Розділ 46. Герман.

Останнім часом я став помічати, що Аліса веде себе якось не так, як раніше. Постійно сидить в мене, просто дивиться як я працюю, інколи просить з чимось допомогти, але ж все одно.

Не розумію її поведінки.

Сама постійно казала, що ми з нею тільки друзі і тому подібне. Ні, вона ніби нічого такого не робить і не каже, однак все одно це якось дивно.

Інколи мені навіть здається, що вона ревнує мене до Наді. Постійно відводить погляд, коли я займаюся редагуванням проекту, де Надя в головній ролі. Але це зовсім нелогічно.

Я кинув погляд через плече.

Зараз Аліса так само сиділа на дивані прямо за моєю спиною і щось роздивлялася в телефоні.

Раптом вона подивилася прямо на мене.

Наші погляди зустрілись буквально на секунду, але вона одразу ж знов втупилася в мобільний.

Впіймав на гарячому.

Я чомусь усміхнувся останній думці. Потім тихо встав зі стільця, підійшов до Аліси, сів поруч.

Вона так само робила вигляд, що зацікавлена тільки в своєму телефоні.

Цікаво, наскільки довго вона зможе ігнорувати мене?

Я подався до її вуха і прошепотів:

— Цікаво, що читаєш?

— Чого це ти тут... — тихо сказала вона насупившись і злегка відсторонившись.

Її щоки злегка почервоніли, а наші погляди знов зустрілися.

Я простягнув руку до її щоки, торкнувся її кінчиками пальців.

Вона подивилася на мене злегка перелякано, однак в той же час сама не відсторонювалася від мене.

Я вже подався вперед, щоб торкнутися губами її губ, коли телефон в її руках задзвонив і змусив її стрепенутися і відсторонитися, швидко прикладаючи телефон до вуха і відповідаючи на дзвінок.

Момент був зіпсований.

— Так, так, я у Германа, ні, так, авжеж, я буду ночувати вдома, — односкладно відповідала вона. — Все, бувай.

Я усміхнувся.

Аліса жила з мамою, та виховувала її самостійно. В них були дуже теплі стосунки, на відміну від мене з моїми батьками.

Мої ж завжди жалкували, що їх «єдиний син і спадкоємець займається такими дурними речами як кіно- і фотозйомки».  Вони ніколи не розуміли мене. Навіть хотіли мало не силою змусити мене змінити моє рішення щодо університету і спеціальності.

Ми з ними до сих пір так і не помирилися... Я не брав їхні гроші, на все заробляв собі сам. Майже не спілкувався з ними. Все ще був ображений тим, що вони не сприймають мій власний вибір.

Я подивився на Алісу.

Вона нарешті відклала телефон і знов подивилася на мене.

— Я ж казала тобі, що ми з тобою...

— Друзі, — завершив я фразу за неї. — Але ти обманюєш. І не тільки мене. Ти обманюєш себе саму, Аль.

— Я напевно піду, — вона встала з дивану.

А я зітхнув.

Може і не треба було так на неї тиснути. Знаю ж, що вона постійно віджартовується і уникає цієї теми. Але так само я знаю, що ми з нею добре розуміємо один одного, нам дуже комфортно разом і між нами є цей вогник, завжди був. Тому я не здамся. Думаю, я впертіший ніж вона, тому врешті-решт перемога буде за мною.

Я теж встав з дивану.

— Вже пізно, я проведу, — я пішов до передпокою, але зрозумів, що вона за мною не йде.

Обернувся, зрозумів, що вона опустила голову і так і стоїть.

Підійшов до неї.

Хотів обійняти. Але зупинився.

— Можна тебе обійняти? — неголосно запитав я її.

Вона лиш кивнула.

Я легенько обійняв її за талію.

Аліса сховала обличчя десь в районі моєї шиї і несміливо обійняла мене за плечі.

Я знав, що вона точно щось відчуває до мене, але чомусь не хоче це визнавати. Але ж вона дозволила мені обійняти себе. Вона сама обійняла мене у відповідь. Я не вірю, що вона нічого не відчуває до мене.

Вона просто боїться. Правда, я зовсім не розумію, чого саме.

Все, що мені залишається, так це просто відкнитися перед нею. Не в жартівливій формі, а серйозно. Вона має право знати це, бути в цьому впевненою. А що з цим знанням робити — її справа. Для мене зараз найголовніше, щоб вона дійсно почула мене, зрозуміла, що все це не жарт.

— Ти мені подобаєшся, — прошепотів я їй на вухо. — Можливо, навіть більше ніж просто подобаєшся.

Аліса лише сильніше обійняла мене за шию. Вона притулилася так близько, що я буквально чув, як швидко б’ється її серце прямо зараз.

— Я люблю тебе, — таки сказав я їй на вухо.

Вперше в житті я сказав саме ці слова.

А Аліса все так само мовчала.

Я хотів злегка відсторонитись, щоб знов подивитися їй в очі, однак вона не відпускала мене.