Помилки Громова”

Акім сидів за кермом джипа, тримаючи в руках рожеву коробку з еклерами, ніби це була ядерна боєголовка. Він дивився крізь лобове скло на ліс, що темнів попереду, і думав лише про одне: як швидко можна доїхати до будинку, не роздавивши при цьому десерт.

Раптом телефон у кишені завібрував. Він витягнув його однією рукою, не відриваючи погляду від дороги.

— Акіме, — голос Слави в слухавці був напруженим, але спокійним. — Ти вже близько?

— За п’ятнадцять хвилин буду. Еклери цілі. Огірки теж. Що сталося?

— У нас гості? — Акім миттєво відпустив педаль газу, готовий будь-якої миті розвернути машину або втиснути її в підлогу.

— Ні, ліс чистий. Іринині "захисні контури" працюють так, що навіть місцеві білки тепер літають зигзагами, — заспокоїла його Слава, хоча швидкість її мовлення видавала потужний викид адреналіну. — Орест повернувся зі Львова. Його "чотирилапа розвідка" відпрацювала свій гонорар із м'яса на всі двісті відсотків. Вони знайшли їхню нову діру, Акіме. Головну базу Громова.

— Де?

— Покинуте локомотивне депо на околиці міста. Собаки бачили, як туди годину тому заїхали ті самі броньовані фургони, що й на склад у Рясному. Але це ще не все. Я перехопила зашифрований радіообмін Громова... Вовче, ти що, розбив скло в машині його "топтунів" посеред білого дня?

Акім ледь помітно всміхнувся, вміло входячи в крутий поворот. — Тільки водійське. Вони псували мені апетит, поки я ніс еклери.

Слава зітхнула, і в цьому зітханні ідеально змішалися професійний докір слідчого та відверте жіноче захоплення.

— Громов лютує. Він розцінив це як оголошення відкритої війни. Я зламала їхній внутрішній канал. Він віддав наказ форсувати "Партію 6". Вони збираються запустити реактори на повну потужність цієї ночі. І... вони когось туди привезли. Живого.

— Я буду за десять хвилин, — крижаним тоном кинув Акім, і його очі знову спалахнули мисливським золотом. — Нічого не плануйте без мене. І, Славська... підготуй тарілку. Десерт прибуває.

Він влетів на подвір'я будинку єгеря, здійнявши фонтан із мокрого листя і багнюки. Контури Ірини він відчув шкірою — повітря навколо маєтку злегка вібрувало і пахло озоном та полином. Акім вискочив із джипа, тримаючи свої безцінні трофеї, і широким кроком увійшов до будинку.

Вітальня нагадувала штаб перед генеральним наступом. Микола методично чистив і змащував зброю за журнальним столиком. Молоді вовки вивчали роздруковані карти на стіні. Ірина щось розтирала у великій ступці, від чого по всій кімнаті стояв різкий, ментоловий запах.

Але погляд Акіма одразу сфокусувався на Славі. Вона сиділа за великим кухонним столом, оточена двома ноутбуками й рацією, з олівцем, затиснутим у зубах. Коли вона побачила Акіма, її очі-сканери миттєво втратили всю детективну сталь.

Акім мовчки, з абсолютно серйозним обличчям, поставив перед нею витончену рожеву коробочку, а поруч — трилітрову банку з хрусткими солоними огірками.

Слава відкрила коробку з трепетом сапера, який знешкоджує бомбу. — Боже... — прошепотіла вона, вдихаючи аромат ванілі, заварного крему та шоколаду. — Ти найкращий чоловік... тобто напарник... тобто вовк у світі.

Вона витягла один еклер, відкусила добру половину, блаженно заплющила очі, а потім, навіть не перестаючи жувати, тицьнула олівцем в екран ноутбука.

— Отже, депо, — сказала вона, миттєво повертаючись до ролі богині війни з шоколадною помадкою на губі.

Акім сів поруч, інстинктивно стираючи краплю шоколаду з її губи великим пальцем, і подивився на екран.

— Оресте, доповідай! — скомандував Альфа.

Орест, який саме доїдав бутерброд, підскочив до столу. — Шефе, мої хвостаті агенти — просто генії. Вони пролізли там, де жодна людина не пройде. Старе депо оточене бетонним парканом. По периметру — патрулі з тепловізорами. Це не мутанти, це живі найманці. Але найцікавіше всередині. У головному ангарі працюють промислові генератори. І туди занесли клітки. Великі.

— Вони готують нову сироватку, — похмуро констатував Микола, відкладаючи чистий ствол дробовика. — Якщо ми їх не зупинимо сьогодні, завтра Львів прокинеться в місті, повному кіборгів.

— Ми зупинимо, — спокійно сказав Акім. Він подивився на карту. — Скільки в нас часу до опівночі?

— Три години, — відповіла Слава. Вона відкрила банку з огірками, дістала один і з хрускотом відкусила, ідеально поєднуючи його з солодким післясмаком еклера. Молоді вовки, побачивши цю кулінарну комбінацію, здригнулися, але промовчали. — Я проаналізувала їхню мережу. В депо є сліпа зона — старий вентиляційний колектор, який виходить до залізничної колії. Камери туди не дістають.

— Це наш вхід, — кивнув Акім. Він обвів поглядом Зграю. — Сьогодні ми не беремо полонених і не ведемо переговорів. "Звіролови" перейшли межу, коли напали на наш дім.

— Який план, Альфо? — запитала Діана, і в її голосі не було ні краплі страху, лише холодний азарт мисливця.

Акім сперся на стіл. — Ми ділимося на дві групи. Група "Альфа": я, Орест і Левко. Ми йдемо через колектор прямо в центр ангара. Наша ціль — знищити генератори й лабораторію. Група "Бета": молодняк. Ви берете периметр. Знімаєте патрулі "Немезиди" тихо. Ніякого виття і зайвого шуму, поки ми не почнемо вечірку всередині.

— А що робитиму я? — поцікавилася Ірина, пересипаючи свій загадковий порошок у маленькі скляні колби.

— Ти, Ірино, забезпечиш нам "туман війни", — відповів Акім. — Мені треба, щоб їхні тепловізори осліпли. Можеш?

Відьма хижо посміхнулася. — Дай мені напрямок вітру і п'ятнадцять хвилин. Вони не побачать навіть власного носа, не кажучи вже про вовків у темряві.

— Я піду з молодими на периметр, — несподівано заявив Микола, підводячись і закидаючи рушницю на плече. — Їм знадобиться снайперське прикриття. Моя оптика з глушником зніме вартових на вишках ще до того, як вони зрозуміють, що повітря пахне аконітом.

Слава мовчки слухала, поїдаючи другий еклер. Вона дивилася на цю неймовірну команду: перевертні, єгер і відьма готувалися до штурму бази високотехнологічних фанатиків.