Розділ 2

Всю ніч я просто не могла заснути. Мало того, що я зробила те, що для мене було зовсім нетиповим, так ще й не можу ніяк забути того поцілунку. Чи може це просто через те, що він у мене перший? Даня ж не подобається мені, правда? Ці роздуми не давали спокою і я весь вечір дивилася «Рівердейл», щоб хоч якось відволіктися. 
Наступний день був для мене досить складним. Мені чомусь було соромно з'являтись перед Данилом, хоча і розуміла ,що той поцілунок нічого не означає. В мене був такий страх перед цим хлопцем, який я навіть не можу пояснити. Додому вчора я повернулася досить швидко, тому тато навіть похвалив мене. Ну а таке буває дуже рідко. 
Я вдягнула чорну спідницю і блакитну блузку з мереживом. Вже пів року основною умовою мого образу є помада. Кожного дня фарбую губи різними відтінками.  Не знаю чим саме вони мені так полюбились, але я не уявляю себе без такої маленької деталі. Я любила експериментувати з кольорами влітку, але в школу яскраво фарбуватися не можна, тому я нанесла майже непомітну нюдову помаду. 
Аня вже чекала на мене біля мого будинку. Минулого року кожного дня мене підвозила Дана, або тато. Через те, що сестра тепер не живе з нами, мені доводиться ходити пішки, але мене це не дуже засмучує. Та ще й Аня вирішила мене підтримати і  ходить зі мною. 
Всю дорогу до школи вона жалілась мені на те, що Віталік не звертає на неї уваги. Я намагалася пояснити їй, що може вона помиляється і він просто приховує свої почуття до неї. Та Аня була непохитною в своїх переконаннях. 
До школи ми прийшли досить швидко і це було навіть дуже добре. Не хотілося б мені зустрітися в дверях з Данилом. Я сіла за свою парту і витягнула з рюкзака підручник та зошит. Однокласники вже почали збиратися, а я відчула якесь дивне хвилювання. Раптом мені стало страшно від усвідомлення того, що Даня міг розповісти комусь про той поцілунок. Не знаю, чого я так соромлюся? Напевно того, що однокласниці хизувалися цим ще три роки тому. А може він не зрозумів, що це мій перший поцілунок? Але ж він був таким приємним і мені так сподобалось відчувати Даню так близько. 
— Кір,чуєш! Ей!— голосно сказала біля мого вуха Аня. 
— А, що?— розгублено спитала я. 
— Нарешті! Де ти літаєш? Я тобі тут такі речі розповідаю, а ти не чуєш! — обурилась подруга. 
— Вибач, я задумалась. — сказала я.
— І про що?— спитала Аня і підсунулась ближче до мене.— Я чогось не знаю?
— Та просто про навчання задумалась.— збрехала я. 
— Ага, так я і повірила! Дивилася замріяним поглядом і олівець водила по губам, точно про навчання думала!— сказала подруга ,а я відразу ж почервоніла. 
— Аню, перестань будь ласка.— попросила я.
— Я просто не люблю, коли ти від мене щось приховуєш.— відповіла вона.
На щастя, в клас зайшов вчитель і ця розмова завершилась. Звісно, я довіряла Ані, але зараз чомусь мені нікому не хочеться розповідати про ці непорозуміння з Данилом. Вона для мене найкраща подруга і я дуже сильно її ціную. Аня перша, кому я розповіла про розлучення батьків і вона єдина, хто хвилювався за мої почуття. 
Я повільно обернулася назад і помітила, що Дані та Віталіка нема в школі. Я навіть відчула якесь полегшення від того, що не побачу його сьогодні.
Та радість моя була не довгою, бо вже через п'ять хвилин вони з'явились в класі разом з Ангеліною. І чого це вона причепилася до нього?! Вони перепросили за запізнення і Тарас Васильович без будь-яких питань сказав їм сісти на свої місця. Наш вчитель історії завжди виділявся надмірною добротою до учнів, тому всі зловживали цим. 
Я помітила на собі погляд Дані, коли він прямував до своєї парти. Мені одразу ж стало жарко і я відчула, як почервоніли мої щоки. Хлопець не відводив своїх очей від мене, а я лише понурила голову і почала записувати щось в зошит. 
Цілий урок я не могла зосередитись на темі. В моїй голові крутилися різні думки і від того було ще гірше. Тарас Васильович захоплено розповідав про Першу світову війну, а я навіть не могла зібратися. На чотирьох наступних уроках була така ж ситуація. 
— З тобою точно сьогодні щось не так.— сказала Аня, коли ми виходили з класу.
— Не розумію про що ти.— відповіла я.
— Слухай, я забула тобі сказати, що маю їхати з мамою за покупками.
— Гаразд, я тоді сама піду додому. 
— Вибач, геть з голови вилетіло.
— Та нічого страшного. Тим більше, я планувала зайти сьогодні до мами на роботу.
— Хух, ну тоді добре. Все, я побігла!— сказала Аня і пішла до машини своєї мами. 
Вона усміхнулася мені і помахала своєю рукою. Я начепила на обличчя натягнуту усмішку і махнула їй у відповідь. Одразу ж з'явилися сльози, але я швидко зібралася з силами. Чесно, я їй по-доброму заздрила. В неї завжди були дуже хороші стосунки з батьками. Ну а я і досі намагаюся довести батьку, що теж варта називатися його донькою. Я витягнула телефон і набрала номер мами. 
— Алло!— відповіла вона. 
— Привіт, мамо. Це я.
— Кірочко, я так рада, що ти подзвонила. Як там в тебе справи в школі?— поцікавилася мама.
— Та все добре. Мам, я тут подумала, що може зайду до тебе сьогодні на роботу. Що скажеш?— спитала я.
— Ох, донечко, я була б дуже рада цьому, але сьогодні у мене дуже багато роботи.
— Справді? Вибач, я щось не подумала ,що ти зайнята. — сумно відповіла я. — Зайду тоді іншим разом. 
— Не ображайся тільки. Може краще прийдеш в п'ятницю на вечерю до мене?— запропонувала мама.— Якраз Дана буде. 
— Можна. В п'ятницю навіть краще.
— Ох, Кірочко, мушу вже йти працювати. Ввечері ще зателефоную. — сказала мама.— Бувай, цілую.
— Бувай.— відповіла я, а вона вже вимкнула.
Я дуже добре знала, що вона не зателефонує. Мама постійно говорить, що подзвонить пізніше, але ще жодного разу цього не зробила. Та і першою завжди телефоную я. Сльози одразу ж навернулися, а я важко видихнула.
— Чув, що твої батьки теж розлучилися.— заговорив за мою спиною Даня.
— Тобі що до того?— роздратовано спитала я. 
— Нічого.— відповів хлопець і став на сходинку нижче від мене. Таким чином наші обличчя були на рівні в декількох сантиметрах одне від одного. — Тебе це ранило?
— Що?— нахмурилась я. 
— Боляче було, коли батьки сказали тобі про розлучення?— спитав Даня і подивився мені в очі.
— А ти як думаєш? По-твоєму я мала стрибати від радощів?
— Ти знаєш, а мені тебе не шкода.— сказав хлопець і знизав плечима.— Ти зараз могла розплакатись, поділитися зі мною своїми відчуттями, а ти вирішила бути такою ж, як і завжди.
— І якою ж?— крізь зуби спитала я.
— Холодною і байдужою.— відповів Даня і подивився на мене своїми сталевими очима.
— Якщо я не плачу перед тобою, то це не означає, що у мене нема почуттів!— А я і не кажу, що у тебе їх немає. От скажи, я тобі подобаюсь?— спитав хлопець.
— Що? Звісно ні!— сердито сказала я. 
— Брешеш, і це — твоя проблема. Ти просто боїшся!
— А мені є чого боятися?— спитала я і склала руки на грудях.
— Ти боїшся того, що відчуває твоє серце. — відповів Даня.
— Добре, тепер ти скажи.— мовила я і подивилася йому прямо в очі.— Я тобі подобаюсь?
— Можливо.— сказав хлопець і зійшов по сходинках. 
Він махнув мені рукою на прощання і пішов геть , а я просто стояла і дивилася йому вслід. Це не може бути правдою і він точно мені не подобається. 
Через декілька днів, я все ж змирилася з тим поцілунком і навіть перестала зважати на Даню. Ну майже перестала. Кожен раз коли він проходив повз мене чи просто був поруч, мені бракувало повітря, а серце починало шалено битися. Може він дійсно мені подобається, а я просто цього не хочу помічати?
Сьогодні я йду на вечерю до своєї мами, тому одразу ж після школи почала збиратися. Тато пообіцяв, що підвезе мене і я буду намагатися змусити його поговорити з нею.
Я вдягнула чорні джинси, а також білу футболку. Через те, що ввечері вже холодно, я накинула на плечі чорний піджак. Намалювавши губи коричневою помадою, я побігла до батькового автомобіля. 
— Як там справи в школі?— спитав у мене тато, коли ми їхали.
— Непогано.— відповіла я.— Поки ніяких проблем нема.
— Це ж тільки перший тиждень, тому скоро будуть. Ти ж без них просто не можеш. 
— От тільки не треба починати, що я в тебе погана донька.— буркнула я. 
— Я лише хочу, щоб ти нарешті взялась за голову. Почала вчитися, а не думати про різні дурниці. 
— А я і так вчуся!— голосно мовила я.
— Не кричи!— суворо сказав тато, а я відвернулась до вікна. 
— Зайдеш до мами?— спитала я, коли ми зупинилися біля під'їзду.
— Навіть не починай!
— Але ж тату! Чому ти не можеш просто вислухати маму?— почала говорити я.
— Кіро, я вже казав тобі не піднімати цю тему. — сердито відповів тато.
— А ти хоч уявляєш як мені? Весь час я думала, що у мене хороша сім'я, а виявилось...
— В усьому винна твоя мати!— перебив мене батько.
— І твоя дружина!— крикнула я.
— Колишня!— додав батько і простягнув мені гроші.— Назад повернешся на таксі.
Я лише фиркнула і вийшла з його машини. Мама справді була рада мене бачити, а я вже дуже сильно скучила за нею. Дани не було, тому ми вечеряли вдвох. Мама розповідала про свою ще одну майбутню колекцію, а я уважно слухала і щиро раділа за неї. 
— І як там справи в школі?— згодом спитала у мене мама.
— Все добре. — відповіла я.— Намагаюсь не розчарувати батька.
— Цей рік для тебе дуже важливий. Ще й поступлення влітку.
— Я не піду на архітектурний.— зізналася я.
— Тобто не підеш?— здивувалась мама.— Ти ж знаєш, що батько хоче, щоб ти була архітектором.
— Знаю, але я цього не хочу!
— Ти татові про це казала?
— Ще ні.— сказала я.
— Кіро це була його мрія, щоб дві донечки продовжили його справу.— почала говорити мама.
— А хто подумає про мої мрії?— ображено спитала я.— Чому все має бути так, як він цього хоче? Мамо, я не Дана і у мене зовсім нічого не виходить з того креслення. І малювати я теж не вмію.
— Всього можна навчитися.— сказала мама.
— Це тому він ніколи мене не любив? — спитала я.— Через те, що я зовсім не вдалась в нього?
— Кіро, що ти таке кажеш? Звісно, він тебе любить і завжди любив.
— Але не так, як Дану. — сказала я і гірко посміхнулася.
— Ти перебільшуєш, доню.  
— Мамо, він навіть після тієї брехні продовжує любити її більше.— ображено заговорила я.
— Кіро, так не можна. Ти маєш радіти, що твої тато і сестра помирилися.
— Так, я радію цьому, але я не розумію, чому він не може тобі пробачити?
— Напевно я розчарувала його ще більше.— сумно сказала мама.
Ми ще трохи поговорили, а потім я сказала, що мені вже треба повертатися додому. Мама попросила мене переночувати в неї, а я вирішила погодитись. Все ж таки не так часто з нею бачимось. Тим більше, Дана сьогодні у Влада, тому я можу бути в її кімнаті. Близько дванадцятої мама пішла спати, а я зайшла в кімнату сестри. Я витягнула з її шафи якусь рожеву футболку та короткі чорні шорти. Спати мені ще не хотілося, тому я поговорила по телефону з подругами, а тоді ввімкнула собі серіал. Не знаю на якій серії я заснула, але мене розбудив якийсь сміх на сходовому майданчику. Схоже, сусіди повернулися, але ж у мами не було сусідів. Я почула чиїсь голоси і це мене сильно розлютило. Вони на годинник взагалі дивилися? Я підійшла до дверей і відчинила їх.
— Можна тихіше! Ви хоч знаєте котра година?— буркнула я до якоїсь парочки. 
Хлопець тримав за талію дівчину, яка виглядала досить п'яною, а вона тулилася до нього всім свої тілом.
Вони подивилися на мене і я ледь не впала. Це був Даня разом з Ангеліною. Вона дивилася на мене і намагалася згадати.
— Абраменко?— спитала вона і похитала головою.— Ти що тут робиш?
Я завмерла на одному місці з відкритим ротом. Що взагалі відбувається? Чому вони разом? Даня якось дивно подивився на мене, а я відчула, що на очі вже навернулися сльози.