Розділ 26

Божена

Я хотіла закарбувати себе в пам'яті Вадима так, щоб усе навколо нагадувало йому про мене. У нас залишився один-єдиний день, а я усе ще сподівалася, що зможу переконати його змінити своє рішення. Звісно, я б не змушувала його бути тут зі мною, але ми могли б спілкуватися на відстані. Коко та Іслеро нічого не заважало таємно листуватися цих декілька місяців. Чому тоді ми не можемо продовжувати робити це, але уже як Вадим і Божена?

Ці думки тривожили мене з самого ранку, хоча я старанно намагалася ігнорувати їх. Для нашого останнього побачення я привела Вадима в майстерню парфумерії. Париж завжди славився створенням культових світових ароматів та й узагалі виробництва косметики. Я подумала, що якщо ми створимо парфуми одне для одного, то це назавжди пов'яже нас.

Поки нам проводили майстер-клас, ми старанно внюхувалися в запахи ефірних олій, які потім використаємо для наших парфумів.

— Ти для мене пахнеш кокосом, — тихо сказав Вадим.

Я усміхнулася та взяла у руку пляшечку з ефірною олією кокосового аромату. Зробивши глибокий вдих, відчула, як мої легені наповнилися солодким ароматом.

— Тоді тобі знадобиться ця. — Я передала пляшечку Вадиму, який злегка понюхав її.

— Це буде нота серця, — задумано промовив він. — Також додам ще ірис і троянду.

— Чудово, — прошепотіла я, вражена тим, як детально він підбирає усі аромати.

— Початковою нотою, думаю, буде гіркий апельсин і бергамот, — додав Вадим.

— Що тоді обереш для кінцевої ноти? — поцікавилася я.

Вадим потягнувся пальцями до інших пляшечок. Я ж стояла, спершись руками до столу, та не зводила з нього своїх очей.

— Сандал і... — Вадим підсунув до себе невеличку пляшечку, а тоді схопив ще іншу. — І ваніль.

Я вже уявила цей насичений аромат з легкою гірчинкою, що солодким шлейфом тягнутиметься за мною. Кокос, ваніль, гіркий апельсин...

— Гадаю, це буде дуже солодкий аромат, — зауважила я.

— Ідеальний для тебе, — сказав Вадим, усміхнувшись мені. — А ти що підібрала для мене?

Я випрямилася, задумано роздивляючись усі пляшечки.

— Початковою нотою візьму гіркий мигдаль, — почала я, тягнучи до себе пляшечки. — Цедру лимона та бергамот. Нотою серця буде білий кедр, кардамон і ваніль. Для кінцевої ноти — мускус і дубовий мох.

Я перевела погляд на Вадима, який був відверто зацікавлений та втягнений у роботу. Наступну годину ми змішували усі аромати так, щоб загальна суміш мала приємний запах. Інколи ми ділилися своїми варіаціями одне з одним. Я здивувалася, адже коли усі аромати, які обрав Вадим, поєдналися, то заграли по-особливому. І хоч нам доведеться ще місяць чекати, доки аромати витримаються, я вже знала, що вони будуть неймовірними. Коли ми змішали усі аромати, додали туди трохи спирту та довели усе до ідеальних запахів, то перелили свої парфуми у флакони. І хоч вони ще не повністю готові для використання, я раділа, що ми зробили це разом.

— Тобі сподобалося? — спитала я у Вадима, коли ми вийшли з майстерні.

У моїх руках був пакетик з нашими парфумами. Мені вже так кортіло відчути їхній аромат на собі. І на Вадимові також. Коли ми робили пробні тестери на смужках, то йому, здається, сподобався той аромат, який я вигадала для нього.

— Це було цікаво і захопливо, — сказав Вадим, обійнявши мене однією рукою за талію. — Після виробництва автомобілів створення парфумів здавалося чимось надто крихким та особливим. Виявилося, що підбирати аромати — це дуже інтимний процес. Відчувати усі запахи, уявляти, як вони будуть поєднуватися з твоєю шкірою. Сподіваюся, що я непогано впорався з таким завданням.

— Мені уже не терпиться відчути те, що у нас вийшло, — сказала я, ховаючи свою задоволену усмішку. — Я віддам тобі твій флакон, але хочу, щоб ми домовилися, що рівно через місяць відкриємо їх.

— Гаразд, — погодився Вадим.

— Я також записала наші формули. Це на майбутнє. Щоб ми знали чого і скільки. Можливо, це будуть наші найкращі аромати. Неможливо знайти ідеальні парфуми, але думаю, що нам вдалося створити їх.

— Отже, через місяць...

— Так! На мій день народження, — зауважила я.

— У тебе день народження наступного місяця? — поцікавився Вадим.

— Двадцять восьмого жовтня, — прошепотіла я. — Мені уже буде двадцять.

Не знаю чому, але мені хотілося наголосити на цьому. Все-таки перша двійка багато вирішувала у нашій історії. Можливо, йому буде легше сприймати мене дорослою, якщо я перетину ту межу "двадцять".

— Я запам'ятав, — тихо мовив Вадим.

Я не знала: стосувалося це мого дня народження чи відкриття парфумів. Але все ж сподівалася, що перше було важливішим.

— Вадиме? — звернулася я, коли ми зупинилися біля під'їзду малоповерхівки, в якій жили разом останній місяць.

— Так? — перепитав він, злегка звівши брови.

— Ти можеш прийти до мене трохи пізніше? Я підготувала дещо для нас, але хотіла б приготуватися.

— Добре. Тоді... — Вадим з очікуванням подивився на мене, піднявши одну брову.

— Зустрінемося через годину! — повідомила йому я, після чого забігла у під'їзд та почала підійматися до своєї квартири.

Насправді одна година — це дуже мало часу, але я не хотіла витрачати такі дорогоцінні хвилини з Вадимом на звичайне збирання. Я швидко прийняла душ і почала наносити макіяж. Робила я це максимально швидко, але водночас охайно. Мені хотілося лише візуально підкреслили свою природну красу. Я вдягнула темно-зелену шовкову сукню на тонких бретелях, що досягала мені майже до щиколоток. Ще вранці замовила страви з ресторану, тож лише підігріла їх та розклала усе на столі. Мені хотілося створити максимально романтичну атмосферу для нас обох, тож я також запалила свічки.

Схвильовано провела руками по своєму волоссі, пригладжуючи його. Я почувалася збентеженою, адже мені так сильно не хотілося прощатися з Вадимом. Ця ніч мала стати незабутньою для нас. Стукіт у двері відірвав мене від нав'язливих думок. Я потерла свої руки, глибоко вдихнула та поспішила до вхідних дверей. Коли відчинила їх, то мало рота не відкрила від здивування, адже Вадим стояв з букетом красивих світло-зелених троянд. Їх було так багато, що вони ледве поміщалися в його руках.

— Вау! — прошепотіла я, коли він простягнув мені букет. — Зелені?

— Такі красиві, як твої очі, — сказав Вадим, від чого я зашарілася.

На обличчі розцвіла широка усмішка. Я притиснула букет до своїх грудей і глибоко вдихнула приємний аромат квітів. Вони були великими та важкими. Я навіть не змогла б їх усіх полічити. Точно більше як п'ятдесят.

Вадим увесь цей час спостерігав за мною з теплою усмішкою на вустах. Я відійшла вбік, пропускаючи його всередину. Помітила, що він встиг перевдягнутися, бо на ньому тепер була чорна сорочка.

— Я не впевнена, що тут знайдеться ваза для такої кількості квітів, — сказала я, прямуючи до кухні.

Для такого романтичного вечора я навіть туфлі на підборах взула, хоча ми були вдома. Звісно, ми могли б піти у будь-який дорогий ресторан, але мені хотілося провести цей час максимально удвох. Я залишила квіти на стільниці кухонного гарнітура, а тоді почала відкривати усі шафки у пошуках посудини, в яку можна було б поставити квіти.

— Мабуть, мені варто було прийти одразу ж з вазою, — промовив за моєю спиною Вадим. — Якщо хочеш, то можемо замовити в інтернеті, але вже трохи пізно...

— Ось! — Я витягнула з-під раковини якийсь високий горщик. — Це ідеально підійде. Краще не будемо гаяти час на всякі дрібниці.

Я вкотре усміхнулася Вадиму, після чого почала набирати воду в горщик. Він допоміг мені поставити в нього квіти так, щоб я не забруднила свою сукню. Зрештою, коли я випрямилася у повний зріст, то помітила, що Вадим детально оглянув мене з ніг до голови.

— Красива сукня. Сама пошила?

— Ні, — заперечила я, хитнувши головою. — Придбала її сьогодні виключно для цього вечора.

Вадим підійшов ближче до мене, не зводячи своїх красивих очей з мого тіла. Його погляд зупинився на моєму обличчі, коли він стояв упритул до мене.

— Тобі дуже личить, — без сумнівів мовив він. — І цей смарагдовий колір... Ти прекрасна, Божено.

— Дякую, — прошепотіла я, ховаючи свою сором'язливу усмішку.

— Потанцюєш зі мною? — Вадим простягнув мені свою відкриту долоню.

Я здивувалася, адже тут не було музики й взагалі ми стояли на кухні цієї маленької старенької квартири в Парижі. Його рука все ще висіла в повітрі, очікуючи, коли я прийму її. Усміхнувшись ще ширше, я всунула в неї свою долоню. Наші пальці переплелися. Вадим обійняв мене за талію, а я притулилася до його тіла. Ми почали хитатися з одного боку в інший, не зводячи очей. Мені подобався його пильний глибокий погляд, що наче пробирався мені під шкіру, посилаючи тілом іскри бажання. У горлі раптом стало сухо. Я зглитнула та почала важче дихати через ніс. Деякий час ми ось так мовчки танцювали на кухні, дивлячись одне на одного. Потім я поклала свою голову на його груди, глибоко вдихаючи запах Вадима, щоб запам'ятати його. Мені так сильно хотілося зізнатися йому, що я закохана у нього, але страх залишитися з розбитим серцем зупиняв мене. Я відхилила голову назад, щоб глянути в обличчя Вадиму.

— Дякую тобі за те, що був зі мною тут цей місяць, — тихо сказала я. — Так, більшість часу ти мене дратував, але цей останній тиждень став найкращим зі всіх у моєму житті.

— Ти теж мене сильно дратувала, — Вадим ледь усміхнувся мені. — Особливо твоя поведінка. Скільки ж ти б дурниць натворила, якби мене не було поряд.

— Так, ти маєш рацію. Тому я справді вдячна, що саме ти поїхав зі мною. І хоч це було на прохання мого батька, але все одно. Ми зблизилися тут як Коко та Іслеро. Не знаю, що було б, якби правда розкрилася не у Парижі.

— Думаю, кінець був би у той самий момент, коли ми б дізналися хто є хто.

Я кивнула головою, погоджуючись з ним. У Парижі нам було легше розібратися з усім, адже тут ми були лише вдвох. І за першу половину місяця ми встигли добре пізнати одне одного. Вдома ми взагалі не спілкувалися, а бачилися раз у декілька років. Я відвела погляд вбік і згадала про вечерю, що холола на столі.

— Повечеряєш зі мною? — спитала я, глянувши на Вадима.

Чомусь цей останній вечір був таким сумним і важким, але я зі всіх сил намагалася зробити його кращим для нас. Вадим кивнув головою. Я провела його до стола. Він витягнув з кишені свій телефон, перш ніж опустився на стілець.

— Вимкни, будь ласка, свій телефон, — попросила я. — Не хочу, щоб нам хтось заважав цієї ночі.

Його це, здається, здивувало, але він усе ж послухався. Я справді не хотіла, щоб якийсь непотрібний дзвінок чи повідомлення зруйнували усе.

— Своїм батькам я уже написала, що збираюся лягати спати, — додала я, якщо раптом Вадима це хвилювало.

— Добре тоді.

Ми деякий час мовчки вечеряли. Я зробила ковток червоного вина, щоб наважитися спитати наступне:

— Як думаєш, що буде, коли батько дізнається про те, що було між нами?

Вадим завмер. Його погляд був прикутий до тарілки. Він усе ще жував, але тепер більш зосереджено, наче задумався.

— Це буде дуже великою проблемою для мене, — зрештою сказав він. — Тому ми зробимо усе, щоб про це ніхто не дізнався.

— Хочеш зробити мене своєю таємницею? — не стримала свого їдкого запитання.

— Хіба ми не про це домовлятися з самого початку? — Вадим підняв на мене свій погляд. — Ця історія завтра закінчиться, Божено.

Я зітхнула та підвелася зі свого стільця. Повільно підійшла до Вадима та опустилася йому на коліна, обійнявши його шию руками. Темні тіні виблискували на обличчі чоловіка, коли він спостерігав за мною.

— Але чому? — пошепки спитала. — Чому ти хочеш закінчити усе саме так? Ми стільки часу таємно спілкувалися. Нас ніхто не спіймав, Вадиме. Чому ми не можемо продовжувати робити це?

— Бо це були Коко та Іслеро, — твердо сказав він. — А це — ти і я. Там я спілкувався з незнайомою мені дівчиною, але тебе я знаю, Божено. Я знаю, що не повинен був торкатися тебе. Твій батько довіряв мені. Він і твій брат попереджали мене, взяли з мене слово. Я не знаю, як подивлюся їм в очі, коли повернуся. Тому... — Вадим прочистив горло. — Краще ми покінчимо з цим тут і зараз.

Мені хотілося плакати, але водночас я розуміла його. Звісно, це неправильно. Ми залишилися тут вдвох, піддалися спокусі. Я не хотіла, аби у Вадима були проблеми чи непорозуміння з моїм батьком. І так само я не хотіла, щоб постраждала їхня з братом дружба.

— Тоді треба поставити хорошу крапку, — сказала я, намагаючись усміхнутися. — Хочу дещо показати тобі.

Я підвелася та відступила на декілька кроків у те місце, куди падало місячне світло. Закинула руки за спину до застібки на своїй сукні та швидко потягнула її вниз. Я відкинула волосся з плечей, оголюючи свою шию та ключиці. Гарячий погляд, яким Вадим дивився на мене, розпалював мене ще більше. Я стягнула спочатку одну бретель вниз, а потім іншу. Місячне світло освітило тонкий бюстгальтер із зеленого мережива.

— Може, цю сукню я й купила, — промовила хрипким голосом, — але білизну пошила сама.

Я відпустила шовкову тканину, і сукня впала вниз, оголюючи моє тіло. Блакитні очі Вадима просканували мене з ніг до голови. Я усе ще була в туфлях. Елегантно переступила через сукню та підійшла ближче до Вадима. Його пальці потягнулися до комірця сорочки. Він розстібнув декілька верхніх ґудзиків.

— Як тобі? — спитала я, покрутившись перед ним лише в білизні.

— Це... — Вадим глибоко вдихнув. — Це вау!

Я задоволено усміхнулася та зробила ще один незначний крок. Під уважний погляд Вадима просунула пальці під тоненьку гумку трусиків.

— Чи може краще зняти ось це? — мій голос був схожий на тихий шепіт від збудження.

Я затремтіла, коли його рука обійняла мене за талію, і Вадим притягнув мене ближче до себе.

— Я сам це зроблю, — прохрипів він.

Очі закотилися від задоволення, коли губи чоловіка торкнулися мого живота. Він осипав короткими поцілунками кожен сантиметр мого тіла, щоразу опускаючись нижче. Я вчепилася пальцями за його волосся, щоб не впасти від безсилля. Здавалося, що мої ноги стали ватними. Коліна підгиналися, а дихання важчало. Я відчула, що Вадим зубами зачепив гумку моїх трусиків і повільно спустив їх униз. З'явилося відчуття легкої прохолоди на моїй гарячі шкірі, тож я злегка здригнулася. Його пальці пройшлися по внутрішній частині мого стегна. З моїх вуст вирвався тихий стогін задоволення та передчуття більшого. Я похитнулася на підборах і мало не впала. Сильніше вчепилася пальцями в плечі Вадима. Хотіла роззутися, але його погляд прикував мене на місці.

— Я хочу, щоб ти залишилася в цих туфлях, — сказав він твердо.

Хіба я могла посперечатися? Точно не тоді, коли відчула його пальці у себе між ногами. Це відчуття уже було таке знайоме, але все ще надто приємне. Мабуть, навіть більше, ніж уперше. Я не заперечувала, коли Вадим посадив мене собі на коліна. Чудово розуміла, що буде далі, тож злегка піднялася та розсунула свої ноги ширше. На стільці було не зовсім зручно, але ми так сильно бажали одне одного, що не хотіли витрачати час, аби добратися до спальні. Поки Вадим порався зі своїм ременем та штанами, я розстібнула ґудзики на його сорочці та стягнула її з нього. Безсоромно руками провела по його грудях, виділяючи міцні м'язи. Мені хотілося сповна насолодитися цими відчуттями.

Не зводячи погляду з блакитних очей я з протяжним стогоном опустилася на всю його довжину. Відчуття були такими яскравими, що мої очі знову закотилися від задоволення. Як же мені цього бракуватиме! Я вперлася однією рукою до спинки стільця та почала повільно ковзати на ньому вверх і вниз. Його пальці стискали мою талію, направляючи мене. Я заплющила очі, впираючись чолом до чола Вадима.

— Ти не зможеш, Вадиме, — прошепотіла я навпроти його губ. — Не зможеш забути мене. Ти шукатимеш мене у кожній іншій жінці, але жодна з них не подарує тобі такої насолоди. — Я провела носом по його щоці. — Тобі ні з ким не буде так добре, як зі мною. Я відчуваю тебе глибше, аніж тобі здається.

Останні слова далися мені важко, бо відчуття були на межі. Я задихалася, але все ж потягнулася до нього своїми губами, даруючи палкий глибокий поцілунок. Мої рухи на ньому стали швидкими, інтенсивнішими. Я відчувала, як спітніли наші тіла, ковзаючи одне до одного. Однією рукою Вадим сильніше обійняв мене за талію, а іншою провів по моїй спині вверх. Його пальці заплуталися у моєму волоссі, і він сильніше притиснув мене до себе, цілуючи ще глибше. Голова йшла обертом від відчуттів і бажання розірватися на малесенькі частинки. І навіть коли я отримала таке бажане звільнення, з темного погляду Вадима розуміла, що цієї ночі ми ще не закінчили...

Я схвильовано стискала пальці на своїх колінах, коли сиділа в автомобілі Вадима. Уже минуло трохи часу відколи він привіз мене на навчання, а я досі не наважилася вийти.

— Ти сьогодні повертаєшся, — тихо сказала. — Коли?

Краєм ока помітила, що Вадим опустив погляд на свій годинник.

— Насправді літак уже майже дві години чекає на мене, — відповів він.

Я здивувалася, адже навіть не здогадувалася, що він планував полетіти з самого ранку. Думала, Вадим залишиться хоча б до вечора. Коли він узагалі встиг зібрати речі? І водночас мені сталося неприємно, адже якщо він привіз мене сюди, то точно не хотів, аби я проводжала його на літак.

— Тобто ти зараз уже будеш їхати на аеродром? — уточнила я.

— Так... — Вадим нахилився ближче до мене і потягнувся на заднє сидіння. — Я лише хотів востаннє підвезти тебе і дещо дати тобі.

У його руках з'явився якийсь великий пакет, який він поклав мені на коліна. Я не дивилася, що всередині. Просто продовжувала непорушно сидіти на місці.

— То це кінець? — тремтливо спитала.

Мій голос тремтів, і я навіть не могла приховати цього. Наважилася глянути на Вадима, що опустив голову вниз.

— Виходить, що так, — тихо сказав він. — Більше жодних повідомлень, дзвінків і зустрічей...

— Ось так просто?

— Божено... — Вадим зітхнув.

— Не відштовхуй мене, — попросила я, ледве стримуючи сльози. — Прошу.

Він похитав головою так, наче я розчарувала його.

— Якби знав, що ти так прив'яжешся до мене, то... — Вадим замовк, зрозумівши, що сказав зайве.

— Гаразд. Тоді мені йти?

Я стиснула губи, відчуваючи, як моє серце розривається на малесенькі шматочки. Важко було прочитати вираз обличчя Вадима. Здавалося, ніби йому взагалі байдуже на мене і на все те, що було між нами.
Він мовчки кивнув головою та відвів погляд убік.

— Не так я собі уявляла наше прощання, — тихо пробурмотіла. — Але якщо ти так хочеш.

Я наважилася потягнутися до нього, щоб востаннє поцілувати. Очікувала, що Вадим хоча б це дозволить мені зробити, але він відвернувся від мене.

— Краще без цього, — його слова були наче гостре лезо. — Ми уже попрощалися.

— Тоді, коли вранці займалися сексом у душі? — ображено спитала я.

Я не відступала. Хотіла, аби він нарешті поступився, сказав правду та відкрив мені свої почуття. Я знала, що вони в нього були. І мені стало так боляче через те, що Вадим закрився від мене.

— Ти затримуєш мене, Божено.

Я відсунулася від нього. Моя рука потягнулася до дверцят автомобіля. Я відчинила їх, відчуваючи сльози, що покотилися по щоках.

— Щасливого польоту! — це було останнє, що я сказала перш ніж вийшла з автівки, притискаючи пакет до своїх грудей.