Розділ 38

Вадим

Божена залишила двері відчиненими, і я сприйняв це як запрошення. Стиснувши подушку під пахвою, я попрямував до теплої кімнати. На балконі, як виявилося, дуже холодно. У мене маленькі волоски на руках стали дибки, а зуби стукали від холоду. Мабуть, треба подякувати Божені за те, що вона змилувалася наді мною. Інакше до ранку я перетворився б на бурульку.

Я засунув за собою двері та знову ж таки затремтів. У мене аж пальці тряслися від холоду. По-перше, зараз зима. По-друге, я достатньо довго просидів на балконі лише у футболці. Звісно, я міг повернутися за теплим одягом, але не хотів тривожити Божену. Мій погляд одразу ж віднайшов її. Вона лежала на ліжку, закутавшись у ковдру. Я навіть відчув укол заздрощів. На підлогу мені лягати особливо не хотілося, тож я наважився підійти до ліжка з іншого боку.

Божена нічого не сказала на це, тому я вирішив рухатися далі. Максимально обережно поклав свою подушку поруч з нею, а тоді легко відкинув ковдру та ліг на ліжко. З моїх вуст вирвався полегшений видих, а тіло чомусь затремтіло ще сильніше. Зуби клацали, тому я міцно стиснув щелепи.

— Перестань трястися! — голосно обурилася Божена. Вона роздратовано перевернулася на спину. — Ти заважаєш мені. Я й так не можу заснути.

— Пробач, — пробурмотів я, — але мені дуже холодно.

Я глянув на неї у темноті. Раніше вона не здавалася мені такою жорстокою. Вигнати мене з моєї ж теплої квартири на холодний балкон — це було дуже сміливо з її боку. Чомусь я усміхнувся через це.

Я здригнувся ще сильніше, коли тепла долоня дівчини торкнулася мого біцепса. Цей гарячий дотик мало не обпік мою холодну шкіру. Божена обернулася обличчям до мене та підсунулася ближче. Через холод я був надто чутливим до тепла, тому її тіло відчувалася більш гаряче, аніж зазвичай.

— Там було дуже холодно? — спитала вона, співчутливо глянувши на мене. — Ти такий крижаний на дотик.

— Так, було д-у-у-у-же холодно, — сказав я, — але ти можеш зігріти мене.

Божена нахилилася своїм обличчям ще ближче. Вона підозріло примружила очі та насупилася.

— Який же ти хитрун, Вадиме! Хочеш, аби я обіймала тебе?

— Що? — обурився я. — Мені справді холодно. І ти сама сказала, що я крижаний на дотик.

— Чому ти повернувся сюди? — спитала вона, спершись головою на свою руку, що впиралася ліктем до подушки. — Хіба я не говорила, що не хочу спати з тобою в одному ліжку?

Я втомлено закотив очі та голосно зітхнув. Повільно перевернувся на бік та ліг у таку саму позу, як і вона. Ми лежали навпроти та дивилися одне на одного.

— Ти залишила двері відчиненими, — зауважив я. — Це було запрошення приєднатися до тебе в ліжко.

— Мені просто захотілося свіжого повітря, — збрехала вона.

— То мені повернутися на балкон? — спитав я, піднявши одну брови.

— Ні, я... — Божена відвела погляд. — Я хотіла сказати тобі дещо.

Я напружився, відчуваючи прискорене серцебиття та хвилювання у грудях. Вона стиснула губи, наче збиралася сказати мені щось неприємне.
Будь ласка, ні... Я втомився від наших непорозумінь.

— Слухаю, — тихо прошепотів.

Не зміг приховати напруги в голосі. Божена втомлено зітхнула та знову глянула на мене. У цій темній кімнаті її очі здавалися майже чорними, але не менш прекрасними.

— Ти, мабуть, думаєш, що я повернуся додому, адже практика закінчилася і показ теж, — почала вона, — але мені запропонували приєднатися до команди дизайнерів, щоб підготувати ескізи до наступного показу. Я залишуся тут, Вадиме.

Хоч як би мені не подобалося її рішення та такий розвиток подій, я з розумінням кивнув головою. Божена почала знервовано гризти нижню губу, наче теж задумалася про це.

— Як довго? — спитав я.

— Мінімум до осені, — прошепотіла дівчина.

— Ти молодець, — сказав їй я. Її очі розширилися від здивування. — Чудово попрацювала, показала себе. Я завжди знав, що у тебе все вийде.

— Тобто... Ти радий за мене?

— Я вважаю, що це чудовий шанс для тебе, який тобі однозначно не варто втрачати.

— І ти навіть не спробуєш зупинити мене? — спитала Божена здивовано і, здається, навіть ображено. — Не спробуєш переконати мене повернутися з тобою додому?

— Навіщо, Божено? Ти вже прийняла рішення.

Вона кліпнула декілька разів. Її губи розімкнулися, втягуючи повітря. Я обережно поклав свою руку на плече дівчини, ніжно стискаючи його. Божена підняла на мене свій погляд.

— Я можу змінити його, — прошепотіла вона. — Можу відмовитися.

Я заперечливо похитав головою, бо справді не хотів цього. Переконувати її кинути свої мрії заради мене — це абсолютно неправильно.

— У жодному разі, — твердо сказав я.

— Чому? — Божена прикусила нижню губу.

— Бо я не хочу, щоб ти потім ненавиділа мене через це, — чесно відповів я. — Не хочу, щоб шкодувала, що відмовилася і втратила свій шанс. Тобі лише двадцять, Божено. Ти повинна йти назустріч своїм мріям, повинна створювати шедеври, які будуть виблискувати на усіх модних показах, повинна зробити собі ім'я. Це те, чого ти завжди хотіла.

— А ти? — спитала вона. Її очі схвильовано бігали моїм обличчям. — Коли ти плануєш поїхати звідси?

Я знизав плечима, бо справді не знав цього. Так, на мене чекало багато робити й в компанії, мабуть, мене уже всі ненавидять через те, що я кинув усе в найважливіший момент. Я навіть не цікавився, як справи з виробництвом автомобіля і чи зможемо ми взагалі представити його на виставці у Женеві. Мій погляд не відривався від обличчя Божени. Два місяці безнадійних спроб повернути її — і вона нарешті зі мною. Наше примирення було таким крихким, що я міг зруйнувати його одним неправильним словом чи рішенням. Її очі благально дивилися на мене. Мій погляд опустився на пухкі губи Божени, які мені шалено хотілося поцілувати, на її шию, яка так і манила мене, на її пальці, які мирно лежали між нами. Я хотів, щоб вона торкнулася мене, щоб без жодного страху обіймала, цілувала, проводила зі мною ночі, не боячись, що одного разу я розіб'ю їй серце. Я хотів, щоб вона знала, що ніщо в цьому світі не має для мене значення. Лише вона.
Я дивився на неї усвідомленням однією простої речі:
я не боюся втратити свою компанію. Я боюся втратити її...

— Я поки залишуся тут, — сказав їй я.

— Чесно? — спитала дівчина так здивовано, наче не могла повірити мені.

— Чесно, — тихо відповів, легко усміхнувшись їй. — Я хочу ще деякий час побути в Парижі з тобою. Звісно, якщо ти дозволиш мені.

— Боже, так! — Божена потягнула до мене та сильно поцілувала у губи. — Так, я хочу, щоб ти залишився тут зі мною.

Вона торкнулася долонею моєї щоки, цілуючи ще сильніше. Я обійняв її за талію та обережно перевернув дівчину на спину. Я зовсім не очікував, що вона сама поцілує мене, але був би останнім ідіотом, якби зупинив її. Ми вже давно не цілувалися, тому цей поцілунок був по-особливому жадібний. Я поклав свою руку на її щоку та поцілував ще сильніше. Божена застогнала мені в рот, а тоді розімкнула губи, дозволяючи поглибити поцілунок. Я так сильно сумував за цим. За тими звуками, що виривалися з її горла, за теплом і солодким смаком. Я не міг зупинитися. Мені хотілося цілувати її знову і знову, доки не задихнуся. Але без неї я б уже, мабуть, давно задихнувся. Мої руки опустилася на її стегна, якими вона обіймала мене. Я так давно не торкався Божени, що відчував необхідність зробити це. Особливо, коли вона так близько і така піддатлива до мене. Я пальцями стиснув її стегна, а вона раптом сильно вкусила мою нижню губу, мало не до крові. І лише один Бог знає, як сильно мені це сподобалося. Божена раптом відвернулася від мене, перекриваючи наш пристрасний поцілунок.

— Вадиме, — прошепотіла дівчина, важко дихаючи. — Нам треба зупинитися.

Божена розплющила очі, глянувши на мене своїм затуманеним поглядом. Її груди під футболкою сильно здіймалися, а рот був відкритим. Вона жадібно вдихала повітря, тремтячи піді мною.

— Мені дуже подобається цілуватися з тобою, — додала дівчина, — але я думаю, що цього разу нам не варто поспішати.

— Добре, — погодився я без жодних вагань.

Я чудово розумів, що саме її тривожило. Ми обоє були одержимими своїми бажаннями. Я шалено хотів Божену, а вона не менше хотіла мене. Я бачив це у її голодному погляді, повного похоті. Та вона боялася, що я знову кину її, як тільки ми займемося сексом. Але я б ніколи більше не зробив цього. Це вже давно не тільки секс. Я нахилився та ніжно поцілував її в чоло, після чого зліз з неї та ліг позаду, міцно обійнявши.

— Я хочу тобі зізнатися, — прошепотів я, уткнувшись носом у волосся. Божена напружилася, стиснувши долонями мої руки на своєму животі. — За цих два місяці я бачив, як ти віддаляєшся від мене. І з кожним днем я розумів, що повільно, але безповоротно втрачаю. Ти здавалася щасливою без мене. По-справжньому щасливою, Божено. Але навіть у цей момент я був таким егоїстом, що не хотів вірити у це. Не хотів бачити тебе щасливою без мене, розумієш? — Божена схлипнула в моїх обіймах, а я ще сильніше обійняв її. — Ні, я в жодному разі не хотів, щоб ти страждала за мною. Мабуть, просто боявся, що ти розлюбиш мене. Може, це дійсно так? Не знаю.

— Ні, — заперечила Божена, хитнувши головою. — Ні, я не розлюбила тебе.

Мої губи розтягнулися в легкій усмішці, ховаючись у гладкому волоссі Божени. Слова дівчини заспокоїли мене, але водночас змусили мене бажати її ще сильніше.

— Я ніколи не думав, що зможу закохатися в когось так сильно, — прошепотів їй у голову. — Ніколи не думав, що розбивши твоє серце, моє розіб'ється не менше. Тоді я ще не знав, що моє серце так нестримно билося у грудях лише від почуттів до тебе. Мені шкода, що тієї ночі я замість того, щоб зізнатися тобі в коханні, сказав усі ті неприємні речі.

Я підняв одну руку та відкинув волосся Божени, відкриваючи її шию. Вона непорушно лежала на боці, глибоко дихаючи.

— Ти кохаєш мене? — спитала дівчина, озирнувшись.

У її очах заблищали сльози. Вона в очікуванні дивилася на мене, хоча сама вже чудово знала відповідь.

— Дуже, — зізнався я, слідкуючи поглядом за своїми пальцями, якими водив по її шиї — Тією дівчиною, в яку я так сильно закохався ніколи не була Коко. Це завжди була ти, Божено.

Вона заплющила очі, спершись головою до моїх грудей. Я не стримав усмішки, спостерігаючи за нею. Мені досі не вірилося, що вона поруч зі мною. І це не сон, чорт забирай! Не сон...

Звук вхідного сповіщення розбудив мене. Божена усе ще міцно спала в моїх обіймах. Я не хотів бодай на сантиметр сунутися від неї, але мій телефон чомусь не змовкав. Стиснувши зуби, я підвівся з ліжка та максимально тихо підійшов до тумбочки, на якій лежав мій телефон. Швидко переглянув вхідні повідомлення, які стосувалися виключно роботи. Я втомився... Так сильно втомився, що навіть не хотів думати про це. Та ще й у присутності Божени. Я так само не хотів при ній кидати все та рватися до роботи. Ми тільки зійшлися. Я стиснув губи, а тоді вимкнув свій телефон, залишаючи усі повідомлення без відповідей.

Глянувши на Божену, що спала у моєму ліжку, не зміг стримати усмішки. Тепер нам ніхто не завадить.

— У мене нема для тебе подарунка, — заговорила Божена, нахилившись до мене.

Уже була ніч, коли ми сиділи на диванчику на балконі, закутавшись у ковдру. Її ноги лежали на моїх колінах, а сама дівчина дивилася на мене своїми великими очима.

— А я дуже сильно хочу подарувати тобі щось, — додала вона. Її руки потягнулися до шиї, і вона витягнула з-під футболки свою підвіску. — Знаю, це не зовсім те, що ти очікував. Але я б хотіла віддати тобі дещо своє. Це зараз ми замкнулися у твоїй квартирі від усього світу, але рано чи пізно нам доведеться вийти звідси. Можливо, я не завжди буду поруч з тобою, але це... — Божена зняла свою підвіску та вклала її в мою долоню. — Це нагадуватиме тобі про мене.

Вона широко усміхнулася мені, а я уважно подивився на підвіску, торкаючись гострого кутика невеличкого кулона у вигляді сердечка. Я глянув на Божену, яка нахилилася ближче до мене.

— Я не хочу, щоб ти коли-небудь забував мене, — прошепотіла вона.

— Божено... — видихнув я, торкнувшись її щоки. — Хіба я можу забути тебе? Ти постійно в моїй голові, в моїх думках, у серці.

Я обійняв її за талію та посадив собі на коліна так, щоб вона була обличчям до мене. Божена вперлася долонями до моїх плечей. Я поклав свою руку на її щоку, а великим пальцем ніжно потер губи дівчини.

— Ти колись казала, що я шукатиму тебе в інших жінках, але жодна з них не зможе дати мені те, що даєш ти. Це правда. Я навіть не міг дивитися на інших дівчат. Я хотів тільки тебе, Божено.

Я поцілував її в шию, втягуючи губами ніжну шкіру. Божена тихо застогнала та закотила очі від задоволення. Вона важко зглитнула, впиваючись нігтями в мої плечі.

— Я теж, — прошепотіла дівчина. — Теж хотіла тільки тебе. У мене нікого й не було, окрім тебе. Боже, це... — Божена замовкла, коли я почав цілувати її шию, опускаючись нижче. Мої губи торкалися пружних грудей дівчини крізь футболку. — Це так безглуздо.

— Що саме? — перепитав я, звівши брови.

— Те, що ми пручаємося своїм істинним бажанням, — відповіла вона. Божена схопилася рукою за мою шию, а тоді глянула мені в очі своїм твердим поглядом. — Я хочу тебе дуже сильно. Ти потрібен мені, Вадиме. Зараз.

Я поцілував її так сильно, як тільки міг. Вона звивалася на моїх колінах, відчайдушно чіпляючись пальцями за мої плечі. Я підхопив Божену на руки, і ковдра сповзла з її тіла. Продовжуючи цілувати, наосліп попрямував до кімнати, де тепло закутало нас обох. Вона обійняла ногами мій пояс, коли я притиснув її тіло до стіни. Руками провів по тілу дівчини, запускаючи їх їй під футболку. Божена голосно застогнала, коли я почав осипати поцілунками її шию. Вона вчепилася пальцями за мою футболку та швидко стягнула її з мене. Мені подобалося, коли вона торкалася мене. Тихі стогони, що вилітали з її рота, заводили мене ще більше. Я так сильно хотів Божену, що не міг більше стримуватися. Сильніше стиснув її стегна, а тоді підійшов до ліжка з нею на руках. Я не надто обережно опустив дівчину на матрац. Вона підвелася на коліна, важко дихаючи. Її опухлі від поцілунків губи розтягнулися в задоволеній усмішці. Я стояв біля ліжка і дивився на неї тоді, коли вона стягувала з себе мою футболку, залишаючись лише в маленьких зелених трусиках. Мій погляд пройшовся її розкішним тілом, і я відчув величезну потребу поцілувати кожен сантиметр цієї молочної шкіри.

Божена повільно опустилася на диван, не зводячи з мене свого спокусливого погляду. Вона чудово знала, як діє на мене в цей момент. Контроль був на межі, і я, чорт забирай, втратив його тоді, коли накрив її своїм тілом та сильно поцілував. Мої губи хаотично залишали вологі поцілунки на її шиї, ключицях, ребрах, особливу увагу приділяючи чутливим грудям.

Ця дівчина була такою неймовірною, що у мене голова йшла обертом. Я шаленів від її вигляду, запаху, смаку. Але найбільше я любив бачити задоволення у неї на обличчі, чути його в її стогонах. Ці звуки — це найкраща мелодія для моїх вух. І я слухав її, задовольняючи її, задовольняючись нею. Божена була особливою дівчиною... Моєю дівчиною.

Вона міцно спала в моїх обіймах, а я не міг ніяк заснути. Мій погляд був спрямований на Ейфелеву вежу, що світила вдалині. Я ненавидів Париж усім серцем, але присутність Божени змусила мене полюбити його. Можливо, Париж був найгіршим для мене містом зі всіх боків, але це єдине місце, де нам з нею було добре, де ми могли бути самими собою.

Я тихо вибрався з-під ковдри та зліз з ліжка. Мені закортіло пити, тож я попрямував на кухню повністю голий. Мій погляд зупинився на моєму телефону. Уже понад добу я не вмикав його, і це, відверто кажучи, одне з кращих рішень за останній час. Але щось мене потягнуло до нього. Я набрав склянку води, а тоді ввімкнув свій телефон, кинувши його на стіл. Уже знав, що на мене чекає сотні непрочитаних робочих повідомлень і дзвінків. Зробивши декілька ковтків води, я взявся переглядати пропущені виклики. Я насупився, коли помітив таку велику кількість дзвінків від сестри. Вона телефонувала мені майже щогодини від вчорашньої ночі.

Щось сталося... Щось точно сталося. Моє серце забилося швидше від хвилювання та поганого передчуття. Я швидко набрав номер сестри, відчуваючи тривогу. Ці нестерпні гудки дратували мене.

— Де тебе носить? — закричала сестра, як тільки прийняла дзвінок. — Якого чорта ти забув у тому довбаному Парижі та ще й не відповідаєш на дзвінки?

— Що сталося? — спокійно спитав я.

— Що сталося? Ти справді питаєш, що сталося, Вадиме?

Я втомлено зітхнув, спершись рукою до стола.

— Яно, будь ласка...

— Я боюся, — прошепотіла вона, голосно схлипуючи. — Учора ввечері хтось підпалив мамин бар.

У мене всередині все завмерло, коли я намагався збагнути її слова.

— Там хтось був? — напруженим голосом спитав я.

— Мама, — відповіла сестра. Я сильно зажмурився та стиснув долоню в кулак. — Її спочатку вдарили по голові, а потім влаштовували пожежу. Думаю, ми з тобою обоє знаємо, хто це зробив.

— Як мама? Вона... Вона жива?

Це єдине, що взагалі хвилювало мене в цей момент.

— У лікарні. В тяжкому стані, Вадиме. Її дивом вдалося врятувати. І ти хоч уявляєш, як мені тут самій? Поліція, лікарі, а у мене дві дитини й божевільних батько, якого так і не змогли знайти. Кому ще він може нашкодити?

— Чорт... — видихнув я і відчув, що зблід. 

— Ти ж... Ти ж надсилав йому гроші, правда? — спитала сестра тихо. — Я не знаю, чому він зробив це.

Я озирнувся на ту кімнату, де зараз лежала Божена. Ні, бляха, я не надсилав. Я так сильно намагався повернути її, що забув абсолютно про все. Я був повністю зациклений на Божені настільки, що ігнорував свої обов'язки перед сім'єю. Дідько!

Відсутність грошей — ось, що стало поштовхом для батька. Раніше він тільки погрожував, а тепер, схоже, перейшов до дій. Але якщо хтось і знав, де він може переховуватися, то це був я.