Розділ 36

Божена

Це було схоже на мрію. Я не могла повірити, що на моделі, яка проходила повз подіумом, справді моя сукня. Серце нестримно билося в грудях, а усмішка не зникала з мого обличчя. Цей смарагдовий італійський шовк у поєднанні з золотистою фактурою здавався чимось неймовірним. Я прослідкувала поглядом за гостями у перших рядах, які були запрошені на показ. У їхніх очах так і читався захват, що не могло мене не тішити. Я глибоко вдихнула, притиснувши долоню до своїх грудей. Коли я приїхала сюди маленькою наївною дівчинкою, то не думала, що доросту до цього особливого моменту. Стояти за ширмою та ось так дивитися на своє творіння — вартувало всього, через що я пройшла.

Мій погляд знову провів модель, яка уже йшла назад своєю ідеальною ходою. За її спиною почулися оплески. Я всміхнулася ще ширше та теж сплеснула в долоні. До завершення показу ще було трохи часу, і я з не меншим захватом дивилася на усі інші роботи. До деяких з них мені теж вдалося прикласти свою руку. Це, безперечно, був неоціненний досвід для мене.

— Ти не повіриш, — прошепотіла мені на вухо одна з помічниць керівника показу. — Твою сукню вже придбали.

— Що? — здивовано та водночас схвильовано спитала я.

— Було декілька охочих, але один запропонував т-а-а-а-ку суму, що сукню без сумнівів продали йому.

— Хто? — поцікавилася я. — Хто купив сукню?

— Не знаю, — відповіла Алісія та знизала плечима. — І хіба це має значення? Це справжній успіх, Божено. Думаю, тепер тебе так легко не відпустять звідси.

Я усміхнулася, хоча це було не зовсім щиро. Дивний сум стиснув мої груди. Ця сукня була особливою для мене. Звісно, я раділа. Я безмежно раділа, що її купили ще до завершення показу, але водночас мені б хотілося забрати її собі та сховати у своїй шафі якнайдалі від зайвих очей. Ця сукня так багато значила в нашій з Вадимом не зовсім щасливій історії. Я опустила голову вниз, занурюючись у спогади...

Перший прояв довіри, перше порозуміння, перші щирі усмішки одне одному, перший абсолютно випадковий дотик пальців і як результат — ця неймовірна сукня. Вона належала мені повністю, тож я відчула дивні ревнощі через те, що тепер у ній красуватиметься інша. Мій погляд пройшовся тими довгоногими моделями, акторками, співачками, які сиділи в перших рядах. Мабуть, хтось з них придбав цю сукню для червоної доріжки. Або ж котрийсь з цих вишуканих багатіїв купив подарунок для своєї коханої. Я не знала точно, але змусила себе не засмучуватися. Нехай ця сукня принесе комусь більше щастя, аніж мені...

— Вітаю! — Ерік простягнув мені букет бордових троянд. — Ти сьогодні неймовірна.

Я легко усміхнулася йому, приймаючи букет. Мій погляд зосередився на бутонах квітів. Вони здалися мені такими простими та звичайними, зовсім несхожими на ті яскраві світло-зелені, які мені дарував Вадим. Щоразу я говорила собі не порівнювати Еріка та Вадима, але це ніколи не вдавалося.

— Тобі сподобався показ? — спитала я.

— Так! — відповів хлопець, усміхнувшись ширше. — Особливо сподобалася твоя сукня. Хоча я, якщо чесно, хотів побачити у ролі моделі тебе.

— Ох, з мене жахлива модель.

— То... — Ерік всунув руки в кишені своїх штанів, глянувши на мене. — То що ти зараз плануєш? Може, сходимо кудись удвох?

Я мало не впала, коли мене випадково штовхнули біля виходу з приміщення, де відбувався показ. Я ахнула, а Ерік обома руками обійняв мене за плечі, вберігаючи від падіння. Я озирнулася назад, і моє серце на мить завмерло. Мені здалося, що серед усього цього натовпу був Вадим. Але коли я кліпнула, то він уже зник. Мабуть, я помилилася. Востаннє ми говорили тиждень тому, коли я поверталася з навчання і в черговий раз відмовилася піти з ним на побачення. З того моменту я його не бачила. Вадим більше не турбував мене, як робив це щодня протягом усіх цих двох місяців. Напевно, він уже повернувся додому, бо робота, звісно ж, важливіша. Я стиснула губи, щоб стримати своє раптове бажання сплакнути.

— То що скажеш? — мої думки порушив Ерік.

Я підняла на нього свій погляд, зауважуючи усмішку на його вустах. Так, ми інколи бачилися та ходили в кафе. Так, він часто проводжав мене після навчання. Так, я дозволяла йому вести мене за руку чи цілувати в щоку. Але більше нічого не було. Я бачила, як інколи йому хотілося поцілувати мене, але ігнорувала це та відверталася. Чомусь вважала, що так неправильно. Коли моє серце все ще належало Вадиму, заводити стосунки з Еріком — це те саме, що використати його. Я не хотіла бути такою з ним, тому і встановила цю межу між нами. Лише дружба, і ніколи нічого більше.

— Вибач, Еріку, — сказала йому я. — Сьогодні не можу, бо ми всією командою хочемо відсвяткувати закриття показу.

— Тоді завтра? — з надією спитав він, схиливши голову вбік.

— Не знаю, — чесно відповіла, відчуваючи дивну провину. — Я не впевнена, що залишуся тут. Навчання добігло до кінця. Цей показ був моєю останньою справою в Парижі.

— Може, ти залишишся? Я впевнений, що для тебе знайдеться тут робота.

— Річ не в роботі. Я поки не знаю, чи справді хочу залишатися в Парижі.

— Ти сумуєш за домом, — сказав Ерік і з розумінням кивнув головою. — Можливо, згодом ти повернешся. Я у будь-якому разі буду тут і чекатиму на тебе. Як твій друг, Божено.

Я відчула полегшення, коли він сказав це. Так сильно не хотіла розбивати йому серце, бо на собі відчула, що його неможливо зцілити. Ерік востаннє стиснув мої руки своїми долонями, а тоді розвернувся та пішов геть. Може, за інших обставин я б глянула на нього та відповіла взаємністю, але поки це було неможливо.

До команди я повернулася у самий розпал святкування. Така подія вартувала того, аби її відсвяткувати. Я не відмовилася від келиха шампанського та зробила невеликий ковток, зупинившись біля Алісії. За останній час вона стала моєю хорошою подругою. Спочатку я не зважала на неї, бо чомусь потоваришувала з Женев'євою. Але коли вона почала так відверто липнути до Вадима, то ми завершили наше спілкування.

— Перш за все, — почала Анна — наша керівниця, — хочу вам усім подякувати за цей значний вклад у розвиток нашого дому моди. Мені важливо відшукувати нові таланти, бачити свіжі погляди та безпрограшні ідеї. Ви усі надзвичайно талановиті й цей показ є доказом цього.

Я бачила, як усі мало не сіяли від її слів. Анна була вимогливою та прискіпливою. Це ми встигли чудово помітити за період навчання. В мене досі трусяться коліна, коли я згадую, як жорстко вона розкритикувала мої роботи. Але якби не та критика, то я, можливо, не стояла б зараз тут.

Ми усі цокнулися келихами, радіючи нашим успіхам. Кожна досягнута мрія — це маленький крок до великої цілі. І я знала, що тепер хочу більшого.

— Я можу поговорити з тобою? — голос Анни відірвав мене від розмови з Алісією.

Я здивувалася та водночас розгубилася. Ця жінка ніколи не проявляла ініціативу в розмові, якщо це не стосувалося роботи.

— Так, звісно, — схвильовано погодилася я.

Вона схопила мене під руку та повела у тихе місце трохи далі від зайвих вух. Я дивилася в її блакитні очі в очікуванні.

— Твоя сукня стала зіркою нашого показу, — почала  жінка, а я відчула, як у легенях забракло кисню. — Вона вишукана, розкішна, неповторна та водночас стильна і сучасна. Мені сподобалося працювати з тобою, і я гадаю, що ми могли б подумати про твоє подальше працевлаштування.

— Що? — мало не закричала я.

— Для початку можемо домовитися про співпрацю до наступного модного показу. — Анна тепло всміхнулася мені. — Що скажеш?

— Я... Я така здивована, що не можу слів дібрати.

— Ти ж не думала, що ми так легко відпустимо тебе, коли твою сукню так швидко купили та ще й за таку велику ціну.

Я не питала скільки, бо просто не хотіла знати. Але, судячи зі слів Алісії та Анни, ціна справді була захмарною.

— Ми хочемо, щоб ти працювала у нас, — додала вона.

— Це дуже приваблива пропозиція, — чесно сказала я, усе ще схвильована та розгублена. — Це завжди було моєю мрією. Я... Я залюбки працюватиму у вас.

— Тоді чудово! — Анна схвально та по-дружньому обійняла мене за плечі. — А зараз іди розважайся, Божено.

Я була щасливою через те, що все так чудово складається, але водночас відчувала сум. Погоджуючись залишитися у Парижі, я розуміла, що це не на один місяць і навіть не на три місяці. Наступний показ відбудеться восени. Якщо все пройде добре і дизайни знову приймуть, то я можу залишитися тут на постійне місце проживання. Це наче й тішило мене, але також лякало. Я не так часто спілкувалася зі своєю сім'єю. Впевнена, вони підтримають мене в моєму рішенні, та це буде складно і для них, і для мене. Ніхто не думав, що звичайна практика затягнеться та відкриє мені двері у світ моди. Десь в глибині душі я хотіла цього, але ніколи не сподівалася на це.

Я видихнула та втомлено впала на диван у своїй вітальні. Уже було далі за опівніч і через кількох келихів шампанського мені хотілося спати. У день показу я досить багато нервувала, щоб усе пройшло добре, тож навіть не помітила як міцно заснула.