20 глава

*Алекс

Ми повернулися додому і я одразу відправив Мію в її кімнату. Поки вона гралась з Лакі, я розклав нашу вечерю на терасі. Застелив білосніжну скатертину, засерверував стіл, розігрів її улюблену страву й налив в келихи трохи шампанського. Я запалив свічки та поправив лавандові серветки, які купив спеціально дня цього вечора.

— Міє, спускайся! — голосно крикнув я, щоб вона почула.

Через декілька секунд я вже почув її тихі кроки на сходах. Вона несла на руках Лакі. Коли побачила мене, то завмерла на місці та зацікавлено оглядала стіл. На її лиці з'явилась щаслива усмішка. Вона випустила кота з рук, швидко помила їх і підійшла до мене ближче.

— Алексе, це все ти сам зробив? — Я схвально кивнув і ми присіли за стіл.

— Як тобі? — поцікавився я, схиливши голову на бік.

— В мене просто немає слів! Ти навіть серветки купив мого улюбленого кольору й приготував макарони по-флотськи. Я обожнюю їх. Звідти ти про це дізнався?

— Твоя мати розповіла мені. Я дуже вдячний їй за допомогу. Якби не вона, то я б не впорався. Гаразд, відкладемо всі балачки на потім, бо наша вечеря охолоне.

Ми були доволі голодними, тому швидко все з'їли. Мії сподобалося, як я приготував її улюблену страву.

— Алексе, це найкраще перше побачення, яке я тільки могла уявити, — радісно промовила Мія, відкладаючи свій келих у бік. Вона накрила мою долоню своєю і від її широкої усмішки в неї на щоці з'явилась доволі мила ямочка.

— Я радий, що тобі все сподобалось. Я справді старався, щоб все пройшло ідеально і в тебе залишилися хороші спогади про цей день. — Я перевів погляд на небо, яке почало рожевіти. — Пора вже йти спати. Я обіцяв ще розповісти тобі легенду про сузір'я Лева.

Я підвівся зі стільця, щоб рушити на гору, але Мія все ще не відпускала мене, тримаючи за зап'ястя.

— Ти дещо забув, — тихо промовила вона, тягнучи мене до себе. Я закутав її у свої обійми й запитально підняв одну брову.

— І що ж саме я забув? — Квіти подарував, кота забрав, вечерю приготував... Що я міг забути? Я напружив свої мізки, але так і не згадав.

— Це... — прошепотіла Мія, притягуючи мене до себе за шию.

Я відчув приємний запах парфумів і  ніжний дотик її губ до моїх. Все сталось настільки швидко, що спочатку я навіть розгубився. Наші вуста зіткнулися лише на якусь долю секунду, але я вже втрачав контроль. Я розплющив повіки й побачив в очах Мії те саме бажання, яке горіло в моїх. Вона схвально кивнула, тим самим дозволивши мені більше. Я охопив її лице своїми долонями, ніжно торкаючись до її шкіри й проводячи по ній лише подушечками пальців. Кутики її губ здійнялися догори й вона подарувала мені легку усмішку. Я притягнув їх ще ближче й знову сплів наші вуста в одне ціле. Я опинився припертим до стіни. По моїй спині пройшов електричний імпульс. Я повільно поглибив поцілунок, ніжно охопивши правою рукою затилок Мії. Я неквапливо досліджував кожен клаптик її тіла й насолоджувався цим прекрасним моментом, що належав лише нам. Мія видала приглушений стогін і її коліна похитнулися. Я утримував її іншою рукою за талію, щоб вона не впала. Її груди високо здіймалися під сукнею. Я навіть чув її пришвидшене серцебиття. Здається, наші серця билися в унісон. Я повільно відсторонився, уткнувшись носом в її волосся. Збите дихання Мії лоскотало мою шкіру на шиї. Я відчув, як табун сиріт пробіг по моєму тілу. Ця дівчина справді заставляє мене божеволіти. Я підняв голову й побачив, що Мія опустила очі до низу, доторкаючись до своїх розчервонілих від сорому щік. Якби вона знала на скільки вона прекрасно виглядає, коли соромиться... 

Я легко доторкнувся великим і вказівним пальцями до її підборіддя, тим самим заставивши знову підняти очі догори. Опустивши голову нижче, я приклав своє чоло до її.

— Ніколи не відводь погляд. Я хочу бачити твою усмішку після кожного нашого поцілунку, — хриплим голосом промовив я.  Вона широко усміхнулась мені. Її очі сяяли неначе сапфіри на сонці. Навіть не було сенсу питати чи сподобалось їй. — Ай! Боляче... — Я подивився вниз і зустрівся з невдоволеною сірою мордочкою, яка кусала мене в ногу.

— Здається, він ревнує, — промовила Мія, хіхкаючи.

Я незадоволено пирскнув собі під ніс, піднімаючи кота за шкірку, бо в іншому випадку він би знову встромив в мене свої кігті чи зуби. Лакі продовжував шипіти на мене й намагався вибратися з моєї мертвої хватки.

— Друже, послухай мене зараз уважно, — почав я, погрожуючи пухнастому монстру вказівним пальцем. — Мія — моя дівчина й в тебе немає жодних прав перешкоджати нашому поцілунку. Ти мене зрозумів? — Він зашипів на мене, а тоді Мія вирвала його в мене з рук. Вона ніжно погладжувала кота по голові.

— Алексе, а може це ти ревнуєш?

— Просто цей монстр хоче зруйнувати наше перше побачення та привернути всю увагу до себе! — обурився я. — Він хоче покалічити мене.

— Це всього лише кіт. Я не буду любити його сильніше за тебе.

— Чесно? — Бо я вже реально починав хвилюватись. Мені не потрібна конкуренція в цьому домі.

— Чесно. Все, Алексе, перестань поводитись як маленький хлопчик! Ходімо спати. Зараз і справді пізно.

Ми повільно піднялися нагору. Я зупинився біля дверей Мії.

— Я обіцяв тобі...

— Чи можна...

Ми заговорили одночасно і я кивнув, щоб вона говорила перша.

— Чи можна мені сьогодні переночувати у твоїй кімнаті. Впевнена, що Лакі не дасть мені сумувати, але... — я зупинив її, приклавши вказівний палець до губ.

— Тобі не потрібно запитувати. Я завжди буду радий бачити тебе поряд. Мені подобається прокидатися у твоїх обіймах.

— Мені теж, чесно кажучи. — Я відчинив двері й ми зайшли в мою кімнату. Я включив неонове світло й присів на край ліжка.

— Я прийму душ, переодягнувся в піжаму та повернуся. Гаразд? — Я схвально кивнув. — Лакі поки побуде з тобою.

Я не встиг заперечити, бо Мія швидко покинула мою кімнату. Важко видихнувши, я спрямував свій погляд на кут кімнати, звідки мене пронизував вбивчим поглядом цей сірий хижак.