Розділ 30. Надя.

Сьогодні весь день шукала собі якусь віддалену роботу, щоб можна було на неї проплачувати хоча б житло і їжу. Але нічого нормального так і не знайшла... Можливо, доведеться працювати не віддалено, але тоді в чому сенс?... Я знов буду пропадати на роботі і навряд буду мати час та сили на проби.

Я сиділа на ліжку і гортала стрічку в фейсбуці, коли мені на телеграм прийшло повідомлення від Германа, який був підписаний в мене як «Герман Студент/Фотограф/Режисер». Я усміхнулася цьому підпису. Може, треба було б його замінити...

«Надь, кидаю тобі посилання на гугл-диск з фотографіями в ретуші. Сподіваюся, вони тобі сподобаються :)»

До повідомлення було прикріплене посилання.

Я усміхнулася і перейшла за цим посиланням, відкрила першу фотографію і щиро здивувалася.

Мої емоції на цих снепах... Це було дуже красиво і щиро. І саме обробка фото зробила їх такими виразними.

Цей Герман, як на мене, був доволі талановитим в фотографії. Мені пощастило, що він хотів зробити акторські снепи і що я йому підійшла.

Цікаво, а який він в режисурі? Напевно, ще більш талановитий. Зазвичай талановиті люди талановиті в усьому, однак в своїй спеціальності вони точно мають бути справжніми професіоналами...

Я б ще довго нахвалювала Германа подумки, але мені на телефон знову прийшло повідомлення в телеграм:

«Надь, чого мовчиш? Невже не сподобалось? :(»

Я усміхнулася і написала відповідь.

«Навпаки. Я під враженням. Вийшло дуже гарно, дякую. =)

Якщо тобі буде потрібна якась допомога — звертайся »

«Я запам’ятаю це ахахахах»

Я усміхнулася і таки замінила оте довге прізвисько на просто «Герман».

А через секунду мені прийшло ще одне повідомлення.

«На добраніч, Надь.»

«На добраніч.»

Я вийшла з нашого чату і зайшла у фейсбук. Знов дивитися на його фотки. І знов перечитувала повідомлення. Він був такий щирий, мені так сильно хотілося подзвонити йому, або хоча б написати... Але якщо я відповім зараз, то не знаю, чим все закінчиться. Раптом він зірветься з міста і приїде? Я не хочу, щоб він відволікався від своєї мети.

Нам треба попрацювати над своїми цілями і потім, потім ми обов’язково будемо разом. Я впевнена в цьому.

А поки що мені треба знайти якусь роботу.

***

За останні два дні я знайшла тільки одну дуже гарну вакансію, вакансію викладача акторської майстерності в дитячій кіношколі. Робота була авжеж не віддалена як я хотіла, однак все одно вечірня, так що теж підходила. Пощастило, що я знімалася в фільмах саме підлітком. Директора фірми, Віталія, зацікавило моє резюме і він запросив мене на співбесіду вже на наступний день, тобто прямо сьогодні.

Коли я підійшла до їх офісу, то почала нервувати.

Я ніколи не працювала з дітьми, але сама колись навчалася в подібній акторській школі.

Перед співбесідою я передивилася велику кількість відео і перечитала багато інформації щодо особливостей викладання акторам. Подивилася також і теми, і приблизні плани уроків відповідно до рівня і віку дітей.

В вакансії було вказано дві вікові групи, від шести до десяти років і від одинадцяти до вісімнадцяти.

Я не уявляла, як могли разом займатися одинадцятирічні та вісімнадцятирічні... Напевно, ця школа зовсім маленька. Але мені ж треба з чогось починати. Це просто підробіток, грошей має саме вистачати на квартплату. І так добре.

Головне, що у мене буде багато вільного часу для кастингів.

— Надіє, доброго дня!  — до мене вийшов приємного вигляду молодий чоловік приблизно мого віку.

Судячи з голосу, це і був Віталій, чоловік, з яким я розмовляла по телефону.

— Доброго дня, Віталіє Максимовичу, — я усміхнулася.

— Давайте пройдемо до нашої школи, — він теж усміхнувся і відкрив переді мною двері. — Тут взагалі ще працює танцювальна студія, але в суботи та неділі з ранку і до опів на третю тут працюємо ми. Також ми плануємо відкрити дві нові групи в будні. А ще плануємо розділити дітей за віком не на дві, а на три групи...

— Зрозуміло, — я кивнула. — Думаю, це мудре рішення. Можна розділити на групи 6-9, 10-13 і 14-18 років. Це було б дуже доречно... Все ж, діти в шість і в одинадцять надто різні, по-різному сприймають інформацію.

— Так, так, ви абсолютно праві, ніби з язика зірвали! Ми плануємо такий поділ в перспективі... — він продовжував усміхатись. —  Мені сподобалися ваше резюме і шоуріл, тож думаю, ми можемо взяти вас на випробувальний термін. Коли ви можете вийти на роботу?

— Хоч завтра, — я усміхнулася. — Взагалі тоді, коли треба.

— Тоді давайте пройдемо до зали з молодшою групою... У вас є час, щоб подивитися, як ведуться заняття? Півгодинки?

— Так, авжеж, — я кивнула.