Розділ 6

Божена

Мій палець завис над екраном. Що саме написати йому? Востаннє ми листувалися тоді, коли я відправила йому своє фото у білизні. Я прикусила губу, обдумуючи це питання. Мені хотілося ошелешити його не менше, аніж минулого разу. Але того разу здивували мене, адже Іслеро першим написав мені. На моєму обличчі розплилися широка усмішка. Виходить, що він теж думав про мене.

Islero: «Мрію побачити тебе.»

Я лягла на ліжко, відчуваючи приємне тепло в животі. Чому саме з цим чоловіком мені так комфортно? Я мріяла зустрітися з ним не менше, але проблемою було те, що я збрехала йому достатньо багато. Він зрозуміє, що мені далеко не двадцять п'ять, у мене нема бізнесу, самостійного життя та будь-якого досвіду в стосунках. Той нещасний дотик губ в одинадцятому класі з однокласником важко назвати справжнім поцілунком. Та і це тоді було на спір під час гри в пляшечку.

Islero: «Не терпиться повернутися додому, щоб ми нарешті зустрілися.»

Я стиснула губи в пряму лінію. Він ще не знає про те, що я на шість місяців застрягла у Парижі. Хоча Іслеро у моїй уяві був таким чоловіком, що без жодних вагань прилетів би сюди, якби я покликала його. Але я не була готовою до цього.

Islero: «Мовчиш... Інколи мені здається, що ти не хочеш побачитися зі мною. Повір, я не такий страшний дядько, як ти могла б подумати)).»

Ці дужечки мали б додати до повідомлення ефект жарту, але цього не сталося. Я розуміла, що він пише це абсолютно серйозно. Ми дійшли до того моменту, коли нас уже почало тягнути одне до одного не лише на віртуальному рівні. Я глибоко вдихнула та почала набирати повідомлення:

Coco: «Хотілося б повірити тобі на слово, але особиста зустріч усе ще лякає мене. Пробач.»

Islero: «Ти боїшся, що я розчарую тебе?»

Ні, боюся, що саме я розчарую тебе. Він явно здивується, коли на побачення замість самодостатньої впевненої у собі жінки прийде малолітка.

Islero: «Я теж можу надіслати тобі фото, щоб переконати тебе.»

Моє серце забилося швидше. О так! Безперечно, мені хотілося побачити його фото. Я відчула, що моє тіло напружилося в очікуванні. Пальці чомусь тремтіли, і я вагалася, що саме написати йому. Зрештою я наважилася:

Coco: «Я бачила достатньо багато чоловічих тіл, тому не думаю, що твоє вразить мене. Але ти можеш спробувати.»

Звісно, це була провокація. Йому захочеться довести мені, що він кращий за усіх моїх попередніх чоловіків, яких у мене насправді не було зовсім. На моєму обличчі з'явилася хитра посмішка. Навіть хвилювання у грудях не бентежило мене. Чомусь я передчувала, що його тіло сподобається мені, бо... О матінко рідна! Я ахнула, коли на екрані з'явилося його фото. Здивовано відкрила рота, розглядаючи ці міцні груди, покриті татуюваннями. Їх було багато... Візерунки вкривали також передпліччя та руки. Мої очі розширилися, коли я так відверто розглядала контури міцних м'язів і пресу. У роті раптом стало сухо. Я зглитнула, а тоді несвідомо провела язиком по своїх губах. Дивний жар підступив до щік, і це зовсім не був сором. Мені мало б бути ніяково через те, що я так відверто витріщаюся на торс незнайомого мені чоловіка, але я не могла погляду відвести. У голові з'явилися божевільні непристойні думки. Я хотіла торкнутися своїми пальцями до його шкіри, обвести подушечками контури м'язів і татуювань. А ще більше мені хотілося, щоб він так само торкався мене... Щоб скинув з мого тіла одяг своїми міцними руками, а тоді зубами зірвав би з мене трусики, як і обіцяв раніше. Т-а-а-а-к, здається, мені стало надто душно. Я скинула з себе ковдру та глибоко вдихнула повітря. Цього було надто мало, тому я вибралася з ліжка і підійшла до вікна. Я відчинила віконце та сперлася до стіни. Востаннє роздивилася фотографію Іслеро, усміхаючись надто задоволено. Не хотілося брехати йому ще більше, тому я набрала наступне повідомлення:

Coco: «Тепер мені ще більше хочеться побачити тебе особисто... І не тільки. »

Islero: «Не тільки?»

Я прикусила губу, відчуваючи, як мої щоки почервоніли. Господи, якби він знав, що насправді я так соромлюся, то точно б не зв'язався зі мною.

Coco: «Якщо бути відвертою, то мені сподобалося твоє тіло. Дивлячись на нього, я боролася з диким бажанням торкнутися себе, бо насправді мені шалено хочеться доторкнутися до тебе.»

Мені було цікаво, як Іслеро відреагує на такі мої відвертості. Але це було правдою. Навіть прохолодне повітря, що віяло з віконця, не допомогло мені позбутися відчуття збудження. Екран телефону засвітився тоді, коли з'явилося чергове повідомлення:

Islero: «Чорт... Ти вбиваєш мене, Коко. Якби ти тільки сказала мені де саме знаходишся, то я б у ту саму секунду примчав до тебе. Я б подарував тобі найбільше задоволення, яке ти коли-небудь відчувала у своєму житті. Мені здається, що я задихаюся від того, як сильно бажаю доторкнутися до тебе, але не можу зробити цього фізично. Де ти, Коко?»

Я підняла погляд від екрана до верхівки Ейфелевої вежі, яку було видно з вікна. Я в Парижі, Іслеро. А ти де?..

Мені не хотілося злити Вадима, тож я вийшла зі своєї квартири за п'ять хвилин до дев'ятої ранку. Здивовано підняла одну брову, коли помітила, що у такий час він уже був на сходовому майданчику.

— Доброго ранку! — привіталася я першою.

Спробувала усміхнутися йому, коли він пробурмотів мені вітання у відповідь. Його погляд пройшовся моїм тілом. Помітила, як блакитні очі оглянули мою білу сорочку на короткий рукав, чорний твідовий сарафан, що закінчувався вище колін і блискучі чорні лофери, до яких я підібрала білі шкарпетки з мереживом. Я всунула ключ у замок і почала замикати двері, щоб Вадим не помітив мого збентеження через його пильний погляд.

Коли ми вийшли на вулицю, то він усе ще мовчав. Краєм ока я оглянула його. Сьогодні на ньому була чорна сорочка, яку він засукав до ліктів, а також класичні штани в тон. Мабуть, це уже стало його звичним стилем, тому я вирішила не коментувати те, наскільки нудно він вдягнувся. Вулички Парижу виявилися ще прекраснішими, аніж мені здавалося. Я не втомлювалася фотографувати кожен свій крок. Моментами я зупинялася для того, щоб зробити вдале селфі.

Після чергової зупинки Вадим зітхнув і закотив очі, схрестивши руки на грудях. Він відвів погляд убік, поки я робила для себе фото.

— Гріх не сфотографуватися у такому образі в Парижі, — пояснила я, бо Вадим, здається, не тямив у цьому абсолютно нічого.

— Тобі лише бракує надіти на голову червоний берет, щоб стати схожою на кожну другу туристку в місті, — прокоментував це він.

— І що в цьому поганого? — спитала я. — Це ж Париж — столиця моди! Тут усі підбирають красиві вишукані образи навіть на звичайні прогулянки.

— Ти надто стереотипно мислиш, Божено. Тут так само носять джинси та спортивні кофти, а не лише ці... — Вадим махнув рукою на мій сарафан. — Ці бабусині твідові костюми та сукні.

— Не ображай величну Коко Шанель! — обурилася я, склавши руки на грудях. — Це класика, зрозуміло? І вона завжди буде в моді. Навіть не смій називати ці прекрасні речі від Chanel бабусиними костюмами!

Я відчувала злість, адже мені не сподобалося, що Вадим зробив зауваження щодо мого образу. Так, можливо, для багатьох людей Париж уявляється надто стереотипно, але я вперше тут. Мені хотілося відчути це місце сповна.

— Заспокойся, адвокат моди, — спокійно сказав він. — Бачу, в тебе особлива любов до Chanel.

— Коко — найвидатніша кутюр'є в історії французької моди, — заговорила я, коли ми прямували вузькими доріжками. — Вона ікона стилю, яка зробила неможливі речі. Вона показала світові, якою прекрасною може бути мода. Вона назавжди змінила її, задала тренди, які досі в моді. Ти знаєш, що Коко одна з перших використала елементи чоловічого одягу для жіночого гардероба? Ці твідові жакети — це не просто одяг, Вадиме. Це був спосіб жінкам конкурувати з чоловіками за високі посади. Тому для мене Коко Шанель є особливою майстринею своєї справи.

— У мене трохи інша асоціація з Коко, — швидше для себе сказав Вадим.

— Яка? — поцікавилася я.

Він здійняв обидві брови. Мабуть, здивувався, що я почула його. Мені навіть здалося, що Вадим розгубився на декілька секунд.

— Ко-ко, — зрештою сказав він.

— Ти жахливий! — фиркнула я та скривилася. — Як можна асоціювати величну Коко Шанель з куркою?

— Хіба її назвати так не тому, що вона співала ту веселу пісеньку в барі?

Я закотила очі. Так, це загальновідомий факт, але таке порівняння все одно здалося мені неприємним. Мені більше не хотілося сперечатися з Вадимом, який, як виявилося, не надто розумний. На мить я задумалася про те, як йому взагалі вдалося стати таким успішним?

— Ми прийшли, — сказав він, кивнувши головою на красиву кав'ярню в самісінькому серці міста. — "Angelina" — один з найпопулярніших закладів Парижу. Тут неймовірно смачний гарячий шоколад, який ти просто зобов'язана скуштувати.

Вадим відчинив для мене двері, і я першою пройшла повз нього. Всередині інтер'єр був схожий на старий французький палац з кольоровими фресками та вишуканими стільцями. Коли до нас підійшов офіціант, я чомусь розгубилася. Ніколи не розмовляла французькою з носіями, тому для мене це було трохи лячно. На щастя, Вадим узяв ініціативу у свої руки. Вже через декілька хвилин ми сиділи за вільним столиком біля вікна.

— Ти добре розмовляєш французькою, — я вирішила розпочати розмову, щоб нам не було так нудно.

— А ще я знаю англійську, італійську та трохи німецьку, — сказав він, схрестивши руки на столі.

— Неочікувано. Чесно кажучи, коли ти порівняв Коко з куркою, то я подумала, що ти тупий.

Вадим криво посміхнувся, глянувши на мене своїми блакитними очима.

— Це було не порівняння, а асоціація.

— Тоді мені прикро, що це величне ім'я не має для тебе жодного значення.

— Має, — заперечив він. — Для мене воно має навіть дуже велике значення, але я не хочу говорити про це з тобою.

— О! — здивувалася я. — Ну, гаразд.

— То коли в тебе розпочинається практика? — поцікавився Вадим.

Я прошепотіла "merci", коли переді мною поставили чашечку гарячого шоколаду, збиті вершки та свіжоспечений круасан.

— Завтра, — відповіла я.

— Хвилюєшся?

Його погляд був таким уважним, що я не могла б збрехати, тому кивнула головою. Схопивши чашечку, я притулила порцеляну до своїх губ, але раптом Вадим легко торкнувся моєї руки, змушуючи мене зупинитися.

— Ти неправильно робиш, — пояснив він. — Спершу потрібно до шоколаду додати вершки та перемішати усе. — Вадим почав робити це зі своєю порцією, а я ж повторила за ним. — Тепер необхідно змочити у цій суміші круасан і насолоджуватися цим прекрасним смаком.

Я взяла у руку випічку та легко кінчик занурила в гарячий шоколад з вершками. Схилившись нижче, надкусила добрячий шматок солодкого блаженства. Мої очі закотилися, а з горла вирвався протяжний стогін.

— Це... Це занадто смачно, — сказала я, після чого знову надкусила круасан. — Мені здається, що готова з'їсти ще одну таку порцію.

Мої очі закочувалися від задоволення з кожним новим шматочком. Зрештою, коли я сповна насолодилася сніданком, то помітила, що Вадим якось надто дивно дивився на мене. Його погляд блукав моїм обличчям, а тоді очі зупинилися на моїх губах. Я швидко облизала їх.

— Щось не так? — схвильовано спитала. — Я... Я забруднилася?

Пальцями обвела контури губ і відчула в правому кутку щось вологе. Мабуть, це був шоколад. Я швидко витерла пальцем те місце, а тоді злегка всунула палець до рота та облизала його. Коли підняла погляд, то зауважила, що очі Вадима були прикутими до мого пальця у моєму роті. Я швидко витягнула його, відчуваючи, що мої щоки почервоніли. Мабуть, це було занадто по-дитячому. Вадим і так вважає мене дитиною, а щойно я підтвердила це.

— Більше не роби цього, — раптом суворо сказав він, відкинувшись на спинку стільця.

— Не робити чого? — тихо перепитала я.

— Не облизуй свої пальці при мені, — буркнув чоловік.

Мені здалося, що він злиться, хоча в його поведінці було ще щось дуже дивне. Чомусь Вадим навіть не дивився на мене, а відводив свій погляд.

— Пробач. Я не думала, що тобі буде гидко через це.

Я опустила голову, стискаючи губи в пряму лінію. Оце він бридливий, виявляється. Як же тоді він цілується? Я похитала головою, бо про його поцілунки мені явно не хотілося думати.

— Це далеко не гидко, Божено, — прошепотів Вадим, нахилившись ближче до мене. — Але ти, схоже, не розумієш, як такі дії можуть впливати на чоловіків.

Я здивовано підняла обидві брови, бо явно не очікувала таке почути від нього. Чому його слова мали такий дивний підтекст?

— Тобто, ти хочеш сказати, що...

— Я кажу, щоб ти більше не робила цього, — перервав мене він. — І якщо ти захочеш пофліртувати з кимось, то нехай це буду не я.

— Але я не фліртувала з тобою.

— Прекрасно, що ти це розумієш. — Вадим усміхнувся, але чомусь це здалося мені нещирим. — А тепер перейдемо до справді важливих розмов.