Розділ 19

Вадим

Що вона взагалі тут забула?
Це питання крутилося в моїй голові відтоді, як я приїхав за адресою. Мені не сподобався ні район, ні дім, ні під'їзд, ні ці пошарпані старі двері, які мені вже декілька хвилин не відкривають. Я був за крок до того, аби нахрін вибити їх, тому почав бити сильніше. Злість і хвилювання боролися за лідерство у моїх грудях. Я справді був злий на Божену, але ще більше хвилювався за неї. Врешті-решт двері відчинилися, і я побачив перед собою молодого хлопця в нетверезому стані.

— Де вона? — одразу ж спитав я.

— Хто? — незрозуміло перепитав він і насупився.

Я розумів, що в мене нема часу на пояснення, тому зі всієї сили відштовхнув його так, що той вдарився головою до стіни й застогнав від болю. Я пройшов повз нього, стискаючи долоні в кулаки. У вітальні побачив ще одного хлопця, що лежав на дивані майже без свідомості. Господи, що це за місце? Я почав іти швидше. Інтуїція підказувала, що тут ще має бути одна кімната. Я побачив двері, а коли різко відчинив їх, то завмер на місці. Мені треба було декілька секунд, щоб усвідомити всю ситуацію... Вона без свідомості лежала на ліжку лише в прозорій мереживній білизні. Над нею нависав хлопець, без штанів, якого я одразу ж впізнав. Рука Філіпа торкалася внутрішньої сторони стегна Божени. Він легко провів пальцями по нозі дівчини та повільно випрямився, коли побачив мене. Позаду нього зарухався інший силует, і я помітив біля вікна ще одного хлопця. Отже, вони обоє хотіли скористатися нею, скривдити.

Мені стало гидко від однієї думки про це, але вистачило секунди, аби я голосно заричав і накинувся на Філіпа. Схопивши його за шию, я стягнув хлопця з Божени та повалив його на підлогу. Інший хлопець хотів мене вдарити, але я випередив його та заїхав кулаком йому в обличчя декілька разів. Їм дуже не пощастило, що у підлітковому віці я займався боксом. Філіп спробував підвестися, але я навалився на нього та почав зі всією люттю завдавати ударів.

— Пам'ятаєш мене? — спитав я, вдаряючись кулаками в його обличчя. — Мені варто було ще тоді зробити це. Я тебе, бляха, вб'ю! Вас обох вб'ю!

Я завжди думав, що м'який і не здатний на таку жорстокість, але зараз мені здавалося, що ніхто не зможе мене зупинити. Я хотів не просто провчити їх, покарати... Я справді хотів їх убити. І поки я розправлявся з Філіпом, той інший встиг підвестися. Він спробував стягнути мене зі свого друга, але я розвернувся і так само вдарив його. Не знаю, скільки часу це тривало, але зрештою я повернувся до тями тоді, коли вони обоє лежали на підлозі та корчилися від болю. Я витер тильною стороною долоні свій рот та глибоко вдихнув. Коли підвівся, то одразу ж підбіг до Божени, яка продовжувала непорушно лежати, розкинувши руки. Схилившись до неї, намацав пальцями її пульс.

— Жива, — тихо прошепотів, стиснувши губи.

Я стягнув з себе піджак, швидко накинув його на її плечі, а тоді обережно підняв Божену притискаючи її голову до себе. Мирне дихання дівчини лоскотало мою шию та водночас зігрівало її. Я був таким злим, що готовий був спалити цю квартиру разом з усіма виродками. Переступивши через Філіпа, я вийшов з кімнати та швидко попрямував до виходу. Хлопець, що впустив мене навіть не зачинив за мною двері, тому я з ноги штовхнув їх і вийшов на сходовий майданчик.

Божену я положив на заднє сидіння, вкриваючи своїм піджаком. На ній не було ні одягу, ні взуття. Лише ця білизна, яка майже нічого не прикривала. Я розчаровано глянув на неї, адже прийти сюди самій — це було дуже нерозумно. Але водночас я відчував провину. Мене попросили наглянути за неї, а я сказав їй, що мені байдуже і вона може робити все, що заманеться. От Божена і зробила це. Я навіть не хотів думати про те, що було б, якби вона не зателефонувала мені чи якби я не встиг приїхати вчасно.

Ці думки тривожили мене усю дорогу. Я пригадав той момент, коли Тео дізнався про те, що Марко намагався зґвалтувати Луїзу. Він мало не вбив його, і добряче скалічив. Тоді я не зовсім розумів аж такої його жорстокості, але тепер знав, що міг вчинити ще гірше. Глянувши на Божену, я спіймав себе на думці, що повинен зробити так, аби Філіп і близько не підходив до неї. Я не зможу оберігати її завжди, тож їй потрібно стати розумнішою.

Я вирішив, що нагляну за нею цієї ночі, тому заніс Божену до своєї квартири. Спочатку ввімкнув вмикач світла на стіні, а тоді обережно положив дівчину на свій диван. Подоли піджака розкрилися, відкриваючи її струнке тіло. Мені варто оглянути дівчину на наявність синяків. Я не знав, чи вони встигли щось зробити їй, куди торкалися. Я обережно стягнув з неї піджак. Вона усе ще так міцно спала. Очевидно, що вони їй щось підсипали. Я невдоволено стиснув губи в пряму лінію, бо вона явно не думала розумом, коли взагалі приймала випивку від Філіпа у компанії хлопців. Доведеться завтра добряче вичитати її, бо мене це, чорт забирай, злило мало не до сказу.

Божена розтягнулася на дивані, відкинувши руки назад за голову. Спочатку я оглянув її праву руку, а тоді ліву. Не було жодного синяка, знака чи навіть мінімального шраму. Її шкіра була такою чистою та ніжною на дотик, що мене це навіть здивувало. Потім я оглянув її іншу руку, шию, ключиці... Погляд зупинився на невеликій родимці на ребрах одразу ж під бюстгальтером. Мої груди стиснулися від упізнання. Я насупився, адже мені здавалося, що десь уже я бачив ідентичну родимку. Мої пальці несвідомо торкнулися її, повільно обводячи. Цей невеличкий коричневий горбочок виявився таким приємним на дотик. Я заперечливо похитав головою та перейшов на стегна і ноги дівчини. Це мене турбувало найбільше. Зовнішніх ознак насилля не було жодних. Це змусило мене полегшено видихнути. Отже, я приїхав вчасно, доки вони не встигли нічого зробити.

Я підвівся з дивана та приніс свою чисту футболку. Вдягнувши її на Божену, знову положив дівчину на диван. Вона так міцно спала, а мені не хотілося цього зовсім. Усю ніч я просидів на кріслі навпроти, стискаючи свої долоні та пальці, на яких залишилися сліди від побоїв.

Увесь ранок Божена знову спала. Я вже почав хвилюватися, але вона раптом голосно застогнала. Я був на кухні, та коли почув ці звуки, то одразу ж повернувся до вітальні. Божена повільно сіла на дивані, кліпаючи очима. Вона важко глитнула та скривилася. Мабуть, у неї не зовсім хороше самопочуття після того, що вона вчора прийняла. Дівчина опустила погляд на мою футболку, яка була на ній. Її очі розширилися, і вона різко подивилася на мене.

— Що... Що я тут роблю? — розгублено спитала вона.

— Ти не пам'ятаєш? — поцікавився я та опустився на диван одразу ж біля неї.

Вона заперечливо похитала головою, а тоді швидко заправила передні пасма волосся собі за вуха.

— Я... Я пам'ятаю лише той момент, коли увійшла до квартири Філіпа. Він познайомив мене з друзями, а потім... Не знаю.

— Ти пила щось?

— Не впевнена. Мабуть.

Божена скривилася та винувато глянула на мене. Вона була на межі того, аби розплакатися.

— Як ти знайшов мене?

— Ти зателефонувала та попросила забрати тебе, — відповів я, слідкуючи за її реакцією. — Ти не пам'ятаєш.

Це було швидше ствердження, а не запитання. Божена знову похитала головою.

— І що було потім? Вони... Вони зробили щось зі мною?

Вона так налякано дивилася на мене, що я не хотів лякати її ще більше.

— Я приїхав і забрав тебе, — твердо сказав. — Ти вже спала. І ні, до тебе ніхто не торкався.

— Де тоді мій одяг? — спитала вона, міцно стиснувши пальцями краї футболки.

— Коли я знайшов тебе, ти була без одягу.

— Господи, я нічого не пам'ятаю! — Божена втомлено потерла долонями своє обличчя. — Ти, мабуть, сердишся на мене.

— Так! Я дуже сильно злий, Божено. Якого біса ти пішла туди? Навіщо ти взагалі пила з ними? Ти не розумієш, що вони могли з тобою зробити? А якби я не встиг?! А якби я не стягнув того Філіпа з тебе? Його дружок уже стояв на черзі! Чим ти думала, Божено?

— Перестань, — прошепотіла вона крізь сльози. — Будь ласка, не кричи на мене.

— Я... — Я глибоко вдихнув і міцно заплющив очі. — Ти змусила мене дуже сильно понервувати.

— Я ж не знала, що так буде. — Божена обійняла руками свої коліна. — Філіп запросив мене на день народження ще минулого тижня. Я відмовилася, бо знала, що ти не відпустиш мене, але вчора...

— Що вчора? — нетерпляче спитав я.

Дівчина зам'ялася та засмучено відвела погляд убік. Вона притиснулася підборіддям до своїх колін, а тоді сказала:

— Ти п'ять днів ігнорував мене та абсолютно не цікавився мною. І я бачила, як вчора ти виходив на зустріч з Женев'євою. Мені... Мені стало неприємно. Тому, коли Філіп зателефонував і запросив мене на вечірку, то я... Я пішла туди на зло тобі.

Вона сховала своє обличчя в колінах і почала плакати. Я зітхнув, адже це було так безглуздо.

— Яка ж ти дурненька, — сказав я та притягнув Божену у свої обійми. Вона уткнулася носом в мою шию. Її тіло все ще тремтіло, але дівчина невпевнено обійняла мене у відповідь. — Я не був з тією... Як її?

— Женев'єва? — Божена підняла на мене свій погляд.

— Доки доїхав додому, то вже й забув про неї.

— Чесно?

— Думаєш, обманюю?

Я почав обережно пальцями витирати мокрі щоки Божени. Вона так здивовано дивилася на мене своїми каро-зеленими очима, наче не вірила, що я роблю це насправді.

— Я не знаю, — прошепотіла вона, ображено стиснувши губи. — Тобі так байдуже на мене.

— Я за першим твоїм дзвінком приїхав за тобою. Ти справді думаєш, що мені байдуже на тебе?

— Ти зробив це тільки тому, що відповідальний за мене.

Я похитав головою та знову втомлено зітхнув. Сильніше притиснув Божену до себе, торкаючись долонею її волосся.

— Я так перехвилювався вчора за тебе. Боявся, що не встигну врятувати.

— Дякую, — сказала Божена, міцно обіймаючи мою шию. — Дякую за те, що приїхав і забрав мене звідти. Це... Це через мене?

Вона торкнулася моєї долоні, на якій були сліди від бійки. Її очі були такими великими, наче вона ніколи раніше не бачила синяків і подряпин.

— Не бери до голови, — сказав їй я. — Тобі щось треба? Можливо, хочеш чогось? Чи провести тебе у твою квартиру?

Вона різко похитала головою на знак заперечення. Божена з надією в очах глянула на мене.

— Можна я сьогодні знову залишуся в тебе? — попросила вона.

— Можна, — погодився я, щоб не засмучувати її.

Увесь день вона лежала на дивані та дивилася телевізор. Я намагався працювати, але мій погляд раз за разом знаходив її. Ввечері вона хотіла прийняти в душ, але їй була потрібна чиста білизна, тож ми вдвох повернулися в її квартиру за деякими речами. Було таке враження, наче Божена навіть кроку боялася зробити самостійно. Я міг би запропонувати їй залишитися у її квартирі, адже тут було дві кімнати, але їй, схоже, сподобався мій диван.

— Не можу заснути, — раптом голос Божени прорізався крізь тишу.

Я вже майже заснув на підлозі, тож не стримав свого голосного зітхання.

— Спробуй, — тихо сказав я.

— Не можу! Я не взяла з собою Стіча, а без нього мені важко заснути.

Я закотив очі, адже це насправді ніколи не працювало. Одного разу вона уже спала на моєму дивані без тієї іграшки. Але самопереконання, мабуть, дуже добре впливає. Мені нічого не залишалося, як підвестися на ноги.

— Гаразд, я принесу тобі твою іграшку, — тихо пробурмотів і кивнув свій телефон у кишеню піжамних штанів.

— Тільки не довго! — кинула Божена, коли я уже був майже в коридорі.

У квартирі Божени мені знову впав у око той безлад у вітальні, який вона залишила після себе. Десятки невдалих ескізів валялися зім'ятими на столику та на дивані. Я розчаровано похитав головою та вирішив швидко все прибрати. Ще невідомо, коли вона повернеться сюди. Спочатку я викинув усі непотрібні аркуші в смітник, а тоді зібрав більш-менш удалі та підійшов до тумби. Раніше я бачив, як вона ховала свої ескізи у верхній шухляді, тож відчинив її. Взагалі я очікував, що в неї все складено, але тут теж творився хаос. Спочатку я просто хотів кинути ці ескізи зверху, але мою увагу привернув один малюнок.

Я насупився, а моє серце пропустило декілька ударів. Усі листки випали з моїх рук, і я витягнув серед усіх намальованих ескізів той, який точно бачив раніше. Це не були ті сукні та костюми, які зазвичай малювала Божена. Це білизна... Красива жіноча білизна червоного кольору, яку мені надсилала колись Коко. Може, у мене галюцинації? Це не могло бути правдою! Я швидко витягнув свій телефон і почав гортати медіа, доки не побачив ідентичний ескіз. Потім я перегорнув на фотографію її тіла в тій самій білизні. Погляд зачепився за родимку на ребрах, яку вчора я бачив на Божені. Вони абсолютно однакові. Уже зараз, розглядаючи її тіло, я справді бачив у ній Божену. Чорт! Невже це дійсно була вона? Невже увесь цей час моєю Коко була Божена?