Розділ 4

Вадим

Охреніти!
У мене телефон мало не випав з рук, коли я побачив фотографію, яку мені надіслала Коко. Це було зображення її тіла у дзеркалі в цій красивій червоній білизні, яку вона нещодавно тільки намалювала. Щось усередині наче перевернулося, коли я дивився на ці тонкі виразні ключиці, округлі груди, плоский живіт і підтягнуті стегна. Я прочистив горло і підвівся з ліжка. Довго не міг заснути, а тепер знав точно, що не засну до ранку. Ці кадри ще довго переслідуватимуть мене в моїй уяві.

Я увійшов до кухні, кинув телефон на стіл, а тоді набрав у склянку холодної води. Зробив декілька ковтків, щоб остудитися. Мені це точно не завадить. Спершись руками до столу, я опустив погляд на екран телефону, де все ще красувалося тіло Коко. Я не знав цю дівчину, ніколи не бачив її зовнішності, але з кожним днем нашого спілкування вона щоразу глибше проникала у мій мозок і моє серце. Я сильніше сперся до столу, намагаючись опанувати себе та свої відчуття. Вже давно я не бажав жодної іншої жінки так сильно, як її у цей момент. Один вигляд стрункого тіла Коко у цій спокусливій червоній білизні — і я майже був вбитий наповал. Мій погляд зачепився за невелику родимку, що красувалася на ребрах вище живота. Вона була маленькою, але достатньо помітною — така собі особливість, що додавала її зовнішності додаткового шарму. Я несвідомо облизав свої губи, а тоді почав набирати повідомлення. Якщо Коко цим фото хотіла спровокувати мене, то їй це чудово вдалося.

Islero: «Напиши мені свою адресу, і я миттю примчу до тебе.»

Вона прочитала у той самий момент, коли повідомлення надійшло їй. Отже, дівчина чекала моєї реакції. Я потер руки в передчутті. Частково моє повідомлення можна було сприйняти як жарт, але я написав це цілком серйозно. Мені здавалося, що ми дійшли достатньо далеко, аби перейти на новий рівень нашого знайомства. Принаймні мені дуже сильно хотілося побачити її. Я чекав на її повідомлення. Погляд опустився на мої голі груди. Може, почати вдягатися? І тільки я хотів побігти до шафи, як на екрані висвітлилося повідомлення від Коко:

Coco: «Не думаю, що це хороша ідея, враховуючи, що завтра я відлітаю на деякий час в іншу країну.»

Дивне розчарування з'явилося у грудях.

Islero: «Я теж... Але ж ми можемо зустрітися потім? Коли ти повертаєшся?»

Coco: «Насправді я не знаю. А ти?»

А я? Я через ту доньку Гордія тепер на місяць застряг у Парижі. Цей факт почав дратувати мене надто сильно. Я відчув гнів всередині, адже замість того, щоб зустрітися з дівчиною, про яку так багато думаю, мені доведеться наглядати за маленькою дурненькою принцесою.

Islero: «Тоді поговоримо про це тоді, коли я вже повернуся.»

Coco: «Гаразд. Як тобі білизна?»

Не знаю чому, але я вже уявив, як вона засоромилася від цього запитання. У моїх думках Коко не була надто самовпевненою. Вона все ще вміла соромитися та інколи поводитися незграбно. Не знаю, але чомусь саме такою я уявляв її: красива, ніжна, справжня, до біса сексуальна...

Я відірвався від думок і швидко набрав наступне повідомлення:

Islero: «У мене ледь не стався інфаркт. Ти точно бажаєш моєї смерті, Коко!»

Coco: «Чи означає це, що я можу усі свої комплекти показувати тобі для оцінки?»

Я дійшов до дивана та розслаблено плюхнувся на нього. На моєму обличчі розцвіла дивна широка усмішка. Я не пам'ятав, коли взагалі востаннє поводився ось так, наче закоханий дурень.

Islero: «Тільки якщо вони будуть на тобі. І тільки за умови, що наступного разу в мене буде можливість зняти цю білизну з тебе.»

Coco: «І як би ти зняв її?»

Я на мить заплющив очі, віддаючись своїй уяві. На фото я помітив, що у Коко була злегка засмагла шкіра. Мені хотілося торкнутися її. І не лише пальцями, але і губами. Я б повільно цілував її живіт, стегна, а тоді б зачепив зубами тоненьке червоне мереживо, стягуючи трусики вниз. Упевнений, без них вона ще красивіша.

Я розплющив очі, а мої пальці торкнулися клавіатури на екрані, коли я набрав відповідь на її запитання:

Islero: «Зубами.»

На декілька хвилин запанувала тиша. Я мовчки витріщався на екран, очікуючи повідомлення від Коко. Можливо, мої думки налякали її? Але хіба це не те, чого вона хотіла, коли надсилала мені своє відверте фото? Зрештою я дочекався того, що вона написала:

Coco: «Уже пізно, а мені через дві години вставати. Спишемося завтра, гаразд?»

Я відчув дике розчарування, коли прочитав її повідомлення. Не те щоб я сподівався на віртуальний секс з нею. Не впевнений, що мені б це сподобалось, а Коко... Вона здавалася мені іншою, і наше з нею спілкування було глибшим і сильнішим за звичайні фізичні потреби. Я зітхнув та надрукував останнє повідомлення:

Islero: «OK.»

Більше тієї ночі Коко не з'являлася в мережі, а я до самого ранку лежав на дивані, уявляв її та періодично переглядав те фото. Мені здавалося, що я бачив її тіло навіть тоді, коли просто заплющував очі. Щоб хоч якось вибити незнайомку зі своєї голови, я вирішив прийняти холодний, майже крижаний, душ. Але навіть тоді я все ще бачив її в тій червоній білизні...

Мені довелося примружити очі від яскравого сонця, що світило просто в очі. Мій погляд зачепився за новенький блискучий Range Rover чорного кольору, що під'їжджав до злітної смуги. Позаду мене був літак, який лише чекав, коли ми сядемо у нього. Першим з автомобіля вийшов Гордій. Задні дверцята відчинилися, і звідти вибралася його дружина, міцно тримаючи у руці маленьку долоню. Здається, вони ледь не усією сім'єю вирішили провести доньку в дорогу. Сама дівчина вийшла останньою. На ній знову були короткі шорти, вузька біла майка та тепла кофта, яку дівчина зав'язала на талії. Її коричневе волосся було зібране у високий неохайний пучок. Божена мала такий втомлений вигляд, наче усю ніч провела в клубі. Вона розгублено дивилася на чоловіка, який підійшов до неї, щоб забрати її багаж.

Я мовчки спостерігав за цим, а тоді наліпив на обличчя усмішку, коли вони усі почали йти до мене. Гордій привітався першим і потиснув мені руку.

— Радий бачити, — сказав він.

— Навзаєм.

— Я така рада, що ти погодився наглянути за Боженою перший час! — Поліна Сергіївна обійняла мене. — Це дуже благородно з твого боку, Вадиме.

Я стримано усміхнувся їй. Не хотілося показувати, що насправді мені ця ідея досі не подобалася. Я перевів погляд на Божену, яка одразу ж відвернулася, вдаючи, що не дивилася на мене. Ми ще навіть не встигли сісти в літак, а вона вже мене дратує. У думках на секунду з'явилася Коко. Що було б, якби вона таки написала мені адресу? Мабуть, сьогодні Божені довелося б летіти самій у Париж.

— Він такий великий, — тихий голос дівчини відірвав мене від думок.

Я помітив, що вона почала роздивлятися літак. Її тіло було напруженим, а сама вона ледь не тремтіла на місці.

— Так, але всередині усе виглядає зовсім по-іншому, — сказала до неї її мама. — Ти тільки не хвилюйся, гаразд? Я впевнена, що все буде добре. Можливо, тобі навіть сподобається літати. Просто уяви, що...

І поки жінка намагалася заспокоїти свою доньку, Гордій обережно поклав руку на моє плече та трохи відвів мене вбік. Я з очікуванням подивився на нього, адже було очевидно, що він хоче сказати щось.

— Ви з Боженою буде жити по сусідству, — заговорив він. — Ми з Поліною дійшли висновку, що так краще. Божена уже достатньо доросла дівчина. Неважко помітити, як вона виросла. Це вже не та маленька дівчинка, до якої ми звикли.

— Що ви хочете цим сказати? — спитав я, насуплено звівши брови.

— Я обрав тебе, бо довіряю тобі, — продовжив Гордій. Його твердий погляд був прикутий до моїх очей. — Ти уже чоловік, Вадиме. Дорослий, самодостатній, розумний та успішний чоловік. Божена ж зовсім недосвідчена дівчинка. Я не хочу, щоб одного разу ти подивився на неї по-іншому.

— Послухайте, ви уже і так знайшли для нас квартири окремо. Повірте, з цим проблем не буде, — впевнено сказав я. — Мене не цікавить Божена у цьому плані. Вона мені наче молодша сестра.

— Добре, якщо так.

— І я уже дав слово Тео, що не торкнуся її. До того ж у мене є інша.

Я помітив вираз збентеження на обличчі Гордія. Так, ніхто не знав про Коко. Не те щоб у нас було щось серйозне, але моя закоханість у неї була справжньою.

— Тоді ще краще, — Гордій усміхнувся. — Можна не хвилюватися.

— Мені неприємно, що ви про мене такої думки, — буркнув я і скривився, глянувши на Божену. — Вона ж дитина!

— Ну... Сподіваюся, що у Парижі твоя думка про неї не зміниться. Гаразд, ходімо вже, бо я і так затримав тебе.

— Не хвилюйтеся за це, — твердо повторив я, дивлячись на чоловіка. — Якщо вам так само потрібне моє слово, то я можу його дати.

— У моєму житті не так багато людей, яким я довіряю, — Гордій обійняв мене однією рукою за плечі, — але ти один з них, Вадиме. Ти неодноразово допомагав мені та Тео. І тепер погодився наглянути за Боженою. Я неабияк вдячний тобі.

Мені здавалося, що уже достатньо подяк з обох боків, тож я кивнув головою. Коли ми підійшли до літака, то я помітив, що Поліна Сергіївна усе ще заспокоювала Божену. Мені хотілося закотити очі, але я стримався. Звісно, ситуація з рідними батьками дівчини жахлива, але хіба це вартує тих переживань, які вона відчуває зараз? Коли усі попрощалися з Боженою, то я зауважив у її очах сльози. Вона помахала їм рукою на прощання. Коли автомобіль від'їхав, дівчина похапцем витерла мокрі сльози та відвернулася, як тільки помітила, що я спостерігаю за нею.

— Нам час уже летіти, — нагадав я.

— Так, звісно, — пропищала Божена.

Я махнув рукою в бік сходинок, щоб вона піднялася на борт літака першою.

Її рука затремтіла, коли вона вчепилася нею за поручні. Я побачив, що груди дівчини здійнялися від глибокого вдиху.

— Божено, це не так страшно, — спокійно сказав їй. — Зберися нарешті.

Мені не хотілося, щоб це звучало так роздратовано, але як уже вийшло. Помітив, що вона кинула на мене свій різкий погляд. На ній зовсім не було макіяжу, тож я бачив, який у неї втомлений вираз обличчя насправді.

— Що з тобою? — спитав я. — У тебе такі мішки під очима, наче ти всю ніч не спала. Не здивуюся, якщо так хвилювалася через переліт, що не могла спати. Чесно кажучи, я не думав, що ти така боягузка.

Я розумів, що взяти її на слабо — це єдиний спосіб запхнути Божену на борт літака.

— Ти взагалі про мене не думав, — огризнулася вона. — І не спала я не тому, що надто сильно хвилювалася через переліт. У мене були справи.

— Які в тебе можуть бути справи о такій пізній порі? Грала у Покемонів?

— Ніхто вже не грає в Покемонів! — Божена покривилася мені. — Знаю, ти думаєш, що я маленька дитина, але насправді ти дуже сильно помиляєшся, Вадиме. Я була зайнята своїми особистими справами.

— Це ти так натякаєш на те, що у тебе є хлопець? — поцікавився я.

Вона нічого не відповіла, а лише гордо здійняла голову вверх. Це було весело.

— І як він ставиться до того, що ти летиш в іншу країну на довгий час та ще й чужим для тебе чоловіком? — допитливо спитав я, спершись на металеві поручні.

— Він радий за мене, — відповіла Божена. — А на тебе йому байдуже. Власне, як і мені. Ти ж просто... Нянька.

Її слова змусили мене засміятися. Але Божена не оцінила цього. Вона закотила очі, а тоді таки почала швидко підійматися на борт літака.