Розділ 16

Божена

Я не могла повірити своїм очам. Хотіла заперечити, але сумнівів уже не залишилося. Вадим терпляче сидів за столиком, постійно кидав погляди на вхід, а також перевіряв телефон. Він наче нервував, очікуючи зустрічі з Коко, а я... Я просто стояла біля вікна та дивилася на нього, не знаючи, що мені робити далі. Сльози навернулися на очі, а неприємний клубок підступив до горла. Я не могла ось так підійти до нього, сісти навпроти та представитися. Може, він навіть не повірить мені? Засміється в обличчя та скаже сотні причин, через які ми не можемо бути разом. Я не хотіла цього чути. Я була розчарована. Вадим — це явно не той чоловік, якого я хотіла побачити зараз. У моїй голові та уяві Іслеро був абсолютно іншим. Не такий суворий і серйозний чоловік, як той, з яким я застрягла у Парижі. До того ж він теж збрехав мені. Іслеро писав, що він звичайний механік, але це далеко не так. Власник успішної автомобільної компанії, мільйонер...

Я скривилася від своїх думок та розвернулася спиною до вікна. Мені терміново потрібно втекти, доки Вадим не помітив мене. А також час уже завершити спілкування з Іслеро. Не думаю, що він буде сильно страждати за мною. Я подивилася на екран свого телефону, на який прийшло нагадування від нього про те, що він чекає на мене.
Вибач, Іслеро, але тепер наші дороги розійшлися назавжди...

Я повернулася до своєї квартири, але так і не змогла викинути з голови неприємну ситуацію, що склалася. Як довго він чекатиме на мене? Можливо, уже давно пішов геть і розважається десь з іншими дівчатами. Я швидко перевдягнулася у легінси та зручну широку футболку сірого кольору. Мені потрібно було вибити ці нав'язливі думки зі своєї голови. Я підійшла до комода та витягнула з верхньої шухляди чисті аркуші та олівці. Повільно підійшла до дивана та опустилася на нього, розкладаючи все на столику. Я заколола своє волосся крабиком, а тоді почала творити. Мені не зовсім удавалося зосередитися. До того ж я була знервована. Але я відчайдушно малювала, звівши брови та стиснувши зуби. Здавалося, що мій олівець от-от зламається від сили натиску. Та я просто не могла розслабитися. Зрештою уже на трьох аркушах красувалися ескізи, і я потягнулася до наступного. Мабуть, мій поганий настрій вплинув і на мою творчість, адже усі сукні були чорними та похмурими. І тільки я почала вимальовувати форми, як у двері раптом подзвонили. Я напружилася та повільно випрямилася. За вікном уже встигло стемніти. Хто це до мене у таку пізню пору?

Провівши липкими долонями по своїх легінсах, я попрямувала до коридору. Злегка відчинила двері та завмерла, коли побачила на порозі Вадима. Бачити його після розкриття такої великої таємниці — це надто бентежно. Моє серце почало битися швидше, а очі розширилися. Мабуть, навіть мій рот був відкритий. Чоловік стояв, спершись однією рукою до стіни біля моїх дверей. Я помітила у його руках пляшку коньяку.

— Впустиш? — спитав він, кивнувши всередину.

Я завагалася та почала знервовано пальцями зминати краї футболки. Не хотілося, щоб він щось запідозрив у моїй поведінці, тому я кивнула головою та відступила. Я провела поглядом Вадима, коли він пройшов повз і безцеремонно всівся на мій диван. Він поставив пляшку одразу ж біля моїх ескізів. Я взагалі не розуміла, що відбувається. Помітила, що він був у тому ж одязі, що і в кав'ярні. Чоловік зняв піджак та повісив його на спинку дивана.

— Чого стоїш? — Вадим глянув на мене. — Неси склянки. Чи ти збираєшся з пляшки пити?

Мої очі, мабуть, ще більше розширилися. Тепер уже я м'яла футболку обома руками.

— Я... Я не буду, — тихо сказала.

— Можливо, це твій єдиний шанс, коли я дозволяю тобі пити у моїй присутності, — зауважив він. — То як?

Вадим з очікуванням дивився на мене, а я розгублено знизала плечима. Мені не хотілося напиватися з ним, щоб раптом не бовкнути чогось зайвого.

— Принесу тобі склянку, — пропищала я.

— Чекай! — Вадим зупинив мене. Він поплескав долонею на вільне місце на дивані поряд з ним. — Сядь сюди.

Я напружилася від його тону. А якщо він знає? Якщо бачив мене чи просто здогадався? Хвилювання осіло в грудях важким каменем, змушуючи мене задихатися. Я попленталася до дивана та слухняно опустилася біля Вадима. Він потягнувся до пляшки. Я слідкувала за його руками, коли він відкоркував її, а тоді притис до своїх губ. Чоловік зробив декілька великих ковтків, після чого відставив пляшку та притиснув руку до своїх губ. Помітила, що він сильно скривився. Я схвильовано обійняла себе обома руками, слідкуючи за кожним його рухом.

— Що відбувається? — тихо спитала я.

Вадим зітхнув, зробив ще один ковток алкоголю, а тоді уважно подивився на мене своїми блакитними очима. У мене наче мороз пробігся по тілу від цього пильного погляду.

— От скажи мені, Божено, — почав він, а я ще більше напружилася, — зі мною щось не так?

Я здивувалася та розгубилася ще більше. Його запитання змусило мене затамувати подих.

— Усе так, — прошепотіла я тремтливим голос.

— Ні, серйозно! От глянь на мене! — Вадим раптом схопив мою руку та притягнув мене до себе. Я мало не ахнула, коли опинилася так близько до нього. Його погляд не відривався від моїх очей, а я відчула дивний рум'янець на щоках. — Що зі мною не так?

— Я не знаю, — тихо відповіла. — Ти... Ти привабливий чоловік.

— Привабливий? — перепитав він, а тоді раптом засміявся. — Мабуть, недостатньо.

Він відпустив мою руку, а я одразу ж відчула брак тепла. Вадим знову схопився за пляшку, щоб надпити алкоголь. Він почав ритися у кишенях штанів, а тоді витягнув свій телефон і розблокував його. Я сиділа максимально близько до нього, тож могла бачити екран. Він відкрив листування. Наше з ним листування! Десятки повідомлень від нього, і жодного від мене. Я напружилася та сильно пальцями стиснула свої коліна.

— Ось! — Вадим показав пальцем на екран. — Не відповідає. Три місяці спілкування. Три місяці я витратив на неї, а вона... Не прийшла. Чотири години чекав на неї в тому ресторані, наче ідіот.

Я здригнулася, коли він раптом зі всієї сили кинув свій телефон на підлогу. Відчула, як мої груди стиснулися, а на очі навернулися сльози. Я відвернулася, щоб Вадим не помітив цього.

— Я писав їй щодня, — прошепотів він. — Щодня протягом трьох довбаних місяців, і сьогодні, коли ми нарешті мали зустрітися, вона просто не прийшла.

— Можливо, у неї були на це причини? — спитала я, глянувши на нього.

Вадим уважно подивився на мене, а я намагалася тримати незворушний вираз обличчя, щоб не видати себе.

— Можливо, — пробурмотів він. — Але вона була там.

— Б-б-у-ла? — перепитала я.

— Я знаю це. — Вадим закивав головою. — Вона питала, у що я одягнений. Точно бачила мене, але щось... Щось змусило її втекти. Мабуть, проблема у мені.

— Це не так, — пошепки заперечила, відчуваючи дивну провину. Я ніколи ще не бачила його таким... Розбитим і розчарованим. — Це справді не так, Вадиме.

— А як тоді? — спитав він голосно. — Вона побачила мене та втекла. Не думав, що я аж такий огидний.

— Ти не огидний. Можливо, усе навпаки? Може, вона побачила тебе та зрозуміла, що ти... Ти занадто для неї.

— У якому сенсі?

— Ти красивий, успішний, багатий, — намагалася пояснити. — Можливо, вона думає, що насправді ти не такий, як у листуванні.

— То хай би підійшла і дізналася, який я насправді, — буркнув він, знову ковтаючи алкоголь. — Вона просто не захотіла мене.

Я почувалася спустошеною, бо не очікувала, що Вадима так сильно зачепить моя втеча. Але що я мала зробити, якщо він завжди був таким грубим зі мною? Він би не похвалив мене, якби знав, що я весь цей не просто обманювала його, а ще й удавала з себе абсолютно іншу жінку. Коко була впевненою у собі, розкутою, вмілою. Саме вона подобалася йому, а я... Я ж всього лише надокучлива дитина, яку він ніколи не сприймав серйозно.

— Годі про це! — раптом сказав Вадим. — Не хочу більше завантажувати тебе своїми проблемами. Бачу, ти намалювала нові ескізи.

Він узяв у руки малюнки та почав зацікавлено розглядати їх. Мої очі зосередилися на його руках, покритих татуюваннями. Я так часто уявляла їх, а вони були зовсім поруч. Ці довгі пальці, дотик який я так сильно хотіла відчути. Я стиснула губи, бо ці думки змушували мене божеволіти.

— Не зовсім у твоєму стилі, — прокоментував мої роботи Вадим. — Це так зухвало, похмуро та водночас красиво. Мені подобається.

— Дякую, — прошепотіла я і ледь усміхнулася йому.

Вадим глянув на мене та підозріло примружив свої очі. Він раптом нахилився ближче, і ще ближче, і ще... Я боялася навіть вдих зробити, тому просто дивилася на нього своїми великими очима.

— Ти кудись ходила? — раптом спитав він. Я з нерозумінням похитала головою. — Красивий макіяж.

— О! — розгубилася я. — Це... Просто фото робила.

— І як?

— Не зовсім гарно вийшло.

Я опустила погляд униз і почала знервовано терти свою шию руками. Звісно, я постаралася сьогодні з макіяжем перед зустріччю з Іслеро. Варто було його змити як тільки повернулася додому, але хіба я могла знати, що Вадим прийде до мене так пізно?

— Розкажи мені щось про себе, — попросила я.

Сьогодні він був відвертим зі мною, і я насправді хотіла скористатися цим, щоб більше дізнатися про нього.

— Особливо нема чого розказувати, — Вадим відкинувся на спинку дивана та знизав плечима. — У моєму житті присутня тільки робота.

— Ти сам живеш? — спитала я.

— Так. Мої батьки розлучилися ще коли я був дитиною. Батько — затятий ігроман, який програє усі гроші, які я даю. Але йому щоразу мало... Мама зайнята своїм баром, хоча він зовсім не приносить прибутку. Мені доводиться допомагати їй фінансово. Сестра розлучилася зі своїм чоловіком і живе тепер з дітьми у нашому домі. Як розумієш, їй теж я допомагаю. Знаєш, інколи мені здається, що мене використовують з усіх боків. — Вадим похитав пляшкою, розглядаючи коричневу рідину, якої залишилося дуже мало. — Насправді, коли я був звичайним механіком, то почувався до біса щасливішим. У мене була свобода, а зараз я боюся зробити щось не так, прогоріти, бо... Бо від мене залежала моя сім'я.

— Ти дуже відповідальний, — зауважила я. — Навіть зі мною.

Вадим глянув на мене та розчаровано похитав головою. Я бачила, що він уже був добряче п'яним.

— Мене це дістало, — зізнався чоловік. — Постійно думати про інших, допомагати їм, підтримувати. Один раз! Один-єдиний раз, Божено, я подумав про себе! — Вадим кивнув головою на свій телефон, який валявся на підлозі. — Тоді, коли вперше відповів на її повідомлення. Подумав, що може хоча б з нею я почуватимуся щасливим, буду таким, як і колись — буду справжнім. Але вона... Вона не оцінила цього.

— Не думаю, що вона знала, — прошепотіла я так тихо.

Звісно, я не знала! Навіть гадки не мала, що Коко так багато означає для нього. І якщо він справді у нашому листуванні був справжнім зі мною, то зовсім не дивно, що я закохалася у нього. Але що тоді робити зараз?

— Це була помилка, — серйозно сказав він, а моє серце пропустило декілька ударів. — Я шкодую про те, що відкрився їй. Мені не варто було довіряти якійсь сумнівній незнайомці з інтернету. Вона не вартує часу, витраченого на неї.

Я затремтіла від його слів, бо вони здалися мені образливими. Так, можливо, я зробила йому боляче, але у мене не було іншого вибору.

— Думаю, тобі пора до себе, — нагадала я. — Уже пізно, і ти п'яний.

— Я не піду до себе! — категорично сказав він. — Більше ніяких незручних диванів у моєму житті.

— Але ж...

— Сьогодні я сплю на твоєму ліжку, — заявив чоловік.

— Але...

— Ти мені винна за те, що я наглядаю за тобою, — Вадим почав підійматися. — Не будь злючкою, Божено. Це всього на одну ніч.

Я шоковано дивилася на те, як він попрямував до моєї кімнати та почав на ходу стягувати з себе водолазку. Ні-ні-ні! Я не хочу, щоб ми залишалися в одній квартирі. Це надто бентежно для мене. Я поспішила за ним, і завмерла, коли у моїй спальні Вадим обернувся до мене абсолютно без футболки. Мої очі збільшилися майже вдвічі, коли я розглядала його тіло. Ці татуювання... Я впізнавала кожне з них, адже так часто роздивлялася його фотографію. Вадим раптом плюхнувся на моє ліжко, задоволено усміхаючись.

— О, Стіч! — Він схопив мою іграшку та притиснув її до грудей. — У тебе до біса зручне ліжко.

Так, це ліжко справді було зручним, але цієї ночі, схоже, мені доведеться переміститися на диван. Якщо я, звісно, зможу заснути у присутності Вадима.