33 глава

*Алекс

Хелловін — це свято, яке я страшенно обожнював в дитинстві. Кожного року я старанно придумував собі образ, яким би я міг приголомшити всіх навколо. Мама допомагала мені з пошиттям костюма та навіть дозволяла користуватися косметикою, щоб загримували обличчя. Тато ж в цей день намагався швидше повернутися з роботи й ми разом відправлялися в торговий центр, щоб купити прикраси для дому. Пізніше ми всі разом прикрашали дім, вирізали страшнючих та кумедних гарбузиків і готували різні тематичні страви. Я дуже любив печиво «Кривава посмішка Дракули», тому що я обожнюю зефір, який входить в його склад. Сьогодні я теж приготував одну порцію цього десерту.

Пам’ятаю, як раніше ми з Бертом та Алексом ходили по місту й просили в людей цукерки. Я з’їдав їх занадто багато й на наступний день в мене болів живіт, проте, я все одно був щасливий.

Сьогодні я теж займався приготуванням різних страв, а Мія тим часом прикрашала дім. Взагалі, ми сьогодні збиралися на вечірку до Джеремі, але чи підемо ми на неї — невідомо. Вчора ми посварилися через якусь дрібницю. Через це ми не говоримо й вирішили ночувати порізно. Це перша наша сварка й мені вже погано від того, що я не пішов першим миритися, бо я таки був не правий. Ну нічого, постараюся сьогодні помиритися з Мією.

Я поправив свою довгу мантію та круглі окуляри. Ще два тижні тому я вирішив, що буду в образі Гаррі Поттера. Я сам пошив костюм і був задоволений роботою.

Покрутившись перед дзеркалом та взявши чарівну паличку, я спустився на перший поверх. Мія сиділа на дивані й гортала стрічку в інстаграмі. Сьогодні вона була в образі Рапунцель. На ній була довга біла перука та чарівна лавандова сукня. Вона підвелась і обвела мене поглядом з гори до низу, не сказавши ні слова. На мить, я помітив захват та цікавість в її очах, але потім вона покліпала повіками й на її лиці знову з’явилася байдужа гримаса. Вона незадоволено склала руки на грудях і нахмурила брови. Якби ж вона знала, як кумедно вона виглядає, коли злиться. Я ледь стримав усмішку й вказав їй рукою на двері. Мія швидко взяла свою сумочку та смартфон і вийшла з будинку. Я пішов в слід за нею.

На вулиці моросило, тому я відкрив парасолю. Моїй дівчині таки прийшлося притулитися до мене, щоб не намокнути, поки ми йшли до машини. Я подарував їй свою чарівну  й водночас нахабну посмішку й поклав руку їй на талію. Мія легко штовхнула мене в плече й ледь не послизнулися. Я встиг впіймати її.

— Не думай, що я пробачила тобі, Алексе, — прошепотіла вона.

Я відчинив двері й Мія сіла всередину. Я зайняв місце водія й натиснув на газ.

— Маєш чудовий вигляд, — промовив я, коли пригальмував перед світлофором. Сьогодні вона й справді виглядала просто чарівно.

— Дякую, — байдуже відповіла Мія, поправляючи свою перуку. — Ти теж.

— Радий це чути.

Я перевів погляд на годинник. Ми встигнемо якраз вчасно. Добре, що сьогодні немає заторів.

По обидва боки вулиці були розташовані довгі ряди красивих будинків, які були прикрашені різноманітними павутинами, гарбузиками та привидами. Діти поверх своїх костюмів одягнули дощовики й стрибали по калюжах. Мені зараз би теж хотілось побувати на їхньому місці…

Я почув гучний сигнал позаду нашого авто.

— Алексе, вже зелене світло. Пора рушати. — Голос Мії повернув мене в реальність. Я схвально кивнув і натиснув на газ.

Коли ми добралися до будинку Лоренів, то було вже темно. Їхній дім підсвічувався різноманітними яскравими гірляндами. По всьому саду було багато фонарів у формі гарбузів та відьом. Здається, вони добряче підготувалися до свята. Ми швидко побігли в бік дверей, щоб не намокнути. Я постукав і двері нам відчинили Дракула та Білосніжка, або іншими словами — Джеремі та Єва.

— Привітики! — Я потиснув Джею руку й він обійняв мене.

Відколи Річард переїхав з Евеліною в Італію, я почав частіше спілкуватися з Джеремі. Він доволі непоганий хлопець і в нас є багато спільних тем для розмов. Ми навіть разом боксувати.

— Раді вас бачити, — промивала Єва, широко усміхаючись. Вона теж була дуже гарна. Я потиснув її руку. — Проходьте всередину. На кухні можете знайти щось випити.

Ми почали проштовхуватися в бік вітальні, де вже зібралося багато молоді. По дорозі, мене ледь не збив з ніг якийсь сп’янілий хлопець в костюмі Шрека. Надіюсь, що його лице зелене через грим, а не настільки погане самопочуття.

Коли я обернувся назад, то Мії вже не було. Мабуть, вона пішла кудись з Євою. Я вирішив знайти хоча б когось знайомого, щоб не нудьгувати. Біля сходів, які вели на другий поверх, я помітив Ітана. Він був без костюма, тому я одразу впізнав його.

— Хей! — Я потиснув йому руку й сів поруч.

Ітан простягнув мені склянку з колою. Я вдячно кивнув йому.

— А де твій костюм? — поцікавився я. Мені не вірилось, що такий крутий дизайнер не міг придумати чогось кращого.

— Я вирішив не вдягати чогось незвичного, тому що через декілька годин я вже лечу з Нью-Йорка. — Тепер я помітив валізу біля його ніг і все стало зрозуміло. — Вирішив прийти сюди, щоб попрощатися зі всіма.

— Куди ти відлітаєш? Вирішив відпочити?

— Ні. Я лечу з Нью-Йорка назавжди. Хочу розпочати нове життя в Лондоні, — спокійно промовив він, попиваючи свій напій.

— Ти впевнений? А як же Сабріна? — Ні для кого не секрет, що він закоханий в неї. Невже він готовий так легко покинути її та відпустити?

— Впевнений. Я люблю її, але ми не можемо бути разом, Алексе. Якщо у нас будуть стосунки, то ми обоє будемо приречені на нещастя. Сабріна геть не змінилася, а я не готовий бути з такою людиною, яка думає лише про себе. — У його словах була частка правди.

— Можливо, ти й правий. В будь-якому випадку я бажаю тобі успіху. Надіюсь, що ти будеш щасливий у Лондоні.

— І я на це надіюсь, — відповів Ітан, нарешті посміхнувшись.

— Проте, тобі не буде там самотньо? Маєш якихось знайомих у Великій Британії? — поцікавився я.