Тік-так, Альфо

Ранок настав занадто швидко і зовсім не так романтично, як закінчився вечір. Акім прокинувся від того, що хтось методично і наполегливо топтався по його грудній клітці. Він розплющив одне око, очікуючи побачити Ореста (якого він би вдарив) або Луну (яку він би почухав).

Але це був Анубіс. Рудий мейн-кун сидів на грудях Альфи, як на власному троні, і дивився на нього з виразом глибокої, філософської зневаги. Побачивши, що "подушка" прокинулася, кіт повільно, демонстративно випустив один кіготь і легенько кольнув Акіма в підборіддя. "Вставай, — читалося в його жовтих очах. — Час годувати світ. І мене."

Акім сів, обережно знімаючи кота. Спина нила — спати на килимі, навіть біля каміна, навіть вигляді вовка була те ще вепробуааня темпаче він прокинулася в кублі з собак балу спав на ньому Луна примостилася поруч а  Рекс, цей коротконогий стратег, вмостився просто у нього в ногах, перевернувшись на спину і розкинувши лапи так, ніби він був тут головним, а Акім — просто зручним килимком з підігрівом.

Акім спробував поворухнутися. Балу привідкрив одне око, важко, з докором зітхнув — мовляв, "ну чого тобі не спиться, людино?" — і поклав свою важку голову назад Акіму на живіт, ще сильніше втискаючи його в підлогу.

— Це не зграя, — прохрипів Акім у стелю, намагаючись вдихнути. — Це організоване злочинне угруповання з метою позбавлення мене кисню.

З боку дивана почулося клацання камери телефону. Акім скосив очі. Орест уже не спав. Він сидів, звісивши ноги з дивана, і з насолодою фотографував "вовче кубло". — Це піде в сімейний альбом, — радісно повідомив він. — Підпишу: "Альфа і його піддані. Ранок після битви". Або ні: "Вовк у собачій шкурі".

— Оресте, — попередив Акім, — якщо ця фотка десь спливе, я тебе покусаю. І цього разу не фігурально. — Ой, та ладно тобі, — відмахнувся Орест. — Ти виглядаєш мило. Як... велика плюшева іграшка, яку окупували діти.

Акім зробив зусилля і, ігноруючи обурене бурмотіння Балу та виск Рекса, таки сів. Собаки неохоче розповзлися в боки, звільняючи свого полоненого. Він встав, потягнувся, хрумкнувши всіма суглобами, і подивився на двері. Там стояла Слава.

Вона вже була одягнена (на жаль, не в халат, а в джинси для вагітних і просторий светр), але виглядала так, ніби спала від сили години три. Проте в її очах танцювали бісики. — Доброго ранку, Білосніжко, — посміхнулася вона, кивнувши на тварин. — Я бачу, лісові звірята прийшли тебе будити. Не вистачає тільки пташок, які б заплели тобі косички.

Акім відчув, як кутики губ самі поповзли вгору. Після вчорашнього "мочалкового інциденту" між ними зникла та натягнута струна офіціозу. Тепер це було щось тепліше.

— Пташок з'їв Анубіс, — відповів він, підходячи до неї

. — Як ти?

— Жива, — вона знизала плечима.

— Але голодна як... ну, ти зрозумів. Батько вже на кухні. І, здається, він готує щось грандіозне, бо пахне так, що навіть малюк почав штовхатися.

На кухні панувала атмосфера військової наради, замаскованої під сніданок. Микола смажив деруни (величезну гору дерунів), а на столі, замість скатертини, лежав увімкнений планшет, де транслювалися ранкові новини.

— ...За офіційною версією, — віщала ведуча з екрана, — на старій трасі поблизу Брюховичів стався вибух газового балона у вантажівці, що перевозила хімікати. Поліція оточила район. Є постраждалі, але їхні особи не розголошуються в інтересах слідства...

— "Газовий балон", — фмикнув Микола, перевертаючи шкварчачий дерун. — Звісно. Який випадково розірвав на шматки броньованого монстра і три джипи. — Вони зачищають сліди, — сказав Акім, беручи зі столу чашку кави (чорної, як його настрій). — Корчинський не може дозволити, щоб хтось дізнався про провал його "суперзброї

". — Це добре для нас, — зауважив Орест, крадучи гарячий дерун прямо зі сковорідки й перекидаючи його з руки в руку. — Ай, гаряче! Це означає, що офіційного розшуку не буде. Поліція не шукає "терористів на Ланосі".

Слава сіла за стіл, і Анубіс тут же застрибнув їй на коліна, вимагаючи данину.

— Офіційного — ні, — погодилася вона. — Але Корчинський тепер знає дві речі. Перша: його монстрів можна вбити. Друга... Вона замовкла і подивилася на Акіма. — ...друга: він знає про тебе, — закінчив за неї Акім. — І про твій Голос.

У кухні стало тихо. Лише шкварчала олія.

— Він чув, як ти зупинила Суб'єкта 0-1, — продовжив Акім. — Він бачив, як той завмер. Для Корчинського ти тепер не просто свідок і не просто "подружка вовка". Ти — Святий Грааль. Ти — ключ до контролю над його армією. Він сів поруч із нею і накрив її руку своєю.

— Він прийде за тобою, Славська. Не за мною. За тобою.

Слава подивилася на їхні руки. Потім на батька, який завмер з лопаткою в руці. Потім на Ореста, який вперше за ранок виглядав серйозним. — Нехай приходить, — тихо сказала вона. — Я більше не боюся. Вчора я зрозуміла одну річ.

— Яку?

— Що в мене є те, чого немає в нього. У нього є пробірки, гроші й мутанти. А в мене... — вона обвела поглядом кухню: суворого батька, веселого Ореста, побитого, але незламного Акіма, і купу тварин під ногами. — У мене є Зграя.

Акім усміхнувся. Це була усмішка гордості.

— І ця Зграя порве будь-кого, хто наблизиться до нашого лігва, — підтвердив він.

Раптом екран планшета блимнув, і новини змінилися екстреним випуском. — Увага! Термінове повідомлення! — голос ведучої став тривожним. — Щойно надійшла інформація про масштабну аварію на підстанції "Львів-Південна". Половина міста знеструмлена. Енергетики повідомляють про диверсію...

Світло на кухні блимнуло і згасло. Холодильник затих. Лише сіре ранкове світло лилося з вікна. — Почалося, — промовив Микола у темряві. — Він не став чекати. Він відрізає нас від цивілізації.

— Ні, — Акім підвівся, і його очі спалахнули жовтим у напівтемряві. — Він не відрізає. Він створює своє середовище. Темряву. Хаос. Він підійшов до вікна і виглянув надвір. Ліс стояв тихий, але вовче чуття підказувало, що ця тиша оманлива