою вартуєте одне одного.

— Власне, — втрутилася мама, — я щойно розмовляла телефоном з Ендрю. Вони вимагають одруження.

— Що? Якого біса? — закричав я, зірвавшись на ноги. — Яке ще одруження?

— А ось тепер, Тео, ми переходимо до наслідків твоїх необдуманих вчинків, — буркнув тато. — Коли ти зв'язуєшся з такими людьми як де Квінсі, то май ласку дотримуватися їхніх умов. Покійна мама Луїзи була єдиною спадкоємицею королівського роду де Квінсі, про що тобі дуже добре відомо. Твій прадід, який більшу частину свого життя прожив в Англії був добре знайомий з її дідусем. Це дуже консервативні люди з застарілими правилами та установами. Дівчата живуть обмежено в плані романтичних стосунків, а ще їм не дозволяється бути з хлопцями до весілля. Я сподіваюся, ти розумієш, що я маю на увазі.

— До чого тут взагалі я? Вона сама цього хотіла!

— До того, що вона віддала тобі свою цноту, Тео, — заговорила мама. — Можливо, їй захотілося відчути свободу, тому вона пішла на такий крок. Але у когось є ваші фотографії, а це — проблема. Особливо, для сім'ї королівського походження. Ендрю хвилюється про те, що ті фото потраплять у руки його тестю. Це стане кінцем для них, їхнього бізнесу та навіть їхнього місця в суспільстві.

— До того ж я повинен нагадати тобі, що порушення умов договору вимагає штраф. Дуже великий штраф, Тео. Ти ж розумієш, що Ендрю відмовиться бути твоїм спонсором після такого. Чемпіонат на носі. Ми втратимо абсолютно всі можливості, а ти не зможеш взяти участь у цьому році.

Я втомлено потер обличчя руками. Голова йшла обертом від цих усіх новин. Звісно, найважливішим був спонсор, адже мій батько не захотів підтримувати мене в мотогонках. От якби я був автогонщиком, то татусь з радістю б спонсорував мене. Але ж я не Вікторія — його улюблена донечка. Я всього лише одне суцільне розчарування. І саме так я почувався у цей момент від його погляду, сповненого суцільної зневаги.

— Я знаю, — прошепотіла мама, підійшовши до мене. Вона легко стиснула мою руку своєю долонею. — Я чудово знаю, що ти не хочеш одружуватися. Але інколи потрібно нести відповідальність за свої вчинки. Ти розважився та повеселився з Луїзою, використав її заради своєї втіхи, але вона не така дівчина, до яких ти звик. У них є свої сімейні правила, яких нам ніколи не зрозуміти.

— Ти хочеш, щоб я одружився з нею? — спитав я, глянувши на маму.

Вона з відвертим співчуттям глянула на мене. Мені хотілося провалитися крізь землю від сорому та зневаги до самого себе. Якби я впізнав її тоді, то нізащо б не пішов з нею в ту кімнату. Це ж Луїза де Квінсі — дівчина, яка дратує мене лише одним своїм виглядом. Я зненавидів її з першої ж миті, як тільки побачив. Тоді, коли кожен бачив у ній милу та тендітну дівчинку, я відразу відчув її справжню сутність: лицемірка, маніпуляторка, брехуха та любителька підстав і брудних ігор. Я знав точно, що ця ситуація з одруженням — її рук справа. Вона обвела мене навколо пальця, обдурила та обхитрувала на всіх фронтах. Я знав, чудово знав, що вона стане величезною проблемою, але, здається, Луїза націлена просто-таки знищити мене. Тільки їй це не вдасться, бо я перший знищу її. Навіть якщо для цього мені, чорт забирай, треба одружитися з нею.

— Добре, — погодився я. — Якщо іншого виходу нема, то я готовий одружитися.

Я помітив, що батьки переглянулися між собою. Від цього божевілля моя голова ледь не вибухнула. Мені хотілося сісти на свій мотоцикл та втекти туди, де мене ніхто б не знайшов. Особливо та надокучлива Барбі.

— Тоді я зателефоную до Ендрю та скажу йому, що ми готові приїхати завтра на заручини, — сказала мама. — Нам негайно потрібно купити каблучку та подарунки усім членам їхньої сім'ї.

— Їдьте за каблучкою та подарунками, — скомандував тато. — Я сам поговорю з Ендрю.

— Для чого такий поспіх? — здивувався я. — Якщо вже завтра заручини, то весілля...

— Вони бояться, що ті фотографії десь опублікують, — пояснила мама. — Якщо до того часу ви будете вже заручені, то репутація Луїзи та її сім'ї постраждає значно менше. То що, поїхали?

— Ти хочеш, щоб я їхав з тобою обирати каблучку?

— Ну, це ж твоя наречена, Тео.

— Купи сама, гаразд? Я довіряю твоєму смаку, мамо. До того ж, думаю, Луїзі буде байдуже на каблучку. Краще купи їй пляшечку, куди б вона змогла виприскувати свою отруту. О! І бажано рожевого кольору. Вона помішана на ньому.

Я залишив батьків у вітальні, а сам поспішив до своєї кімнати. З гуркотом зачинив двері та деякий час знервовано ходив туди-назад. Я ніколи не думав, якою жорстокою буває ціна помилки, але тепер я чудово це знав. Роздратовано вдарив ногою по тумбочці так сильно, що вона перевернулася разом з усім, що стояло на ній. Я злився та страшенно лютував. Клята Луїза де Квінсі! Я, бляха, вб'ю тебе голими руками, коли побачу.

Я витягнув свій телефон, намагаючись у списку вхідних дзвінків знайти її номер. Вона інколи діставала мене, наче божевільна фанатка, але я так і не записав її номеру. Чесно кажучи, мені завжди хотілося заблокувати цей дурнуватий номер, що закінчувався на "555". Як якесь довбане ангельське число, але їй би більше личили шістки. Вона — диявол в людській подобі. І коли я набрав її номер, то мені хотілося заричати зі всіх сил. Потім з мого горла вирвався істеричний сміх і я просто таки кинув телефон на підлогу. Вона, бляха, заблокувала мене...

— Ось! — мама передала мені темно-синю оксамитову коробочку. — Не забудь, на який палець надіти її.

Вона постукала своїм вказівним нігтем, нафарбованим червоним лаком, по своєму безіменному пальці з двома обручками. Я видихнув, стримуючи своє роздратування. Через декілька годин я офіційно стану нареченим, хоча завжди переконував себе та усіх, що ніколи не одружуся. Одна помилка... Лише одна помилка, яка коштувала мені всього.

Я відкрив коробочку, хоч і мені насправді було байдуже на каблучку. Всередині було красиве кільце з білого золота з дрібненькими прозорими діамантами навколо та великим рожевим діамантом у вигляді сердечка по центру. У яскравому місячному світлі, що било в салон лімузина, каблучка мерехтіла дивовижними відтінками.

— Їй сподобається, — пробурмотів я та гучно закрив коробочку. — Дякую, мамо.

Я знав, що вона хотіла почути це від мене. Тоді, коли усім було байдуже на все, мама турбувалася про кожну дрібницю. Вона усміхнулася, торкнувшись моєї руки. Я підняв погляд на батька, що сидів навпроти у своєму новенькому вугільному костюмі. Погляд яскравих сірих очей, як завжди, був твердим та суворим, без натяку на ніжність. Ця ситуація, мабуть, злила його не менше, аніж мене.

Лімузин зупинився біля воріт величезного будинку, який Ендрю де Квінсі купив минулого року, коли повернувся з доньками на свою батьківщину. Це зараз він один з найбагатших людей світу, а колись цей чоловік був звичайним студентом Андрієм Тарнавським, якому пощастило переїхати до Англії та одружитися з Мелоді де Квінсі — спадкоємицею одного з королівських родів. Напевно, їхнє одруження свого часу викликало неабиякий скандал.

— Ми приїхали, — сказав тато, відриваючи мене від думок.

Я виглянув у вікно, дивлячись на цей великий будинок у стилі палацу. Занадто, як для трьох людей. Хоча тут у них, мабуть, ще й персонал був.

Батько першим вийшов з лімузина. Він допоміг вийти мамі, а за нею вистрибнув я. Сховавши коробочку з каблучкою в кишеню чорних штанів, я знервовано поправив манжети рукавів білої сорочки. Вхідні двері відчинилися, і на сходах з'явилася мила жіночка старших років. Вона зустріла нас та провела всередину. Мама в одній руці несла пакети з подарунками, а іншою трималася за тата. Я ж просто плентався позаду з величезним бажанням втекти звідси. Оглянувшись на ворота, зауважив, що вони достатньо високі. Мабуть, близько трьох метрів. Якщо підстрибнути, то можна було б вчепитися руками та перелізти через паркан, а тоді — шукай вітра в полі! Але я не міг осоромити свою сім'ю ще більше, аніж уже зробив це.

Нас провели довгим просторим коридором з золотистим обрамленням та картинами на стінах, доки ми не опинилися у вітальні.

Я глянув на Ендрю, що з останніх сил намагався стримувати свою лють. Його погляд мав би налякати мене, але цього не сталося. Він дивився так, наче я був останнім виродком, що не послухався наказу та збезчестив його доньку, але він навіть не здогадувався, яким монстром його донечка була насправді. Я перевів погляд на дівчину, що стояла поруч з ним. Лорена, старша з двійняток де Квінсі, легенько усміхнулася мені. Вона була з тих дівчат, у яких з легкістю можна закохатися з першого погляду: густе темно-русяве волосся, великі зелені очі з ледь помітним блакитним відтінком, виразні риси обличчя з гострими вилицями, маленьким носиком та пухкими губами. Лорена була наче з тих крихких фарфорових ляльок, до яких варто торкатися боязко, обережно та з ніжністю. Я усміхнувся їй у відповідь, бо з двох доньок Ендрю, Лорена мені подобалася все ж таки більше.

— Вітаю, — почувся звідкись з іншої сторони голос, від якого мені хотілося скривитися. — Рада бачити вас, містер та місис Ємчук.

Мама ледь стримала сміх, адже нас ніхто так не називав. Ну, у королівських сімей свої вимоги, яким жоден з нас не посмів заперечити. Краєм ока я помітив рожеву пляму. Мене мало не знудило, коли я побачив цей колір. Луїза була повною протилежністю своєї сестри: волосся, пофарбоване у світлий блонд, що досягало трохи нижче плечей, обличчя у формі сердечка, тонкі світлі брови, яскраві блакитні очі, занадто пухкі губи та невелика, але помітна, родимка на щоці. Я просканував її тіло у цій закритій сукні рожевого кольору, що надавала їй максимально скромного вигляду. Вона мило усміхалася усім, намагаючись здаватися доброзичливою.

— Тео, — сказала вона, глянувши на мене.

Це було щось схоже на привітання, бо Луїза трохи схилила голову вбік. Наші погляди зустрілися. І, клянуся Богом, на одну мілісекунду її маска впала. Усмішка вмить стала хитрою, а очі наповнилися переможним блиском. Вона ледь здійняла голову, задоволена собою. Луїза переконана, що перемогла у нашій боротьбі, але вона дуже сильно помиляється, бо я намірений перетворити наше одруження для неї на один суцільний кошмар. Вона дуже сильно пошкодує, що дозволила собі обманути мене.