Розділ 37

Божена

Я почувалася голлівудською зіркою, коли прогулювалася вуличками Парижу в цій розкішній зеленій сукні. Сьогодні добряче сніжило, тож я сильніше закуталася у коротку шубку в тон сукні. Могла лише сподіватися, що локони з мого волосся усе ще тримаються. До такої вишуканої сукні я зробила не лише зачіску, але і яскравий макіяж.

І хоч місце зустрічі з Вадимом було близько, адже я жила неподалік від центру, через сніжну погоду я почала шкодувати, що не замовила собі таксі. Я глянула на годинник і тихо вилаялася, коли помітила, що уже запізнилася. Я дивилася у свій телефон, слідкуючи за картою, доки не зупинилася в потрібному місці. Піднявши голову, почала озиратися довкола. Уже достатньо пізно, тож людей було мало. Я очима намагалася знайти Вадима, але його банально ніде не було. Моє серце почало битися швидше від хвилювання. А якщо він не дочекався мене? Я стиснула губи, відчуваючи провину за своє запізнення. Мені не варто було так затягувати з макіяжем і зачіскою. Але я так сильно хотіла зробити все ідеально, що не прослідкувала за часом. Я глянула на свій телефон і подумала про те, щоб зателефонувати йому. Але дурне вагання змусило мене задуматися, чи варто взагалі зробити це.

— Я таки мав рацію, — почувся голос Вадима за моєю спиною.

Я відчула полегшення та непомітно видихнула, ховаючи свій телефон у сумочку. Коли обернулася, то помітила його всього за декілька метрів від мене. Погляд блакитних очей просканував моє тіло з ніг до голови. Я не планувала так усміхатися йому, але просто не змогла стриматися. Вадим підійшов ближче, і я не могла не помітити, як личить йому це чорне класичне пальто.

— Ця сукня справді створена тільки для тебе, — сказав він, а моя усмішка стала ще ширшою.

Чоловік зупинився впритул до мене так, що носочки наших туфель торкалися. Він ніжно стиснув мої долоні своїми теплими руками, зігріваючи їх. Я трохи відхилила голову назад, щоб глянути йому в очі. Ми стояли й мовчки розглядали одне одного, наче заворожені, наче заново вивчали наші обличчя.

— Привіт, — тихо привіталася я. Це вийшло дещо хрипло, тому я прочистила горло.

— Привіт, — пошепки відповів він, не відриваючи погляду від мого обличчя. — Чесно кажучи, мені досі здається, що це все не насправді.

— Чому?

— Бо за останні два місяці я вже звик повертатися з побачення наодинці.

Я трохи опустила голову, обдумуючи його слова. Коли він запрошував мене, то я фактично не відмовлялася, але ніколи не приходила.

— Я не думала, що ти хоч коли-небудь чекав на мене, — тихо прошепотіла.

— Завжди, — сказав Вадим так твердо, що я не могла не повірити. — Годинами сидів і чекав, що одного разу ти прийдеш.

— Я не могла.

Мені не хотілося виправдовуватися, адже він і так чудово розумів, що я ображена на нього. Водночас між нами досі було так багато відкритих питань.

— Але я радий, що ти прийняла моє запрошення і прийшла до мене сьогодні, — мовив Вадим з легкою усмішкою на вустах. — Та ще й у цій розкішній сукні.

— Мені личить? — спитала я, глянувши на нього.

Це було швидше для того, щоб почути черговий комплімент від Вадима. Він не так часто говорив мені щось таке приємне раніше, а я надто сильно хотіла знати, що він насправді думає про мене.

— Ти ще питаєш? — Вадим удав щире здивування. Він підняв мої долоні, які досі тримав у своїх руках, а тоді ніжно поцілував їх, не відриваючи погляду від моїх очей. — Тобі дуже личить, Божено. У мене аж подих перехопило, коли я побачив тебе.

— Чесно? — перепитала я, підозріло примруживши очі.

— Мені здається, чи хтось напрошується на компліменти? — Вадим запитально підняв одну брову, а я тихо засміялася.

— Може, трішки, — знизала плечима. — Смію нагадати, що більшу частину нашого перебування удвох ти вважав мене маленькою дратівливою дівчинкою.

— Ну-у-у, коли маленька дратівлива дівчинка вдягає таку сукню, то вона автоматично стає тією, кого хочеться поцілувати.

Моє серце, здається, завмерло від його слів. Вадим відпустив мої руки та обережно обійняв мене за талію. Мені одразу ж стало так затишно і тепло. Я встигла скучити за його обіймами, а поцілунками, мабуть, ще більше. Але я не хотіла поки в цьому зізнаватися.

— Ти хочеш поцілувати мене? — поцікавилася я, поклавши руки на його плечі.

Він нахилився ще ближче та легко притиснувся своїм чолом до мого. Я непомітно вдихнула його дихання змішане з приємним ароматом тих парфумів, які я створила для нього.

— Шалено, — на видиху відповів Вадим.

Я хотіла цього не менше, але дала собі слово, що не буду сьогодні для нього доступною.

— Фу-у-у! — невдоволено протягнула та скривилася. — Я не цілуюся на першому побаченні, Вадиме.

Він тихо хмикнув та злегка відсторонився від мене. Усмішка на його обличчі дала зрозуміти, що він прийняв мою гру. Мені подобалося, що Вадим поважав моє рішення та не наполягав. Навіть ці два місяці він хоч і був поряд, але ніколи не тиснув на мене.

— То це і є твоє побачення? — спитала я, озираючись довкола. — Тільки не кажи мені, що ти сподівався, що я не прийду та нічого не підготував.

— Думаю, — Вадим кивнув у бік Опери Гарньє, — ми можемо гарно провести час, слухаючи паризьку оперу.

— Ти? — відверто здивувалася я. — Будеш слухати оперу?

— Я не зовсім прихильник такого, але мені здається, що це ідеальне місце для твоєї сукні.

У цьому Вадим мав рацію, хоча я ніколи у житті не могла уявити його в опері. Я й сама не була фанаткою такого виду мистецтва, але для загального розвитку та вражень це точно не завадить. Я не пручалася, коли Вадим схопив мене за руку, переплітаючи наші пальці. І коли ми увійшли в оперний театр, то у мене аж рот відкрився від краси та захвату.

У нас були місця на першому балконі одразу ж біля сцени. Вадим допоміг мені сісти. Я опустила погляд на свою сукню, захоплена та вражена водночас. Цей смарагдовий італійський шовк так ідеально поєднувався в загальному інтер'єрі з цими червоними оксамитовими кріслами та стінами, оздобленими золотистими візерунками. Прийти сюди в цій сукні — це, безперечно, найкраще рішення з усіх можливих...

— Я мало не заснув з нудьги, — заговорив Вадим, коли ми вийшли з театру. — Усі три години думав про це, але вони так голосно співали, що я не зміг би заснути. Навіть якби д-у-у-у-же сильно хотів.

Його слова змусили мене засміятися. Перших тридцять хвилин опери я сиділа в суцільному захваті, а під кінець і мені стало нудно. Що уже говорити про Вадима, який усю виставу просидів з таким виразом обличчя, наче його посадили туди насилу.

— Але я увесь час дивився на тебе, тож... — Вадим підняв мою руку, щоб знову поцілувати її. — Дякую, Божено. Ти не дала мені померти з нудьги.

— А мені сподобалося, — сказала я, притулившись ближче до нього. — Як щодо того, щоб наступного разу піти на концерт класичної музики? Я завжди хотіла послухати орган.

— Будь ласка, скажи мені, що ти жартуєш.

— Ні.

Я прикусила губу, щоб не засміятися від того, як Вадим скривився. Йому явно не хотілося слухати класичну музику, але цього нібито хотіла я, тож...

— Гаразд, — здався він. — Наступного разу підемо на концерт.

— Домовилися, — сказала я, широко усміхаючись.

Вадим не був надто поступливим, але мені сподобалося, що він готовий бути таким для мене.

— Де ти зупинився? — поцікавилася я. — У тому гаражі?

— Я був там лише перші два дні, а коли зрозумів, що застряг тут надовго, то винайняв собі квартиру, де нема старих диванів.

— Покажеш?

Вадим трохи здивовано глянув на мене. Він, здається, явно не очікував, що я проситимусь до нього.

— Якщо ти хочеш, — неоднозначно пробурмотів чоловік.

— Так, хочу.

Мій голос звучав так впевнено, що у Вадима не залишилося сумнівів. Хоча таке моє раптове бажання поїхати до нього здивувало навіть мене.

— Там мій автомобіль, — сказав Вадим, кивнувши на стоянку.

— Чудово! Я вже добряче змерзла.

І це було правдою. Мої зуби вже починали стукати від холоду. В автомобілі я трохи зігрілася. Виявилося, що Вадим живе зовсім близько, хоча він і орендував квартиру в новобудові. Це було так схоже на нього, що я навіть не здивувалася.

Його тимчасова квартира виявилася невеличкою, компактною, але досить просторою. Я підійшла до панорамного вікна, звідки виходив вихід на балкон, затягнений склом. Звідси відкривався красивий вигляд на Ейфелеву вежу, що височіла просто перед очима. Я відчула, що за моєю спиною зупинився Вадим, хоч і на достатній відстані. Мій погляд зауважив одне велике ліжко. Я почала знімати з себе шубку, залишаючись у сукні.

— Уже пізно і темно, — заговорила напрочуд упевнено, — тому я переночую в тебе.

Я озирнулася на Вадима, який стояв у чорній сорочці, спершись до стіни навпроти. Він, здається, трохи розгубився від моєї пропозиції.

— Добре, — зрештою промовив чоловік. — Але тут одне ліжко.

— Так, я бачу.

Я сіла на ліжко та потягнулася до туфель, щоб зняти їх. Увесь цей час Вадим уважно спостерігав за мною.

— Я не буду спати з тобою на одному ліжку, — сказала йому.

— Тут одна кімната, Божено.

— Але у тебе є прекрасний балкон. І я помітила там доволі зручний диванчик.

Вадим здійняв обидві брови. Його погляд спочатку опустився на ліжко, а потім на мене.

— Або ти можеш лягти на підлогу, — запропонувала я, мило усміхаючись. — О! А ще мені треба перевдягнутися. Не хочу спати в цій сукні. Даси мені щось зі свого?

Вадим завмер на декілька секунд, наче абсолютно не розумів моєї поведінки. Я й сама не розуміла. Просто хотіла залишитися з ним тут, а моя гордість не дозволяла мені лягти з Вадимом на одне ліжко. Чоловік підійшов до шафи й витягнув звідти сіру футболку.

— Це має підійти. — Вадим простягнув мені футболку.

Я подякувала йому, коли прийняла її. Я й раніше носила його речі, тож знала, що вона чудово підійде для сну.

— То мені йти на балкон? — трохи невпевнено спитав він. — Думаю, що там холодно.

— Але він зашитий склом, — зауважила я. — Гадаю, що тобі буде нормально.

— Т-а-а-а-к, — задумано протягнув він. — Я, мабуть, справді залишуся на балконі, щоб не бентежити тебе.

Я усміхнулася йому та закинула руки собі за спину, щоб розстібнути сукню. Краєм ока помітила, що Вадим теж почав роздягатися. Мій погляд просканував його груди у татуюваннях, плечі, торс... Щоки почервоніли, і я відвернулася, щоб так відверто не витріщатися. Максимально швидко стягнула сукню, а тоді наділа на себе футболку Вадима. Він уже теж встиг перевдягнутися.

Я бачила, що він трохи вагався, але все ж схопив одну подушку і зупинився біля виходу на балкон.

— То... Я піду? — спитав він, глянувши на мене.

Мої пальці трохи схвильовано стиснули краї його футболки. Я натягнуто усміхнулася йому та кивнула головою.

— Так! Ем... Добраніч тоді?

— Угу, — промугикав Вадим. — Добраніч, Божено.

Коли він відсунув дверцята, то у кімнату одразу ж вдарило прохолодне повітря. Від цього сирітки виступили на моїй голій шкірі, і я затремтіла. Поглядом провела Вадима аж доки він не зник за стіною. Я акуратно повісила сукню на спинку стільця, а тоді швиденько зарилася під ковдру. Ліжко було таким м'яким і затишним, а ще ці простирадла, здається, ввібрали запах Вадима. Я перевернулася на бік та заплющила очі. Залишаючись у Вадима, я не врахувала, що тут нема моєї іграшки, яка допомагала мені заснути. Інколи я засинала в його обіймах, але не могла дозволити цьому статися зараз.

Довгий час я крутилася у різні боки, намагаючись заснути. Мабуть, моя совість не дозволяла мені цього зробити, бо увесь цей час я думала про те, що фактично вигнала Вадима з його теплої квартири на балкон. Так, мені хотілося помучити його, але минуло вже стільки часу відколи ми нормально обіймалися чи засинали разом. Я все ж здалася та злізла з ліжка. Навшпиньки підійшла до скляних дверей, щоб глянути на Вадима. Думала, що він уже заснув, але чоловік просто сидів на дивані зі складеними руками на грудях і дивився в одну точку. Я обережно відсунула двері та висунула руку. Прохолодне повітря неприємно обдуло мою гарячу шкіру. Я одразу ж затремтіла. Вадим повернув свою голову в мій бік, і я різко відхилилася назад. Швидко повернулася до ліжка, але двері залишила відчиненими. Це було мовчазне запрошення для Вадима, яке він прийняв. Адже одразу ж за мною почулися його тихі кроки.