Епілог 1

Божена

Через два роки

— Люба, не хвилюйся так сильно, — сказала мама, розправляючи фату позаду мене, щоб вона ідеально лягла вниз по моїй сукні.

Я глянула на себе в дзеркало та глибоко вдихнула. Сьогодні був найважливіший день у моєму житті, і я ще ніколи так не хвилювалася. Насправді з самого початку приготувань усе йшло гладко. Я встигла пошити до весілля для себе ідеальну сукню свого бренду. І тепер, дивлячись на себе у ній, я розуміла, що створила її такою, як у своїх мріях. Також мені неабияк сподобалася зачіска. У салоні моє волосся зібрали наверх, а маленькі передні пасма обрамляли моє обличчя. Макіяж був бездоганним, що навіть не було до чого причепитися. У мене справді не було причин для хвилювання, але серце чомусь гепало в грудях, а дихання стало уривчастим.

— Ти теж була такою схвильованою, коли виходила заміж? — спитала я у мами.

Наші погляди зустрілися у відбитку дзеркала. Вона тепло усміхнулася, і мені здалося, що ця усмішка виблиснула навіть у її карих очах.

— Це особливий день для тебе, який ти ніколи не зможеш забути, — заговорила вона. Її ніжні руки легко лягли на мої плечі. — Не завжди все проходить так, як задумувалося з самого початку. Деяким нареченим доводилося навіть утікати з весілля. Але кожен найгірший момент у житті — це початок найкращого, чогось нового. — Мама почала зосереджено поправляти шпильки в моїй зачісці. — І коли тобі здається, що все обірвалося, то з'являється той, хто простягає тобі руку та допомагає піднятися. У твоєму житті такою людиною став Вадим.

— Ні, — заперечила я. — У моєму житті такою людиною була ти. Я досі пам'ятаю той день, коли ти прийшла до нас у дитячий будинок з Луїзою. Ти була такою елегантною, красивою, доброю, лагідною... Усі діти з захопленням дивилися на тебе. Від тебе віяло материнським теплом, і я на все життя запам'ятала ті відчуття, коли ти обійняла мене. Я знала, що уже достатньо доросла. Таких зазвичай не обирали. Можливо, ти не помітила цього, але я слідкувала за кожним твоїм рухом, кожним дотиком, обіймами. Я бачила, як ти гралася з іншими дітьми й розуміла, що комусь з них дуже пощастить, якщо ти захочеш забрати його. Але я ніколи б не подумала, що ти захочеш мене.

— Божено, — лагідно прошепотіла мама.

Я обернулася до неї обличчям, а вона почала обережно витирати мої мокрі від сліз щоки.

— Я хочу подякувати тобі, — чесно мовила я, дивлячись їй в очі. — За те, що врятувала мене, подарувала справжню сім'ю, свою підтримку та любов. Не знаю, що було б зі мною, якби ми не зустрілися тоді. Я не надто добре пам'ятаю свою рідну маму, але я рада, що саме ти змогла замінити її мені.

— Перестань! — буркнула вона. Я помітила в її очах сльози. — Ну от що ти робиш? У такий день не варто плакати. Це не могло статися по-іншому. Хоч у нас з тобою різна кров, але ти моя донька, і я люблю тебе. Я справді дуже сильно люблю тебе і пишаюся тобою.

— Знаю.

Ми обійнялися, і тепер замість сліз на наших обличчях з'явилися широкі усмішки. Я сильніше притиснулася до неї з неабиякою вдячністю. Ця жінка дуже сильно вплинула на моє життя. Це вона відкрила в мені потяг до високої моди, люксових брендів, показів на світових подіумах.

— Що це у вас тут таке? — тихо спитав батько, який теж увійшов до кімнати. — Усі все чекають наречену.

— Ми готуємося, — сказала йому мама. — Сьогодні дуже важливий день для нашої донечки.

Вона потягнулася до мене та легенько поцілувала у щоку так, щоб не залишити слід від помади.

— Весілля — це надто бентежний день, — тихо пробурмотів він.

Сьогодні на ньому був ідеальний чорний костюм з шовковим комірцем, який, упевнена, підібрала йому мама. Вона ж красувалася в шовковій довгій сукні бузкового кольору.

— Ти теж хвилювався, коли одружувався? — спитала я у тата, коли він підійшов до мене.

— О так! — відповів він, голосно зітхнувши. — Ти навіть не уявляєш, як сильно я хвилювався та нервував.

Я помітила, що вони з мамою переглянулися. Тато лагідно обійняв мене, а тоді простягнув мені букет квітів.

— Ходімо, Божено. Твій наречений чекає на тебе.

Я почала ще більше хвилюватися, коли батько повів мене до виходу з приміщення і ми разом попрямували в бік великої арки, де мала відбутися шлюбна церемонія. Але усе моє хвилювання вмить зникло, коли я побачила Вадима, який був не менш схвильованим. Він випрямився, стиснувши внизу руки. Дивно було бачити його в цьому вишуканому костюмі білого кольору. Лише татуювання, що подекуди виднілися на долонях і шиї нагадували мені, що це справді він.

Я усміхнулася своїм рідним, які сиділи зліва: Вікторія, Алекс і Анастасія; Тео, Луїза і маленький Гордійчик; тіка Аріна та дядько Єгор; Лія з Захаром; усі знайомі та близькі друзі батьків... На нашому весіллі справді було багато гостей. Я мило засміялася, коли побачила на собі захоплений погляд племінниць Вадима. В Емілії на колінах слухняно сиділа кішечка Коко. З Яною ми дійшли згоди та порозуміння, а мама Вадима виявилося дуже хорошою та чуйною жінкою. Я їй подобалася, і це мене неабияк тішило. Ми з Вадимом після мого повернення з Парижу живемо разом в його затишній квартирі. Коко, звісно ж, наша дуже вибаглива співмешканка. Вадим допоміг мені відкрити свій бренд, а сам він продовжує втілювати в реальність свої геніальні ідеї та створює найкращі автомобілі.

Уже біля арки я віддала букет Алісії, яка згодилася бути подружкою нареченої на моєму весіллі.

Помітила, що батько щось суворо сказав Вадиму перед тим, як передати мене йому. Я міцно вчепилася за його руки, а моя усмішка стала ще ширшою. Ми обоє схвильовано привіталися одне одному. Я майже не чула, що говорили навколо, бо мій погляд був прикутий до блакитних очей, що виблискували на сонці, до світлого волосся, що майоріло від легкого вітру, до його красивої усмішки, що не сходила з лиця Вадима.

— Оголошую вас чоловіком та дружиною! Можете поцілувати наречену.

Вадим нахилився до мене та солодко поцілував у губи. Це було ніжно, лагідно та з любов'ю — так, що у мене аж коліна підгиналися. Я тихо запищала, коли він обійняв мене за талію та раптом підняв. Усі навколо почали аплодувати.

— Мені не віриться, що ми це все насправді, — сказала я, глянувши на нього. Мої пальці легенько торкнулися його щік. — Ти тепер мій чоловік.

— А ти моя дружина, Божено.

— Справжнє божевілля!

Ми обоє засміялися, а тоді я нахилилася та сильно поцілувала його. Почуття до нього переповнювали мене зі середини, а тепер додалася ще одна особлива емоція — щастя.