Розділ 24

Вадим

Привести Божену в історичний особняк, де знаходилася «Галерея Діор» — це був безпрограшний варіант, щоб вразити її. Те, як вона ходила залами та розглядала усі культові витвори визначного дизайнера, лише підтверджувало мої здогадки. Вона була вражена. Настільки, що увесь цей час мовчала, хоча це було зовсім на неї несхоже. Її рот здивовано відкривався, а з вуст виривалося голосне зітхання щоразу, коли вона бачила в полі зору чергову вишукану сукню. Я не зовсім цікавився цим, але навіть мені подобалося дивитися на вітрини з ідеально розставленими речами за кольорами. Тут були сукні, сумочки, капелюшки, взуття...

Це місце було особливим, адже саме тут Крістіан Діор створював свої кульові колекції. Музей допоміг нам зануритися в атмосферу створення цього Будинку моди. Можливо, це не зовсім мій стиль, адже я б радше обрав виставку автомобілів. Але для Божени, здається, це було місцем повного натхнення. І коли я спостерігав за її поглядом на усі ці речі, то бачив у ній себе. Ми були схожими, хоча я ніколи не помічав раніше наскільки наші захоплення подібні.

Тут було декілька виставкових зал, присвячених різним періодам розвитку Будинку моди. Остання з них занурювала відвідувачів у епоху Просвітництва. Як пояснила мені Божена, сам Крістіан Діор надихався цією епохою на створення своїх суконь.

— Це було неймовірно! — з відвертим захопленням сказала Божена, коли ми вийшли з Будинку моди. — Я навіть не хотіла йти звідти.

— Я помітив. Ти майже тридцять хвилин роздивлялася плісировану сукню Марії Грації К'юрі.

— Бо вона прекрасна! Це такий вишуканий стиль і пошив. Так ідеально підібране мереживо до найменших дрібниць.

Я не зміг стримати усмішки, коли вона говорила так. Мені здавалося, що ось зараз її емоції виллються через край. Вона схопилася під мій лікоть і почала мало не підстрибувати на місці.

— Справді, Вадиме! — Божена глянула на мене. — Мені дуже сподобалося. Я така рада, що ти показав мені це місце. У мене таке враження, що я надихнулася так сильно, що готова просто зараз намалювати усе, що крутиться в моїй голові.

Її очі горіли від натхнення та бажання створити щось особливе. Звісно, ми могли б іще прогулятися Парижем, але я не хотів, щоб Божена раптом втратила цю іскру. Тож ми повернулися до моєї квартири. Я сидів на кріслі та спостерігав, як Божена розкладає на столі аркуші та кольорові олівці. І хоч у її квартирі було значно більше місця для нас обох, я чомусь уже звик, що вона тут зі мною.

— З чого мені почати? — Божена задумано постукала простим олівцем по своєму підборідді. — У мене є декілька ідей... Оця сукня Марії Грації К'юрі навіяла мене на думку, що я ніколи не створювала нічого подібного. У мене зазвичай сучасний стиль, і я ніколи навіть не задумувалася про те, аби надихатися минулими епохами. Сукня — це, мабуть, занадто банально. Можливо, створити білий костюм у чоловічому стилі, але з мереживними рюшами на комірці. А ще можна ґудзики покрити шовковою тканиною, щоб поєднати різні текстури. Що скажеш?

Я думав, що Божена говорила сама до себе, але коли вона з очікуванням подивилася на мене, то зрозумів, що вона просто ділилася своєю ідеєю зі мною.

— Спробуй, — сказав я. — Упевнений, що це буде цікаво і незвично.

— І гарно, — додала вона, тикнувши в мене олівцем.

— Безперечно, — погодився я з легкою усмішкою на вустах.

Дівчина радісно сплеснула в долині та взялася шкрябати олівцем по паперу. Вона навіть не встигла переодягнутися. На ній досі була та коротка чорна сукня на довгий рукав, яку вона підібрала вранці на прогулянку. Божена зосереджено малювала, а я увесь цей час спостерігав за нею. Мені здавалося, що вона навіть не помічає мене, бо була повністю зайнята своїм ескізом. Я згадав, що уже давно не заглядав до дизайну свого автомобіля. Я підвівся та підійшов до стола, де лежав мій планшет і ручка.

Повернувшись до крісла, опустився на нього та ввімкнув програму. На екрані висвітлився макет новенького гібридного гіперкара. У Божени було стільки натхнення, що вона, здається, заразила ним і мене. Я знову зосередився на зовнішньому вигляді автомобіля. Мені не хотілося, щоб це було занадто, але водночас потрібно виділитися. Зараз складно здивувати когось новеньким автомобілем. Усе так стрімко рухається вперед, що важко першому спіймати ідею. Але я був у виграші, адже це без сумнівів буде найшвидший дорожній автомобіль в історії з гібридною установою на основі перегонових технологій. Кузов оснащений багатьма повітрозабірниками для охолодження двигуна та гальмівної системи. Також ззаду розміщене велике антикрило, розташоване під кутом п'ятнадцять градусів, що забезпечить збільшення граничної сили тертя між ведучими колесами й покриттям. Це все було чудово, але важко вписати усі потреби у красивий зовнішній вигляд. Навіть ця форма фар, здається, не личила до загальної картинки. Я так задумався, що не помітив поруч з собою силует.

— Що ти робиш? — голос Божени відірвав мене від розглядання автомобіля. Вона поклала свою руку на мою шию, і я глянув на неї. — Можна мені подивитися?

Я розсунув ноги, дозволяючи їй опуститися на одну з них. Вона була так близько, що мої легені одразу ж наповнилися приємним кокосовим ароматом.

— То це і є твій надсучасний автомобіль? — поцікавилася дівчина, кивнувши на мій планшет.

— Так, та мені не подобається зовнішній вигляд. Це поки тестовий макет, але будівництво займе достатньо багато часу. Я хотів представити цей автомобіль на виставці в Женеві, але для цього необхідно уже зараз затвердити дизайн.

— О! — Божена здивовано підняла брови вверх. — Усе так серйозно.

— Не менш серйозно, аніж у тебе, — сказав я.

Вона кивнула, погоджуючись зі мною. Божена трохи невпевнено потягнулася до планшета, але я одразу ж віддав їй його. І хоч я був упевнений, що вона в цьому нічого не тямить, мені була цікава її думка.

— Машина здається непропорційною, — зауважила дівчина.

— Хоча все за стандартними розмірами, — пробурмотів я та розчаровано похитав головою. — Не розумію, в чому проблема.

— Може, трохи звузити кузов? — запропонувала Божена.

— Ми не можемо звузити кузов, бо треба вмістити туди всі установки. Це надшвидкий автомобіль на основі перегонових технологій по типу боліда.

— Я кажу не увесь кузов. Можливо, зробити його не таким широким спереду. Ми можемо витягнути його вперед, — Божена почала малювати ручкою лінії на екрані, а я вирішив не сперечатися з нею. — Також зробимо видовжені фари, які будуть тягнутися трохи вбік. Це буде щось схоже на голову кобри. Ось так...

Божена усе ще сиділа в мене на колінах, тож я однією рукою обійняв її за талію та поклав свою долоню на внутрішню сторону стегна дівчини. Мені подобалося торкатися її, насолоджуватися ніжністю м'якої шкіри. Вимальовуючи пальцями легкі кола на її нозі, я водночас слідкував за рукою дівчини, яка, здається, вирішила побавитися з моїм макетом. Але я був здивований, як декілька незначних рухів суттєво змінили його, і він почав набувати абсолютно іншого зовнішнього вигляду.

— Ну, щось таке, — згодом заговорила Божена та повернула екран до мене.

Я звів брови, очима скануючи кожнісіньку деталь. У кузові все ще залишалося достатньо місця для всіх установок, а сам автомобіль був трохи видовженим, і це...

— Це воно! — здивовано та водночас схвильовано скрикнув я. — Це те, що треба. Те, що увесь цей час сиділо в моїй голові. Це ідеально, Божено.

Я глянув на неї та помітив на її обличчі сором'язливу усмішку. Вона стиснула руки перед собою, дивлячись на мене своїми каро-зеленими очима, які в цей момент по-особливому блищали.

— То у тебе тепер є готовий дизайн? — спитала вона.

— Так! — Я відклав планшет на стіл, а тоді обома руками охопив обличчя Божени. — Так, чорт забирай! У мене тепер є дизайн. Ти... Ти неймовірна.

Я не міг стримуватися більше, тож на радощах поцілував її зі всієї сили. Божена захихикала, але поцілувала мене у відповідь. Я нахилив дівчину так, що вона уже просто-таки лежала на моїх колінах.

— Тепер, — заговорила вона, як тільки я відірвався від її губ, — коли ти будеш дивитися на готову конструкцію автомобіля, то завжди будеш згадувати мене.

— Та я назву його на твою честь, — абсолютно серйозно сказав я.

Божена, мабуть, сприйняла мої слова як жарт, бо мило засміялася. Мені здавалося, що у мене в грудях з'являлося щось прекрасне, коли я дивився на неї таку усміхнену та щасливу. Не стримуючись, я знову зі всієї сили поцілував її в губи. Вона охопила мою шию однією рукою, притискаючи мене ще ближче до себе. Мені подобалося цілувати з нею, смакувати її. Вона була такою особливою. Абсолютно несхожою на жодну іншу дівчину, з якою я був раніше. Попри свою недосвідченість Божена швидко вчилася. Інколи аж занадто, бо просто зараз руки дівчини уже вміло справлялися з пряжкою на моєму ремені. З її горла вирвався стогін, коли я почав осипати шию дівчини поцілунками. Мене до біса заводило те, якою гучною вона була, коли не стримувалася та не соромилася ось так стогнати від моїх поцілунків і дотиків.

Я підхопив її на руки та поніс до дивана, паралельно стягуючи блискавку на цій чорній сукні. Коли ми опустилися на диван, вона зняла з мене сорочку, а я стягнув з неї сукню та білизну. За лічені хвилини ми уже були повністю роздягнені та насолоджувалися одне одним на цьому старенькому дивані. Він неприємно скрипів під нами, але я майже не чув, бо в моїх вухах були лише тихі стогони та шепотіння Божени. Вона звивалася піді мною, наче гадюка, бажаючи отримати задоволення. І коли я одним різким рухом увійшов у неї, її очі закотилися. Ми знайшли свій ідеальний ритм, у якому обоє почувалися комфортно. Мені ніколи ні з ким не було так добре. Те, як її тіло приймало мене... Я був майже похований. І я знав, що мені буде бракувати цього. Мені бракуватиме її...

Божена лежала зверху, все ще важко дихаючи. Наші спітнілі тіла переплелися після того, як ми обоє досягнули свого задоволення. Подушечками пальців вона обводила лінії татуювань на моїх грудях. Її волосся лоскотало мою шию, а гарячий подих мало не обпікав.

— Чому саме «Іслеро»? — тихо поцікавилася Божена, глянувши на мене. — Думаю, що з «Коко» все очевидно.

— Аж занадто очевидно, — погодився я. — Не розумію, чому не здогадався раніше.

Я легко пальцями поправив неслухняні пасма її волосся, а тоді поклав свою долоню на талію Божени. Вона з очікуванням дивилася на мене.

— Думаю, ти знаєш, хто такий Ферруччо Ламборгіні, — почав я. Божена кивнула головою. — Він був геніальним механіком, який довгий час займався виробництвом тракторів. У нього був доволі успішний бізнес. Він міг дозволити собі найдорожчі та найкращі автівки в тому числі популярний на той час Феррарі. Але йому не зовсім сподобалася модель автомобіля, і у нього знайшлися декілька зауважень до виробника. Він вирішив поділитися цим з геніальним конструктором та засновником автомобілебудівної компанії «Феррарі» — Енцо Феррарі. Але той не оцінив його хороших намірів та в досить грубій формі відповів йому на зауваження. Він сказав щось на кшталт того, що виробник тракторів не повинен лізти до спорткарів. Це так сильно зачепило Ферруччо, що він заприсягнувся створити спорткар, який перевершить «Феррарі». Власне, йому це вдалося. Але зараз не про це. Ти знаєш, яка емблема на автомобілях Lamborghini?

— Бик? — не зовсім упевнено сказала Божена.

— Так. Окрім того, вони називають свої автомобілі на честь биків Міура. Це іспанські бойові бики, які відомі своїми великими розмірами та лютою поведінкою. Зазвичай корида закінчується смертю бика, але не у випадку з Іслеро. Власне, він убив тореадора, який був головним учасником бою. І на честь цього бика був названий один з найкращих автомобілів компанії Lamborghini. От і вся історія.

— Отже, бик... — Божена мило зморщила свій носик. — Я думала, що це буде щось більш романтичне.

Я засміявся від її зауваження.

— Тільки ти міг назвати себе на честь бика-вбивці.

— Не вбив би він, то вбили б його. Я назвав себе на честь переможця.

— Гаразд! — Божена примружила очі. — Якщо ти асоціюєш себе з биком, то на яку тварину схожа я?

— Ти кішечка, — без сумнівів сказав їй я. — Стовідсотково кішечка.

— Чому? — зацікавлено спитала вона, широко усміхаючись.

— Ти забула, як подряпала мою щоку, коли я забирав тебе з клубу? — нагадав я. — Чи мені зараз показати тобі свою спину? Упевнений, що її ти теж подряпала своїми нігтями.

— Тоді наступного разу буду обережніша, — прошепотіла вона, ховаючи свої червоні щоки.

Я перевернув її на спину та сперся ліктем на подушку біля голови Божени. Її очі спалахнули. Мій погляд опустився на груди дівчини, що здіймалися від важкого дихання. Я нахилився, щоб торкнутися губами до її ключиць.

— Не треба, — тихо сказав їй. — Мені подобається, коли ти така.

— О! Тоді добре, — пошепки мовила вона, вчепившись руками за мої плечі. — Вадиме...

— М? — перепитав я, сконцентрувавши увагу на її тілі.

— Я... Я хочу...

Я просунув свою руку під ногу дівчини та підняв її, щоб закинути собі на пояс, як під нами раптом пролунав гучний тріск.

— О Господи! — Божена здивовано ахнула, глянувши на мене великими очима. — Ми зламали диван?!

— Нарешті, — пробурмотів я.

Мої слова змусили її голосно засміятися. Це був такий прекрасний звук, що я не стримався і розреготався разом з нею. Вона міцніше обійняла мене обома руками. Цю ніч ми провели лежачи разом на зламаному дивані.