Розділ 13

Божена

«Ля-ля-ля...» — Я покрутилася перед дзеркалом, наспівуючи мелодію. Швидко провела руками по вузькій чорній сукні з прозорими вставками на талії та задоволено усміхнулася. Дуже часто мій настрій залежав від мого зовнішнього вигляду. Мені так сподобався мій образ з цією зачіскою та макіяжем, що я почувалася прекрасною. Трохи нахилилася ближче, аби перевірити, чи не вийшла за контур, коли фарбувала губи. Усмішка стала ще ширшою, адже все було ідеально. Востаннє провівши руками по стегнах, я схопила свою сумочку та попрямувала до виходу. Мої підбори цокали по паркету, і це була наче симфонія.

Насправді Вадим мене здивував, коли запропонував піти з ним виставку. Але він, мабуть, зробив це, щоб ще більше контролювати мене. Звісно, він не довіряє мені після того, як я втекла. Мабуть, боявся, що поки він буде на виставці, то я втечу на якусь вечірку. Напевно, я так би й зробила, але вибору в мене особливо не було. Побуду цих два тижні слухняною дівчинкою, а коли Вадим нарешті поїде, то розважуся сама.

Чоловік уже чекав мене на сходовому майданчику. Я помітила, як його уважний погляд просканував моє тіло. Звісно, він досі сприймає мене за малу дитину. Але дитина уже виросла, і в неї непогані форми. Чого лише вартують округлі сідниці, обтягнуті цією вузькою сукнею. Коли я замкнула двері, то обернулася обличчям до Вадима. Його погляд усе ще вивчав мене, а тоді він зупинився на моїх очах.

— Що скажеш? — спитала я. — Це підходить для твоєї виставки?

Він звів брови, роздивляючись тепер уже перед мого тіла. Я випрямилася, високо здійнявши голову. Не хотілося показувати, що його погляд змушував мене ніяковіти.

— Непогано, — прокоментував Вадим мій вигляд.

Я видихнула і закотила очі. Так і хотілося вдарити його чимось, адже я очікувала значно більшого, аніж те скупе "непогано".

— І на тому дякую, — пробурмотіла я, склавши руки на грудях. — Узагалі ти мав сказати, що ця сукня просто неймовірна, адже я сама її пошила.

— Ти сама пошила це? — перепитав він, піднявши обидві брови.

— Так, сама! — Я провела долонями вздовж свого тіла. — Враховуючи усі параметри, кожен вигин і навіть додала ці прозорі вставки, щоб було видно мою шкіру. Хотілося зробити цей чорний не таким похмурим.

— У тебе гарно вийшло, — скупо сказав Вадим.

— А у тебе не дуже, — фиркнула я. — Знову звичайний чорний костюм.

— Він не зовсім звичайний, — обурився чоловік і провів руками по шовковому комірці.

Я зітхнула, коли помітила, що позаду його шиї комірець неправильно загнувся. Підійшла майже впритул до нього, піднялася навшпиньки та потягнулася руками вверх. Помітила, що Вадим напружився, не зводячи з мене очей. Я намагалася не дивитися на нього, тому зосередилася на його комірці. Потягнувшись ще ближче, легко вловила аромат його парфумів. Мої губи мало не торкалися щоки Вадима, але я всіляко ігнорувала це. Він був так близько, що жар його тіла просочувався крізь сукню, змушуючи мою шкіру горіти так само. Рум'янець підступив до щік, і я непомітно видихнула через рот. Серце забилося ще швидше через дурне хвилювання. Особливо, коли я розуміла та відчувала його пильний погляд на собі. Коли нарешті поправила комірець, то мигцем глянула на Вадима. Вираз його обличчя був незворушним, але зіниці розширилися так, що майже закривали усю блакитну райдужку.

— Я поправила твій комірець, — тихо пояснила.

— Дякую, — через декілька секунд відповів він.

Я прочистила горло та відступила. У голові раптом запаморочилося, я мало не впала, але швидко схопилася за поручні. Господи, що зі мною? Хоч би Вадим не помітив цього. Я всього на мить озирнулася на нього, бо він стояв позаду мене.

— Нам уже час їхати, — повідомив чоловік. — Не хотілося б запізнитися.

Я кивнула головою, погоджуючись з ним. На тремтливих ногах почала спускатися вниз, намагаючись домовитися сама з собою та позбутися цього незрозумілого хвилювання.

Ми не розмовляли усю дорогу. Лише тиха музика в салоні та наші дихання нагадували, що в автомобілі хтось є. Коли ми приїхали на місце проведення виставки, то я першою вийшла з автомобіля. Моя сукня була довгою, тож я трохи схилилася, щоб поправити її. Коли випрямилася, то відчула мужню руку на своїй талії. Я напружилася та здивовано глянула вверх на Вадима. Він абсолютно не виказував своїх емоцій, але цей неочікуваний дотик збентежив мене. Його долоня на моїй талії мало не обпікала. Я повернула голову вбік і зауважила, що його великий палець торкався прозорої вставки. Від цього мені стало ще більше гаряче.

— Ходімо! — Вадим злегка підштовхнув мене вперед. — Не будемо затримуватися. Скоро розпочнеться презентація. Я повинен виступити.

— О! — здивувалася я, але більше нічого не сказала.

— Навіть не здумай утікати, — Вадим суворо глянув на мене. — Ти зі мною, зрозуміла?

Я усе ще була схвильована через його дотик, тому коротко кивнула головою. Коли ми йшли вперед, він продовжував обіймати мене. Я боролася з диким бажанням запитати у нього, чому він узагалі робить це.

— Мені здавалося, що я неприємна тобі, — тихо прошепотіла, коли ми увійшли в хол. — Але твоя рука досі на моїй талії.

— Це вимушений крок, — сухо відповів чоловік.

Я криво посміхнулася його словам. Мені хотілося більше конкретики, але Вадим не поспішав мені давати її.

— Тоді що саме змушує тебе це робити? — уточнила я, глянувши на нього.

— Присутність інших чоловіків, — сказав він. — Якщо ми увійдемо ось так, то усі будуть думати, що ми пара. Мені навіть не треба буде обманювати, що ти моя дівчина. Вони й так це зрозуміють.

— Вау! — Я засміялася та похитала головою. — А що на це каже твоя мораль?

— Вибач? — Вадим насупився.

Я повернулася в його обіймах так, щоб стояти навпроти. Обережно поклала свої долоні на його груди, а тоді підняла погляд уверх. В очах Вадима з'явилися іскри зацікавлення.

— Ну... — Я провела руками по його грудях вниз. — Ти не сприймаєш мене серйозно, вважаєш, що я маленька дитина і за мною потрібно наглядати. Не боїшся так торкатися до мене?

— Чого мені боятися? — спитав він, показуючи свою ідеальну усмішку.

На мить я замилувалася нею, бо в одному кутику його губ з'явилася ямочка. Вадим примружив очі, слідкуючи за мною та моїми подальшими діями. Я знизала плечима та, вчепившись пальцями за пояс його штанів, мало не повисла на ньому. Наші обличчя були на такій близькій відстані, що ми могли б з легкістю поцілуватися, якби хтось з нас зробив перший крок.

— А що як ти закохаєшся у мене? — запитала я, кліпнувши очима декілька разів.

— Це неможливо, — впевнено заявив він.

— Уф! Які ж ми категоричні, — пробурмотіла та надула губи.

Вадим схилив голову вбік і нахилився ще ближче до мене. Відчула, що його рука сильніше стиснула мою талію. Я боялася зробити навіть один маленький вдих, щоб не порушити це дивне тяжіння між нами. Мій погляд був прикутий до блакитних очей, що уважно вивчали моє обличчя. Сьогодні світлі пасма Вадима були охайно зачесані назад, максимально відкриваючи його обличчя. Мушу визнати, що йому це до біса личило.

— Я чудово знаю, де межа, Божено, — сказав він. Мій погляд слідкував за тим, як рухалися його губи. — І я чудово вмію контролювати себе.

— Межу з легкістю можна стерти, — прошепотіла я. — А контроль інколи втрачається. Чи насправді вистачить тобі сили, щоб робити це?

— Робити «що»? — уточнив Вадим.

— Ігнорувати мене, — тихо прошепотіла просто навпроти його губ. — Я далеко не...

— Вадим? — за моєю спиною почувся здивований дівочий голос.

Його погляд відірвався від мене та перейшов вверх. Я помітила, що очі Вадима розширилися чи то від здивування, чи то від чогось іншого. Я озирнулася назад і побачила красиву дівчину в довгій сукні бежевого кольору. Її коричневе волосся було зібране наверх у високу зачіску, а на обличчі був максимально натуральний макіяж. Мені здалося, що я десь бачила її раніше, але не могла пригадати. Зелені очі дівчини зустрітися з моїми й вона опустила погляд униз на мої руки, які досі трималися за пояс штанів Вадима. Він уже не обіймав мене, тож це виглядало так, наче я причепилася до нього.

— О, ви знайомі? — розгублено спитала я та відступила від Вадима.

Знервовано провела руками по спідниці своєї сукні. Помітила, яким уважним поглядом Вадим просканував тіло цієї дівчини. Вона була такою милою та чарівною. Її губи здригнулися в легкій усмішці, але він не відповів тим самим.

— Лорено, — звернувся він. — Не очікував тебе тут побачити.

Мої брови злетіли вверх, коли він назвав її ім'я. Лорена? Хіба це не сестра Луїзи? Я знову подивилася на неї. Вона справді була схожа на ту дівчину, яку я колись бачила на фотографії. Це точно вона. Отже, принцеса...

— Я теж не думала, що зустрінуся тут з тобою, — сказала вона та підійшла ближче до нас.

Я почувалася третьою зайвою між ними, але не наважилася втекти. Та і не знала, чи Вадим дозволить мені це зробити.

— Ти хіба не в Лондоні? — поцікавився він.

— Мій чоловік займається автомобільним бізнесом, — пояснила вона. — Нас запросили.

Вадим закивав головою. Я не могла не помітити, з яким сумом і тугою він дивився на неї. Ті погляди, які вони кидали одне на одного, дали мені зрозуміти, що між ними колись точно щось було.

— А ти що тут забув? — спитала дівчина. — Чи... Чи Тео і його батько теж тут?

— Ні, — заперечив Вадим. — Я сам. Представляю свою компанію. Мій автомобіль — один з головних експонатів на цій виставці.

— Справді? — здивувалася вона, а її очі розширилися. — Я навіть не знала, що ти став таким успішним.

Вона оглянула його з ніг до голови, наче вивчала цінники на всіх речах, що були на ньому. Погляд Лорени зупинився на дорогезному годиннику, що красувався на його руці. Я помітила, як одна брова дівчина здивовано піднялася.

— Уже не зовсім механік, — їдко зауважив Вадим, намагаючись усміхатися.

Я бачила, що йому це давалося важко. Коли глянула на Лорену, то помітила, що вона винувато стиснула губи. Дівчина почала знервовано крутити каблучку на своєму пальці.

— Я рада, що ти створив свою компанію та досягнув таких вершин у бізнесі. Ти заслужив це.

Вадим закивав головою, приймаючи похвалу від Лорени. Я трохи примружила очі, схиливши голову вбік. Мені ця дівчина зовсім не подобалася. А ще абсолютно не подобалися їхні погляди одне на одного.

— Ти як? — поцікавився Вадим.

Мені здавалося, що з її появою він зовсім забув про мене. Я стояла поруч з ним, наче невидимка, на яку ніхто не звертав уваги.

— Усе гаразд, — відповіла вона. — Сім'я, діти.

— Так, Луїза казала, що у тебе двійня.

Я опустила погляд вниз на носочки своїх туфель і почала знуджено жувати нижню губу. Може, мене хтось представить їй?

— А у тебе як з цим? — поцікавилася Лорена фальшивим байдужим тоном. — Не плануєш одружуватися?

Вона на секунду перевела погляд на мене та окинула моє тіло своїм оком. Було помітно, що їй хотілося скривитися. Звісно, моя сукня відрізнялася від її. Принаймні моя була не така скромна та в рази сексуальніша.

— Ні, — заперечив Вадим. — Ніякого одруження найближчих... Думаю, що ніколи.

Лорена тихо засміялася від його слів, а мені абсолютно не було смішно. Ще декілька хвилин тому ми обіймалися, а він поводиться так, наче мене тут нема. Лорена ж, мабуть, думає, що я одна з тих повій, яких він найняв собі на ніч.

— А це... — Вона показала на мене.

— О! — Вадим нарешті згадав про мою присутність.

Я з викликом підняла обидві брови. Мені було цікаво, як він представить мене Лорені.

— Це... Це молодша сестра Тео, — байдуже сказав Вадим. — Ми зустрілися декілька хвилин тому на вході.

Он як? Я мало не засміялася вголос. Хіба не Вадим говорив раніше, що ми повинні показати усім, що прийшли вдвох? Виходить, це не стосується Лорени.

— О, це прийомна донька Ємчуків, так? — вирішила уточнити Лорена.

Я відчула, як злість повільно закипає у мені. Мій погляд зустрівся з її зеленими очима. Я простягнула їй свою руку з фальшивою усмішкою на вустах. 

— Божена, — представилася я.

— Приємно познайомитися, — сказала вона, ледь потиснувши мою руку, наче їй було неприємно торкатися до мене. — Про мене ти, мабуть, чула?

— Так, чула, — відповіла я та перевела погляд на Вадима. — Це ж ти відшила його через те, що він був звичайним механіком. — Його очі спалахнули, а сам він напружився. — Бачиш, ким Вадим став? Ти втратила такого чоловіка. Але не хвилюйся, Лорено, він вільний. Можете розважатися хоч усю ніч. Я, мабуть, піду на виставку. Все-таки я прийшла сюди сама.

Я навмисно зробила акцент на останньому слові. Якщо Вадиму соромно зізнатися Лорені у тому, що ми прийшли сюди разом, то я не збираюся вдавати з себе слухняну дівчинку. Нехай він іде до біса разом зі своєю принцесою! Подарувавши їм свою нещиру усмішку, я розвернулася та впевнено попрямувала до зали.