Жадібний король або пригоди архітектора Марві

Сталося це в далекому королівстві Вельмері. Одного разу  стало королю Барбосіо нудно. Довго він думав, щоб таке придумати й зробити, щоб розвіяти нудьгу. І от королю Барбосіо спало на думку найняти архітектора і будівників й побудувати замок з кришталю. Про кришталевий замок король мріяв ще з дитинства, але щось постійно заважало і не давало давній мрії здійснитися: то прийде посуха, то станеться війна з сусідними королівствами, то нападуть гірські тролі.

І от нарешті король Барбосіо вирішив втілити свою мрію раз і назавжди. Король скликав радників і разом вони вирішили спочатку знайти гарного архітектора для будівництва замку мрії.  На засіданні один із радників короля розповів про якогось незвичайного архітектора на ім’я Марві Клертон, який за день може побудувати замки  будь-якого розміру. Король Барбосіо і сам колись чув, що якийсь архітектор будує такі замки в сусідніх королівствах, але схилявся до того, що це були лише чутки й вигадки, а насправді такого архітектора не існує. Про себе він посміявся, хоча щось підказувало йому, що краще прислухатись до думки своїх радників. Проте архітектор Марві дійсно існував. Марві жив у долині Дельтар, яка належала королівству Фшенс. З цим королівством у короля Барбосіо були налагоджені добрі державні відносини. Король Барбосіо зацікавився ним і наказав своїм слугам запросити  Марві на святковий  бал. День балу нарешті настав. Це був кінець грудня, як раз за три дні до Нового року. 

 Гості з різних куточків королівства Вельмері, а також з інших далеких й близьких королівств приєдналися до нього: серед них були барони й баронеси, князі й княгині, герцоги й герцогині, королівські придворні і багато кого з дворянства. Кого тільки не було! Всі кружляли в танці під звуки флейти, скрипки й фортеп’яно і безлічі інших музичних інструментів. А архітектор Марві, який зовсім не вмів танцювати, сидів біля короля Барбосіо, сказавши, що у нього хвора нога. Це врятувало його від танців, яких він не любив з дитинства, бо у нього не було музичного слуху, щоб добре рухатись під музику. Та й сам він був доволі незграбний і панічно боявся наступити комусь на ногу. А ганьбитися перед королем Барбосіо йому зовсім не хотілося.

  Коли святковий бал  закінчився, король Барбосіо запросив архітектора Марві до тронної зали. Тронна зала була така велика, що архітектор Марві йшов швидким кроком до короля Барбосіо цілих десять хвилин! В тронній залі король розповів архітектору про замок своєї мрії. 

— Я мрію, Марві, щоб мій замок мав сім високих золотих башт і був зроблений зі справжнього кришталю, а не якоїсь підробки, яку можна знайти на кожному кроці. Ця мрія виникла в мене з самого дитинства. Думаю прийшов час її втілити. Скажи мені, за скільки часу ти зможеш побудувати такий замок?

—  Дайте мені два дні, Ваше Величносте, і я повністю збудую Вам кришталевий замок.

— Коли ти зможеш стати до роботи, Марві?

— Думаю завтра. Але спочатку я маю намалювати замок. Без цього я не зможу його побудувати. 

— Сподіваюсь ти виконаєш свою роботу на високому рівні, і не розчаруєш мене. — сказав король. На обличчі короля було якесь нетерпіння. І Марві це трошки збивало з пантелику.

Далі з дозволу короля архітектор Марві пішов у кімнату, яку  йому виділили у королівському замку. Натхнення до  Марві довго не приходило, аж раптом обличчя його змінилося та ледве примітна усмішка з'явилася на його обличчі. Він взяв пензлик і фарби та намалював замок про який мріяв король. Минула хвилина —  й замок був намальований з усіма найдрібнішими деталями! Золоті башти гарно виблискували на малюнку, а прапори із зображенням герба королівства Вельмері, яким правив король Барбосіо, розвіювали вітри. На чарівному малюнку все рухалося й було наче живим. Можна було навіть подивитися інтер'єр замку, який знаходився всередині.  Раптом архітектор Марві згадав, що залишив вдома декілька чарівних паличок. Йому стало дуже прикро, адже він ніколи і за жодних обставин не забував їх. Архітектор не розумів, як він міг їх забути. Ці чарівні палички допомагали йому за декілька днів або  навіть за один день будувати величезні будівлі. Це неабияк засмутило архітектора. Він замислився. В жодному разі він не хотів зізнаватися нетерплячому королю, що не зможе побудувати замок за два дні. Тоді  Марві дещо вирішив: він покликав  свого знайомого гнома Зерлеса, який часто йому допомагав. Марві сподівався, що гном допоможе швидко вирішити його проблему. І вже потер руки уявивши, що замок мрії короля Барбосіо вже готовий. Та не знав Марві, як сильно він потім про це пожалкує. Щоб викликати гнома Зерлеса, архітектор заплескав тричі у долоні. Раптом перед Марві розсипався золотий пил. Через хвилину перед архітектором стояв гном у зеленому одязі з яскраво-блакитним капелюхом.

Гном Зерлес розкашлявся і сказав:

— А ось і я! Ти кликав мене, Марві? —  сказав він трошки злодійкувато. Цей тон насторожив Марві, але він вирішив не звертати на це увагу, швидко прогнав погані думки і посилався на те, що гном розмовляв так від несподіванки, що Марві його так різко до себе покликав.

—  Мені дуже потрібна твоя допомога, Зерлесе. Я забув вдома свої  чарівні палички, які допомагають мені будувати. Але я маю почати виконувати замовлення короля Барбосіо вже завтра і не можу зізнатись йому в тому, що я забув свої інструменти для будівництва. Він не та людина, яка довго чекатиме. Король просто вижене мене і знайде іншого архітектора.

— Я допоможу тобі, Марві. Але за певну плату. Ти маєш дістати для мене золото з королівської скарбниці. Хай король Барбосіо поділиться трошки своїми численними скарбами.

Марві хотів було йому крикнути і сказати, що він, напевно, з’їхав з глузду, але вчасно опанував себе й сказав:

—  А чи не можеш ти почекати, Зерлесе? Я  отримаю оплату після того, як я побудую замок.

—  Ні, Марві, мені потрібне золото зараз. Обирай: або тебе з ганьбою король Барбосіо вижене й візьме на будівництво іншого архітектора або ти робиш так, як я кажу. Марві почесав підборіддя і сказав: