Розділ 42

Божена

Через три місяці

Я сонно потерла очі, бо стукіт у двері змусив мене прокинутися. Уже було пізно. Я уявлення не мала, хто міг навідатися до мене посеред ночі, але чомусь без роздумів попленталася до дверей та відчинила їх. Яскраве світло зі сходового майданчика змусило мене сильно примружитися. Після декількох хвилин мої очі все ж вбулися до такого яскравого світла. Спочатку я побачила красиві бутони світло-зелених троянд, а потім мій погляд піднявся вверх і зупинився на знайомому обличчі. Усмішка стала такою широкою, що аж щоки заболіли.

— Привіт, — привітався Вадим.

Я затягнула його у свою квартиру, тоді штовхнула двері ногою та кинулася йому на шию. Він хрипло засміявся мені на вухо. Вадим обійняв мене за талію та злегка підняв. Я ж схрестила ноги на його поясі. Руками охопила обличчя Вадима та почала цілувати його.

— Що ти тут робиш? — спитала я поміж поцілунками.

— Прилетів до тебе, — відповів він.

— Ти не попереджав.

Я справді була здивована, адже коли ми говорили ввечері він навіть не заїкнувся про те, що планує прилетіти. Просто, як завжди, розповідав мені про свою роботу й те, що скучив за мною. Коли він приїжджав минулого місяця, то попередив мене, і я зустріла його в аеропорту.

— Хотів зробити тобі сюрприз, — пояснив Вадим. — Вдалося?

— Угу.

Я сильніше притиснулася до нього і почала ще активніше цілувати. Ці квіти, що були затиснуті між нами, трохи заважали мені, тому я вихопила букет і кинула його на тумбу поряд за нами. Тоді схопилася за комірець куртки Вадима та почала стягувати її з нього.

— Господи, Божено... — пробурмотів він, але я помітила, що його усмішка стала ще ширшою.

— Що? — засміялася я. — Востаннє ми бачилися ще минулого місяця. Я скучила за тобою.

— Я теж, — видихнув Вадим. Він ніжно погладив мене по щоці. — Уже не міг дочекатися, коли у нас з'явиться можливість зустрітися.

Вадим підтягнув мене трохи вище, в тоді сильно поцілував у губи. Я вчепилася пальцями за його шию, коли він повільно поплентався до моєї спальні. На ходу я стягнула з нього куртку повністю та кинула її на підлогу.

Як тільки ми увійшли до спальні, то Вадим обережно посадив мене на ліжко. Я піднялася на колінах і потягнулася до нього. Кутики його губ злегка здригнулися. Я відчула, що його пальці торкнулися рукава футболки, яка в цей час була на мені.

— Гм, знайома футболка, — хмикнув він. — Так подібна на ту, що зникла у мене.

— Нічого вона не зникла! — заперечила я. — Ти сам залишив її, коли був у мене минулого місяця. Я... Я вирішила, що їй не варто лежати без діла. До речі, вона д-у-у-у-же зручна.

Я потягнулася ще ближче до нього та поцілувала в губи, покусуючи їх. Вадим сперся руками на ліжко поруч зі мною та трохи нахилився до мене. Я відчула його руки в себе та стегнах, а тоді вони підтягнулися вище. Він пальцями стиснув краї моєї футболки.

— Розумію, що вона дуже зручна, але нам доведеться її зняти, — попередив Вадим і підморгнув мені.

— Звісно, — сказала я, підіграючи йому. — Звісно, ми спочатку знімемо її, а потім візьмемося за цей твій светр.

Я вчепилася пальцями за краї м'якого чорного гольфа та почала підіймати його вверх, відкриваючи живіт Вадима. Ми максимально швидко позбулися всього одягу.

— Я обожнюю тебе, — прошепотів він перед тим, як знову поцілував мене.

І я знала, що він не збрехав. Я відчувала це в кожному його солодкому поцілунку, ніжному дотику, тихих стогонах. Ми вкотре насолоджувалися одне одним, наче востаннє. Так було завжди, адже ми розуміли, що наступна наша зустріч буде ще нескоро...

— Скільки у нас часу? — поцікавилася я, лежачи на грудях Вадима.

Я лагідно пальчиками водила по його ніжній шкірі й завжди була вкрай обережною з тими затягнутими шрамами після ножових поранень. Рани вже загоїлися, але щоразу, коли я дивилася на них, то згадувала про те, що мало не втратила Вадима.

— Три дні, — тихо відповів він, торкаючись губами до моєї голови. — Знаю, цього дуже мало, але ми хочемо встигнути виготовити суперкар і протестувати його до виставки.

— Я все розумію. Спробую наступного тижня більше попрацювати, щоб на вихідних приїхати додому.

— Не перенапружуйся, — прошепотів Вадим, обіймаючи мене.

Найбільше я любила, коли під час наших зустрічей ми ось так лежали удвох і годинами розмовляли, торкаючись одне одного. І кожен наш ніжний дотик був як мовчазне зізнання в коханні. Хоча ми не соромилися цього і часто говорити одне одному про свої почуття.

— Уже визначилися з датою проведення тижня показу, — сказала я, продовжуючи водити пальцями по його тілу. — Перший тиждень листопада.

— Перший тиждень листопада? — перепитав Вадим.

Я помітила, що він насупився. Це змусило мене напружитися. Я вперлася руками до його грудей та злегка піднялася, щоб глянути йому в очі.

— Щось не так?

— Виставка автомобілів у Женеві теж запланована на цей тиждень, — пояснив він.

— Ти жартуєш? — здивувалася я з відчуттям повного розчарування. — Ми не зможемо бути разом тут і там.

— Ми... — Вадим задумано стиснув губи, а тоді обійняв мене, змушуючи опуститися на нього. — Ми щось вигадаємо. Нам же непогано це вдавалося останні два місяці.

— Так, — погодилася я та легенько усміхнулася. — Стосунки на відстані — це не так жахливо, як здавалося на перший погляд.

Можливо, у цій ситуації нам допомогли наші амбіції та цілі. Так, Вадим був головним чоловіком у моєму житті. Він явно не на останньому місці для мене, але також я мала плани, цілі, бажання, мрії... Я приїхала в Париж, щоб отримати досвід і стати кутюр'є. Вадим же їхав сюди з ціллю створити найкращий і найшвидший у світі автомобіль. Ми не відмовилися від своїх цілей заради одне одного, але ми все ще були разом. І будемо завжди. Я знала це.

— Як твоя мама? — поцікавилася я. — Як сестра?

— Сестра теж прилетіла зі мною, — відповів Вадим. — Яна повернулася з дітьми до Шарля. Вони вирішили спробувати знову.

— О! Це... Це сміливий вчинок.

Пробачити зраду заради себе, своїх дітей, майбутнього — це справді сміливо. Але Шарль, здається, дійсно шкодував про помилку минулого. Я раділа, що вони змогли порозумітися після всього, що пережили разом.

— Мама зайнята відновленням бару, — продовжив Вадим. — Вона уже добре почувається, і якнайшвидше хоче повернутися до своєї улюбленої справи.

— А твій батько? — тихо спитала.

Відчула, як Вадим піді мною напружився. Він робив це щоразу, коли я запитувала у нього про батька.

— Декілька днів тому був у нього, — зізнався Вадим, хоча й не говорив мені його тоді, коли ми розмовляли вночі по телефону. — Він намагається перепросити, але це не має жодного значення. Йому доведеться сидіти до кінця своїх днів. Спершу... Спершу я думав про те, щоб не подавати у поліцію, а створити запит у психіатричну клініку.

Я насупилася, бо Вадим не розповідав мені цього раніше. Він же не збирається зробити це зараз? Його батька спіймали майже одразу після того, як Вадим отямився. Йому висунули обвинувачення та винесли вирок. Яка ще психіатрична лікарня?

— Він дійсно нездоровий, — додав він дивлячись у стелю. — Але у мене є ти, Божено. І я не можу наражати тебе на небезпеку. Так, він мій батько, але він... Він злочинець. Я не можу передбачити його наступні дії. Можливо, одного разу батько втече з лікарні, накинеться на тебе. Я не можу так ризикувати тобою. — Вадим глянув на мене і ніжно погладив по щоці. — Цього ніколи не станеться, Божено. Він сидітиме в тюрмі до кінця своїх днів.

— Я не боюся твого батька, — прошепотіла я, сильніше обіймаючи його. — Просто не хочу, щоб він знову нашкодив тобі.

— Не нашкодить, — заперечив Вадим. — Обіцяю.

Шість місяців по тому

Я дивилася на годинник з надто сильним хвилюванням у грудях. До Женеви летіти одну годину, а це означало, що я можу не встигнути на презентацію автомобіля Вадима. Ми обоє не хотіли відмовлятися від свого. І поки я була на тижні моди, Вадим займався виставкою. Проте, вчора йому вдалося прилетіти до мене, щоб провести зі мною хоча б один день показу. Сьогодні ж на нього чекав один з найважливіших днів у його кар'єрі.

— Остання модель, — тихо заговорила біля мене Алісія.

Я знервовано постукала ногою по підлозі. Отже, зараз ще буде загальний вихід моделей та представлення головного дизайнера. У нашому випадку це була Анна. Хоч і багато людей приклало свою руку до створення речей для показу, основна слава завжди була для власниці будинку моди. Я глибоко вдихнула, щоб хоч якось заспокоїтися. У голові крутилася одна-єдина думка про те, що я повинна встигнути.

Як тільки показ закінчився, я коротко привітала команду з завершенням роботи, а тоді якнайшвидше побігла до виходу. Там на мене вже чекав автомобіль, який мав підвезти мене до аеродрому. Я витягнула телефон, щоб перевірити годину. Ще було трохи часу, але на відкриття виставки я, схоже, не встигну. Швидко написала повідомлення Вадиму про те, що вже їду до аеродрому, хоча не була впевнена, що він прочитає. У нього зараз інша не менш важлива справа.

Я раділа, що він зміг створити автомобіль своєї мрії та встиг підготувати все до виставки. Так само я раділа, що взяла участь у ще одному показі. Це, безперечно, був дуже хороший та вдалий досвід для мене. Тепер у голові будувався план про наступні рішення та дії, але вже у власній справі.

Як тільки автомобіль зупинився, я одразу ж вискочила з нього та на підборах побігла до гелікоптера. Усе було організовано Вадимом, тож я навіть не турбувалася про те, як дістануся до виставки. Вітер був таким сильним, що тонка тканина моєї сукні розліталася в різні боки, відкриваючи ноги. Я не заперечувала, коли один з пілотів допоміг мені залізти всередину гелікоптера. Звісно, я хвилювалася. У мене серце мало не вистрибнуло з грудей, коли я опинилася в цьому гелікоптері наодинці з пілотами. Поряд не було Вадима, як минулого разу. Але я змусила себе думати, що все буде добре. Головне встигнути, бо мені неабияк хотілося бути поруч з Вадимом, коли відкриється ширма перед представленням автомобіля. Я сама його не бачила, навіть на фотографії. Хоча, як говорив сам Вадим, він майже нічого не змінював після того, як ми разом підкоригували дизайн ще у моїй квартирі в Парижі.

Я усміхнулася, пригадуючи всі моменти разом, які ми провели після його одужання. Насправді їх не так вже і багато, адже між нами завжди були тисячі кілометрів та тужлива розлука. Але це змушувало нас обох ще більше цінувати ті навіть найкоротші миті вдвох. Під час моєї літньої відпустки, як і обіцяв Вадим, ми разом поїхали відпочивати. Це були найдовші сім днів без перерви за останніх дев'ять місяців. Але тепер наші найважливіші справи закінчилися, і прийшов час обирати наступні рішення...

Я влетіла на виставку як ураган, важко дихаючи від того, що довелося бігти доріжкою від автомобіля до входу. Я усміхнулася дівчині, яка забрала у мене моє пальто в гардероб. Швидко провела руками по гладкій тканині своєї зеленої сукні з розрізом на нозі та елегантним верхом на тонких бретелях. Легко пальцями поправила волосся, і коли моє дихання внормувалося, я нарешті увійшла до зали, де відбувалася виставка.

Мій погляд сканував усіх присутніх, ігноруючи вже відкриті автомобілі. Я лише сподівалася, що встигла й автомобіль Вадима ще не представили.

Я відчула полегшення, коли побачила неподалік своїх батьків. Швидко поспішила до них, притискаючи сумочку до своїх грудей.

— Привіт! — привіталася я до них. — Будь ласка, скажіть мені, що я встигла. Де Вадим?

— Він за ширмою, — відповів батько і кивнув головою вбік. — Через п'ять хвилин презентація його автомобіля.

— Добре, — полегшено видихнула я.

— Як пройшов показ? — поцікавилася мама.

Я схопила її за обидві руки та усміхнулася.

— Чудово! Все справді було чудово. Вибач, але я ще хочу привітатися з Вадимом, доки ширму не підняли.

— Так, звісно. Біжи!

Вона надіслала мені короткий повітряний поцілунок. Я відповіла їй тим самим, а тоді відпустила її руки та поспішила за ширму. Не була впевнена, що сюди впускають інших, але це була я, тому...

Я максимально тихо зупинилася за спиною Вадима та піднялася навшпиньки. Тут було так темно, і лише невеличкий промінь з прожектора освітлював нижню частину автомобіля. Я обережно долонями накрила його очі, нахилившись губами до вуха Вадима. Чоловічі пальці одразу ж накрили мої долоні, вивчаючи їх на дотик.

— Ти встигла, — на видиху прошепотів він з явним полегшенням.

— Ти впізнав мене? — спитала я, спираючись підборіддям на його плече.

— Хіба я міг не впізнати ті парфуми, які створив для тебе?

Я забрала свої руки, а Вадим обернувся обличчям до мене. Ми усміхнулися одне одному. Помітила, як його погляд пройшовся моїм тілом, і я злегка затремтіла. У потоці справ та шаленої роботи я все ж встигла знайти час, щоб пошити для себе ще одну особливу сукню.

— Як тобі? — спитала я, покрутившись перед ним. — Ще вчора трохи підшивала корсет, щоб він ідеально сів.

— Вийшло неймовірно, — сказав Вадим. Я знала, що він не збрехав, бо завжди був чесним зі мною, коли це стосувалося моєї справи. — Ти справді дуже талановита, Божено.

Вадим схопив мене за обидві руки та притягнув ближче до себе. Я усміхнулася, вдивляючись в його красиві блакитні очі.

— Я захоплююся тобою, — додав він. — І пишаюся.

Його слова змусили мене ще ширше усміхнутися, в на щоках виступив сором'язливий рум'янець.

— Я тобою теж, — сказала йому. — Вже не терпиться побачили твій автомобіль. До речі, як ти назвав його?

Я підійшла ще на крок ближче та закинула свої руки на його шию. Його погляд блукав моїм обличчям, наче він вперше бачив мене. Від цього мені стало дещо ніяково, але водночас я любила, коли він так пильно дивився на мене. Це переконувало, що я справді особлива для нього.

— «Coco B1718», — відповів він, слідкуючи за моєю реакцією.

Я трохи насупилася, намагаючись відгадати значення усіх частин назви. Якщо з «Coco» все зрозуміло, то ці числа... Я примружила очі від усвідомлення.

— Це...

— Номера наших квартир у Парижі, — продовжив Вадим. — Знаю, ти могла розізлитися через те, що я назвав цей автомобіль Коко, але це... Це не через свою величезну любов до неї чи щось таке. Вона була моєю мрією, Божено. Фантазією, яку я хотів отримати, яку бажав. І ось ми зараз тут. Коко стоїть позаду мене. Мрія здійснилася, а отже, все закінчилося. Але переді мною ти — дівчина, у яку я по-справжньому закоханий. І це тільки початок нашої з тобою історії, Божено.

Сльози чомусь навернулися на очі, бо ці слова Вадима розчулили мене. За цих дев'ять місяців я навчилася слухати його, навчилася розуміти. Ми обоє наробили багато помилок, але зараз ми тут, разом. І мені б так сильно хотілося, щоб це було назавжди.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла йому. — І я подумала, що мені вже трохи набрид Париж, тому я не проти повернутися з тобою додому. Що скажеш?

— Якщо ти вважаєш, що так буде краще для тебе, то я тільки радий. — Вадим усміхнувся мені та лагідно торкнувся до моєї щоки. — Я зроблю все, що в моїх силах, аби усі твої мрії здійснилися у будь-якому куточку світу.

Здається, я не могла кохати його ще сильніше, але Вадим кожним своїм словом і вчинком змушував мене це робити.

— Мені час іти, — неохоче мовила я. — Зараз ширму підіймуть...

Я уже збиралася відсторонитися, але дивна посмішка Вадима змусила мене зупинитися. Я з нерозумінням і передчуттям завмерла на місці.

— Твій батько вб'є мене за це, — Вадим ніжно охопив своїми долонями моє обличчя, — але я хочу, щоб всі знали, що ми разом.

Я затремтіла, коли його губи торкнулися моїх, даруючи палкий поцілунок. Ширма раптом піднялася, світла прожекторів освітили нас з усіх чотирьох боків, а з виставкового залу почулися голосні вражені зітхання. Це наше з Вадимом дежавю, але цього разу моє обличчя не було приховане перед камерою. Що ж, тепер про наші стосунки стало відомо абсолютно усім. Я тихо засміялася, коли на лічені сантиметри відсторонилася від Вадима.

— Я теж тебе кохаю, Божено, — пошепки сказав він мені перед тим, як відпустив і почав проводити презентацію своєї «Coco».