Розділ 45. Надя.

—...Це те що треба! — задоволено вигукнув Модест Валеріанович, той самий режисер, який десять років тому запоров усю мою кар’єру.

Я миленько усміхнулася.

Авжеж, він не впізнав мене. Ані за іменем та прізвищем, ані за зовнішністю. Через таких як він постійно проходила купа людей і запам’ятовувати всіх, з ким ти працював, особливо якщо це було десять років тому, було б точно непрактично.

— Дівчинко, ви ідеально вписуєтеся, — стариган усміхнувся мені. — Добре, що ви прийшли сьогодні. У вас прекрасні здібності, навіть шкода, що вам дісталася така невеличка роль.

— Дякую, але я ще практично початківець, мені рано братися за щось більше, — я усміхнулася.

Старалася відповідати не в своєму стилі. Допоки контракт не підписаний мені не можна, щоб він мене впізнав. Раптом ще передумає.

Краще щоб він взагалі мене не впізнав до самого кінця зйомок. Не хочу залишитися без цієї роботи, це гарний шанс.

Не хочу нагадувати, як його продюсер змусив замінити мене.

А він сам був такий слабодухий, що не зважаючи на те, що я була найкращою кандидаткою, взяв і замінив мене.

— Та ти ще й така скромна! — він продовжував усміхатись. — Дивись, це роль на три серії, але в першій ти тільки з’являєшся. В другій і третій йде твоя сюжетна лінія. Зйомки з тобою почнуться в четвер. Сподіваюся, що відзнімемо за два-три дні. Тепер візьми контракт, прочитай і підпиши.

Я взяла контракт, присіла на диванчик, почала його читати. В принципі, він був доволі стандартний. За зйомки мені пропонували по дві тисячі на день. Не дуже багато. В сумі мій гонорар мав складатися з восьми тисяч. Правда, була одна проблема. На вихідних в мене були групи в акторській школі, тож хотілося б встигнути відзнятися в четвер та п’ятницю.

Я підписала контракт і простягнула його Модесту Валеріановичу.

Він прийняв папірці, кивнув сам собі.

— Так, все добре, тоді чекаємо на тебе на знімальному майданчику. Сценарій в тебе ж є? Можу дати ще роздрукований варіант, — запропонував він.— Нічого, що я на «ти»?

— О, це було б чудово, — я усміхнулася. — Ні, все добре.

Модест Валеріанович відкрив якусь папку, що лежала в нього на столі, переглянув що в ній, закрив її і простягнув мені.

— Тримай. В четвер зранку і вдень будемо знімати всі сцени вдома в твоєї героїні, а також вуличні сцени ввечері, якщо встигнемо, — він дивився на мене якось дуже уважно. — До речі, моя кастинг-менендерка сказала, що ти вже знімалася в кіно, але це було давно. Однак твоє обличчя здається мені дуже знайомим.

Серце пішло в п’ятки. Авжеж, я вже підписала контракт, але хто йому заважав би розірвати його прямо зараз?... Хоча зараз він виглядає більш врівноваженим і професійним, ніж тоді... Саме через його слабодухість і небажання йти проти волі продюсера я втратила мотивацію і мету тоді, ще в університеті.

Обманювати його теж не варіант, бо він зможе подивитися інформацію в інтернеті і тоді одразу згадає мене.

— Колись ще дитиною я мала зніматися у вашому проекті, але виникли технічні моменти і ви мене замінили, — сказала я.

Ніби і не обманула, однак деталі опустила.

— Зрозуміло, — він кивнув.

Напевно, як тільки я піду, почне свої старі проекти передивлятися. І чого ж його так зацікавило? Не буду йому нагадувати. Захоче — згадає, однак, якщо він розумна людина, то скоріш за все навіть коли згадає, то більше не повернеться до цієї розмови.

— Тоді чекаю на тебе в четвер. Місце і час зйомок тобі пришлють на телефон.

— Дякую, — я усміхнулася. — До побачення...

***

Я йшла додому в злегка змішаних почуттях. Ніби все було добре і конкретно цей режисер, Модест Валеріанович, нічого поганого напряму мені не зробив.

Тоді він був залежний від продюсера, бо саме продюсер — головна людина, продюсер платить гроші.

Розумом я все це знала, але все одно на душі було гидко.

Напевно, з того часу я таки змінилася. Тепер не зважаючи ні на що, я буду добиватися своїх цілей. Я не відступлюся, не здамся, буду добиватися справедливої оцінки свого таланту. Хоч і розумію, що багато в чому все це — воля випадку, та все одно.

Я твердо вирішила рухатися тільки вперед. Сергій вірить в мене. Заради мене готовий навіть переїхати до Києва.

Я маю постаратися і тоді все точно вийде. Я вірю в це.