Розділ 32. Герман.

— Алісо, це знов не те, — я в черговий раз подивився на Алісу, п’ятикурсницю з акторського. — В цій сцені твоя героїня думає, що її мрія стати співачкою ніколи не здійсниться.

— Але ж я граю сум... Що ще я маю робити? — вона починала злитися.

Аліса була дуже красивою дівчиною. І непоганою акторкою, допоки ролі були веселі, романтичні або комедійні. Але як тільки треба було зіграти щось серйозне, вона губилася. Я сподівався, що в неї все вийде з цією роллю, бо ж вона дуже коротка. Але все виявилося складніше, ніж я думав. Нічого не виходило... Вона не втілювала той задум, який я мав. Вона не давала посилу.

— Я не відчуваю емоційного посилу, я бачу лише твою гарну, але просто надмірно сумну мордашку, — я зітхнув. — Так, на сьогодні для тебе це все, — я подивився на свого оператора. — Віть, давай вимикай все поки що.

Я підійшов до нашого оператора.

Невже в мене знов не вийде зробити щось більш глибоке? Від акторів так багато залежить. Навіть найцікавіший задум може бути зовсім зіпсовано поганою грою.

— Так, — мій друг з операторського, Вітя, кивнув. — Думаю, нам вже час шукати запасний план.

— Ти маєш на увазі нову акторку? — я злегка насупився. — Але я обіцяв цю роль Алісі... Та й зняти тут ми можемо тільки сьогодні.

Я реально не бачив ніякого виходу. Хоча, сам винен. Так хотів максимально підготувати все до зеленки, що відтягнув зйомки на останній можливий день. Це — моя помилка. А задум був цікавий... Мені хотілося втілити його в цій короткометражці.

— Я розумію, що вона давно тобі подобається і все таке, — сказав Вітя, — але якщо ти і після випуску будеш набирати акторів просто через те, що вони твої друзі або ти хочеш з ними зустрічатися, то ти так нічого і не доб’єшся в цій сфері,

— Напевно ти правий, — я зітхнув. — Але як я знайду когось вільного зараз, майже перед самим дедлайном проектів.... Хоча, — я раптом усміхнувся. — Актори ж не обов’язково мають бути студентами?

— Ні, не обов’язково, — погодився мій приятель.

— Тоді у мене є ідея...

Я дістав мобільний і вирішив набрати Надю.

Пару секунд йшли довгі гудки, але потім вона нарешті взяла слухавку.

— Алло? — її голос звучав злегка здивовано.

— Надь, привіт, у мене тут проблемка з акторкою, ти зараз часом не вільна?

— Так, вільна, — я буквально почув, як вона усміхнулася і тому сам теж усміхнувся.

— Можеш накрутити собі волосся і приїхати годинки за дві до мене в універ? У мене проект горить, акторка не впоралася...

— Але я ж навіть не знаю, яка там роль... — я відчув, що вона злегка розгубилася.

— Я відправлю тобі фотки сценарію. Це соціальна реклама, тема «Йди до мети». Треба відіграти різні емоції, знімаємо на зеленці. Але зененка наша тільки сьогодні. І буквально за п’ять годин нам треба звільнити приміщення, — чесно розказав їй я. — Одяг в нас є, фігурою акторка схожа на тебе...

— Добре, — сказала вона. — Відправляй сценарій і адресу, а також розкажи, що там має бути за зачіска... Я швидко приведу себе в порядок і приїду максимум години за дві.

***

Поки ми всі чекали на Надю, я сів на диванчик і відкрив інстаграм. Почав прогортувати стрічку, коли почув, як до мене хтось сів.

— Германе, а чого всі чекають? — почув я голос Аліси.

— Скоро приїде інша акторка, — я подивився на Алісу.

— Але... Ти ж обіцяв, що ця роль буде моя, — вона подивилася мені прямо в очі.

— Мені вправили мізки, — я злегка сумно усміхнувся. — Я роблю тільки гірше і тобі, і собі, коли беру тебе в свої проекти просто тому, що ти мені подобаєшся.

— Але я дуже старалася.... — тихо сказала вона. — Ще трохи і в мене б вийшло...

— Я знаю, — я зітхнув. — Але в мене більше нема часу, пробач, Аль.

— Це дуже складно... Не думаю, що якась інша студентка зможе так швидко змінювати емоції з однієї в іншу. Та й у всіх акторів краще виходять або драматичні, або комедійні ролі. У мене краще виходять комедійні. Навіть якщо ти приведеш дівчину, яка круто грає драматичну частину, я сумніваюся, що вона зможе відіграти другу сцену, ту, де треба виглядати кумедно і навіть злегка безглуздо. Актори тобі не роботи, щоб переключатися так швидко і одним кадром. Це твій прорахунок і провал як сценариста і режисера. Тут, можливо, треба було зіграти декількома кадрами і тоді б все вийшло. А так на це треба надто багато часу для практики. Ти не розрахував час... Залишив все на останній момент.

— Це я теж розумію, — я кивнув. — Це дійсно в якомусь сенсі саме мій провал.

Несподівано телефон в моїй руці задзвонив. Я подивився на екран і підніс слухавку до вуха, усміхаючись.