Зіграємо по-дорослому?

Розділ 3

— Що..Що ви тут робите?— схвильованим голосом спитала я. 
Ангеліна дивилася на мене і широко посміхалася, а я просто не могла зрозуміти чому вони тут? Та ще й разом. 
— Даня ж тут живе!— сказала дівчина.— А я сьогодні буду з ним.
Я ледь стримувалась, щоб не заплакати. Мені було так неприємно, а ще це дивне відчуття роздратованості, що він не сам.
— Справді?— перепитала я і нахмурила брови.
— Так, Кіро.— заговорив хлопець. — Це моя квартира і я тут живу. 
— Зрозуміло.— сумно відповіла я і вже зібралась йти назад в кімнату.
Мені просто в голові не вкладалося, що він живе по сусідству з моєю мамою. А ще більше мене дратувало, що він водить різних дівчат. Невже він нічого не відчув тоді, коли ми цілувались? А ті його слова про те, що я йому подобаюся? Я зачинила двері і сперлась спиною до холодного дерева. По щоках одразу ж потекли сльози, а я почала похапцем їх витирати. Чорт! Кіро, ти ж ніколи не плачеш! Я підняла голову в стелю і почала швидко кліпати очима, щоб хоч якось заспокоїтись. Потім я пішла у ванну і вмила обличчя холодною водою. Заснути мені все ж вдалося, але набагато пізніше. Зранку мені хотілося випитати в мами про те, чому Даня живе на квартирі, але я досить довго спала, тож не застала маму. Зараз в неї дуже багато роботи і вона навіть у суботу ходить в той салон. Я глибоко вдихнула і пішла на кухню. Там я побачила записку від мами, де вона просила залишитись ще сьогодні в неї. Я вирішила погодитись, бо не так часто проводжу з нею час. Батькові це не сподобалось і він сказав, щоб вже ввечері я повернулась додому. Я взяла ноутбук Дани ввімкнула skype . Була ще одна важлива людина в моєму житті, яка зараз далеко. Я натиснула на відеодзвінок і почала чекати. 
— Привіт, моя дорогенька!— радісно сказала Єва. — О, Кір, це ти? А я подумала, що Дана дзвонить. 
— А мене ти не рада чути?— спитала я.
— Звісно, рада! Ти чого? Просто ти дзвониш з номеру Дани.
— Я просто залишилась на декілька днів в мами, а сестра зараз у Влада. — відповіла я.— Ну то як ти там?
Два місяці тому Єва виїхала в Америку. Мені досі не відомо, що стало причиною її переїзду, але знаю, що вона цього не хотіла. Звісно, я сильно скучила за нею. Хоч вона і була найкращою подругою Дани, все одно я її сильно цінувала. Ця дівчина з дуже глибоким серцем і я не розумію, чому мама змусила її поїхати вчитися в іншу країну.
— Все добре.— відповіла Єва і сумно усміхнулася.— За вами правда сильно скучила. Тут у мене теж є друзі, але вони не зможуть мені замінити тебе і Дану. В університеті теж все нормально. Намагаюся добре вчитися, хоч і трохи складно. 
— Я теж сильно за тобою скучила. — сказала я.— Може ти приїдеш? Хоча б на декілька днів?
— Кіро, я б з радістю, але ти навіть не уявляєш як все складно. — сумно відповіла дівчина. 
— Може ти мені розкажеш, що сталося і чому тебе змусили виїхати?— з надією спитала я.
— Ніхто мене не змушував. Це була моя мрія і завдяки матері вона здійснилася. — відповіла подруга, а я все ж зрозуміла ,що вона бреше.
— Дивно це все якось вийшло.
— Ти як там, випускниця?— спитала Єва з широкою усмішкою.— Вже була на вечірках? Пам'ятаю, як ти постійно хотіла піти з нами.
— Це була моя найбільша помилка. Ніколи не думала, що ці вечірки такий відстій. — зізналась я.— Якийсь придурок почав до мене чіплятися, уявляєш? Запропонував мені такі непристойні речі, що я добряче вдарила його. 
— Кіро, ти як завжди!— засміялась Єва. — І навіть нема нікого хто б тобі подобався?
— Звісно, ні!— різко сказала я і одразу ж зашарілася. — І взагалі у мене до тебе є питання.
— Ого, надіюсь, це щось пов'язане з хлопцями?— спитала Єва з широкою усмішкою.
— Ні.— відповіла я і закотила очі.— Точніше, так! Я хотіла тебе спитати чому Данило повернувся?
— Хто?— здивувалась подруга.
— Ну брат Артура.
— Чекай, що?— скрикнула Єва.— Коли це сталося?
— Ем...Минулого тижня. Я думала, що ти знаєш.— сказала я і здивувалася такій її реакції.
— Значить, він зміг його забрати!— радісно мовила Єва.
— Про що ти?— спитала я, нічого не розуміючи.
— Ну батьки хлопців розлучилися і поділили братів між собою. Артур залишився з батьком, а Даню забрала мама. Вони майже не спілкувалися, а потім Артур дізнався, що в Дані якісь проблеми з вітчимом. Він намгався зробити все, щоб брат повернувся і схоже, що йому це вдалося.— розповіла Єва.
— А чому тоді Даня живе не в батька, а на квартирі?— спитала я.
— Не знаю.— відповіла подруга.— Може в них з батьком напружені стосунки. 
Хм, цікаво. Ми ще трохи поговорили про зовсім інші речі, а потім я зателефонувала Ані. Подруга жалілась на байдужість Віталіка, а я лише усміхалася. Як можна так бігати за хлопцем? Господи, вона вже збожеволіла від того Віталіка! Чи це може я чогось не розумію? Ще деякий час я просто дивилися якісь відео в Інтернеті, а потім почула ,що повернулась мама.
— Кіро, ти залишилась?— зраділа жінка.
— Так, але тільки на вечерю.— сумно відповіла я.— Батько сказав, щоб я повернулась додому.
— Ну нічого. Я все одно рада, що ти побудеш ще трішки зі мною. — сказала мама і поцілувала мене в щічку. — Дана десь через годину прийде. 

—Влад теж?— спитала я і стала допомагати мамі готувати вечерю.
— Напевно.
— Мам, а ти чула вночі шум?— вирішила запитати я.— В тебе з'явились сусіди?
— Ой, та тут же Данило поселився. Твій однокласник!— відповіла мама.
— Серйозно?— зробила здивований вираз обличчя я.— Як так вийшло?
— Наталя мені розповіла, що він не захотів з ними жити. Тому вона підшукала йому квартиру, а ця якраз була вільна.
— То виходить, що він сам живе?— поцікавилась я.
— Так. — відповіла мама.— Досить хороший хлопець і завжди вітається до мене. 
— Даня? Хороший хлопець?— обурилась я.
— Кіро, що таке? Чого ти так буйно реагуєш? — здивувалась мама.
— Та нічого. Просто не подобається він мені.— відповіла я.
— Ох, а пам'ятаєш, як ти його колись вдарила?— спитала мама і усміхнулася.— Хуліганка!
— Пам'ятаю.—буркнула я.
— Цікаво, чи він це пам'ятає? Ото є вам зараз з чого посміятися! 
— Мамо, нам було по одинадцять років! Невже ти думаєш, що такі дурниці запам'ятовуються?— почала брехати я.
— Ну не знаю. Це ти мені краще скажи?
— Що сказати?— буркнула я.
— Чого ти так бісишся? Сама спитала про того хлопця, а тепер ще й обурюєшся чогось. — здивувалась мама.
— З чого ти взяла, що я злюсь?— майже крикнула я.
На щастя, нас відволік дзвінок в двері і я пішла відчиняти. Дійсно, чого я так рознервувалась? 
— Привіт!— сказала Дана і поцілувала мене в щоку, хоча і знала, що я не люблю ці прояви ніжності. 
— Привіт.— відповіла я.
— Що з тобою?— спитала сестра.— Усміхнись!
Я натягнуто посміхнулась і вона пройшла всередину. Потім зі мною привітався Влад і теж пішов за нею. Мама якраз розкидувала макарони з сиром по тарілках. Я допомогла їй розставити все на стіл, а потім сіла навпроти Дани. Вони з Владом про щось мило шепотілися, а мене ледь не знудило від цих телячих ніжностей. Хто б міг подумати, що після такої ненависті, можливе таке кохання? Влад досить багато болю завдав сестрі і через це я деякий час не довіряла йому. Проте, здається, що він дійсно закоханий в неї, а це —найголовніше. Дана зараз щаслива дівчина і я дуже радію за неї.
— Як там справи з вашим будинком?— спитала мама.
— Поки розробляємо з Даною дизайн, але думаю, що скоро вже почнеться будівництво. — відповів Влад.
— Я дуже рада за вас.— сказала мама.
— І що ви навіть жодного разу не сперечалися?— спитала я. 
— Звісно, сперечалися. Ти хіба свою сестру не знаєш?— з усмішкою відповів Влад, а сестра вдарила його по руці.
— Ей, це взагалі-то ти завжди всім незадоволений!— обурилась Дана.
— А ти постійно вигадуєш щось нове!— сказав їй хлопець.— Тільки щось придумаємо, як вона знаходить щось інше. 
— Я просто хочу, щоб все було якнайкраще!— ображено мовила Дана. 
— Добре, вибач.— сказав Влад і швидко поцілував її в щоку.
— Господи, ви ще одружуватись не збираєтесь?— роздратовано спитала я.
— Ем..— я помітила, що Дана розгубилася і почервоніла.— Звісно, ні. Мені ж тільки вісімнадцять. 
— Майже дев'ятнадцять.— зауважила мама.
— Не знаю, може і збираємось.— сказав Влад і знизав плечима.
— Що?— крикнула сестра.
— Ну ти ж не думала, що ми завжди будемо ось так?— спитав хлопець.— І взагалі я тобі ще поки нічого не пропоную.
— От і добре.— відповіла Дана і якось сумно усміхнулася. 
— Кіро, а в тебе, що на особистому?— раптом спитала сестра.
— Нічого.— швидко відповіла я.— Я сказала ,що не закохуюсь. Тим більше, навіщо мені те особисте життя? Мені і самій добре! А чого це ти взагалі мене таке питаєш? Можна подумати, що в тебе багато хлопців до Влада було!
— Кіро, ти чого?— здивувалась сестра і якось дивно усміхнулася.— Чи в тебе хтось є?
— Нема в мене нікого!— обурилась я і різко піднялася зі стільця.— І взагалі я їду додому.
— Нехай тебе Влад підвезе.— запропонувала сестра.
— Дякую, але я поїду на таксі. — буркнула я і пішла в коридор. 
Накинувши піджак на плечі та взувшись в свої туфлі, я попрощалася і вийшла на сходовий майданчик. Я одразу ж подивилася на двері квартири Дані, а в моїй пам'яті сплив той момент, як вони з Ангеліною тут стояли. Напевно добряче розважились вночі. І чого це я про це думаю? Похитавши головою, я почала спускатися сходами. Коли вийшла з під'їзду, то випадково стукнулась своїм носом об чиїсь груди. 
— Ой, вибачте!— схвильовано сказала я, а коли подивилася на цього хлопця, то різко відсторонилася. Переді мною стояв Даня і прискіпливо дивився мені в очі. 
Мені навіть не хотілося з ним говорити, тому я зібралася обійти його. На жаль, мені це не вдалося, бо хлопець різко схопив мене за руку і розвернув до себе. Я подивилася в його сірі очі і затамувала подих. 
— Відпусти мене!— обурено сказала я і почала вириватися з його обіймів.
— І не подумаю!— відповів він.
— Що тобі від мене треба?— сердито спитала я.— Чи Ангеліна не змогла задовільнити всі твої потреби? Тут трішки тебе розчарую, бо я таким не займаюся!
— Ох, то я бачу, що ти ревнуєш!— задоволено сказав хлопець.
— Що? Та мені взагалі байдуже з ким ти проводиш свій час.— розлючено відповіла я і все ж вирвалась з його міцної хватки. 
— Ну і переконуй себе в цьому, а я помітив як ти вчора дивилася на нас.
— І як я на вас дивилася?— роздратовано спитала я.— З огидою? З відразою?
— Зі здивуванням.— почав говорити Даня і підійшов ближче.— Тобі було боляче, коли ти побачила мене з іншою?
— Ти так говориш, ніби я в тебе закохана.— обурилась я.— Почуй нарешті: мені все одно на тебе ! Ти не подобаєшся мені! 
— Скажи це ще раз.— з викликом сказав Даня і підійшов ближче.
— Що сказати?
— Що я не подобаюсь тобі.
— Та я можу хоч на весь світ про це кричати!— сердито мовила я.
— Тоді кричи, а я послухаю.— почав глузувати хлопець.
— Ти не подобаєшся мені!— голосно крикнула я, а він підійшов ще ближче.
— Ще раз...
— Ти не подобаєшся мені!— знову сказала я, а Даня вже стояв так близько, що ще трішки і наші губи з'єднаються.
— Ще раз...— прошепотів хлопець.
— Ти...— почала говорити я і подивилася йому в очі.— Ти...под...
Даня не дав мені договорити, бо вже в наступний момент його губи накрили мої. Він ніжно поцілував мене, а я так невміло відповіла. Хлопець облизав мою нижню губу і ніжно прикусив. Я відчула дивні відчуття внизу живота. Він поклав свої руки мені на талію та притягнув ближче. Я, натомість, взяла його за шию і почала сильніше цілувати. Потім поцілунок став більш настирливим і я відчула його язик в себе в роті. Це здавалось так неправильно, але так приємно. Він продовжував дарувати мені неймовірні відчуття, а я лише тихенько застогнала. Коли нам обом вже бракувало дихання, ми просто розімкнути губи, але продовжували стояти так близько. Він доторкнувся своїм чолом до мого, а я закрила очі.
Мені хотілось тонути в його обіймах і в цих відчуттях.
— Почуй мене нарешті,— прошепотів мені в губи Даня, а я різко відкрила очі.— Мені все одно на тебе. Ти мені не подобаєшся!
Він відповів мені моїми ж словами і відсторонився. Даня кинув на мене останній погляд і з гордо піднятою головою пішов геть. Він зробив так само, як і я з ним на тій вечірці. Придурок! Ненавиджу! Погрався моїми почуттями і просто пішов! Але чому ж тоді мені так боляче?
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше