Глава 1. Влада. Зрадливий наречений

— Ну добре, мамо, я піду, там уже чекають, — я кинула погляд на своє відображення у великому, до підлоги, дзеркалі, і залишилася задоволеною. Все було саме так, як треба. 

— Ти  в мене така красуня, — вона обійняла мене. — Але я переживаю… Хоч тобі вже й двадцять пʼять, але заміжжя — це зовсім інше життя, ти будеш жити зовсім окремо, та й батько… Ти ж знаєш, що він завжди каже… Скаже, що тепер твій чоловік має тебе забезпечувати і все таке, а твій Макс… — вона підтисла губу. 

— Ну, я й сама можу себе забезпечити, — я знизала плечима, від чого заворушилася ніжна фата молочного відтінку, що спадала мало не до підлоги. 

— Твоя творча спеціальність навряд зможе тебе забезпечити, — вона зітхнула. — Ну, будемо сподіватись, що чоловік все ж попіклується про тебе…

 — Я знаю, що Макс тобі не дуже до вподоби, та й татові також. Але вам слід змиритися з тим, що я обрала саме його. Хай він не такий багатий, як ви, але в нього ще все попереду. Я впевнена, що він багато чого досягне в житті…

— Добре, — вона зітхнула, а потім усміхнулась. — Сподіваюсь, так і буде. Все ж, він старався, навіть співав, щоб тебе викупити, хоч і не любить подібного. Сподіваюсь, він дійсно кохає тебе, доню.

 — Все буде добре, ось побачиш, — я обняла її, не стала цілувати, щоб не розмазати помаду, а тільки торкнулася своєю щокою до її щоки. — Вже  за годину я стану заміжньою жінкою… Я не можу в це повірити…

— Так, мила, — вона кивнула. — Ти маєш рацію. Все буде добре. Іди, все ж твій хлопець тебе викупив. Треба їхати до РАЦСу, щоб не запізнитись…

Я вийшла в коридор і озирнулась. Знизу лунало веселе щебетання дівочих голосів — там мене чекали мої подружки. А де ж Макс? Ніби мав мене чекати тут, щоб ми разом урочисто спустилися сходами і вийшли з будинку, сіли в лімузин та поїхали до РАЦСу. Ненавиджу всі ці офіційні церемонії, сподіваюся, це триватиме недовго, і потім можна буде, нарешті, розслабитися і відсвяткувати. А поки що все має бути ідеально, так, як я собі запланувала…

Я нетерпляче переступила з ноги на ногу. Може, Макс відійшов до вбиральні і от-от повернеться? Але хвилини збігали, а його все не було. До цієї пишної сукні не було куди покласти мобільний, тож я зараз навіть подзвонити не могла. Вже думала гукнути маму і спитати, як діяти в цій ситуації, як раптом почула чиїсь тихі голоси. Здалося, що говорить якраз Макс, але де він? Пройшла по коридору, зазирнувши в кілька кімнат, але вони були порожні. І раптом зупинилася перед дверима однієї з гостьових спалень, які були нещільно причинені. Саме звідти й чувся голос Макса. Та хоча першим моїм поривом було різко відчинити двері і зайти, почувши сказані ним слова, я зупинилась як укопана, не розуміючи, чи це правда, чи, може, якийсь дурний жарт?

—...Я і сам не хочу цього весілля. Ти ж знаєш, кохана, мені просто треба взяти під контроль фірму її батька. А там розлучусь та й все, головне грамотно все спланувати і отримати документи…