Розділ 12. Надя.

— Надю, молодець сьогодні, відіграла на п’ять, — Володимир Анатолійович усміхнувся. — А щодо нової вистави не переймайся. У нас ще вісім днів до прем’єри. Я впевнений, ти зможеш знайти свій образ Аліси до того часу. Ця роль хоч і не головна, але все одно ключова, бо вона по суті є каталізатором для двох головних персонажів...

— Знаю, — я кивнула. — Я постараюся.

Він знов усміхнувся і пішов до роздягальні. Я ж вирішила набрати Сергія і спитати о котрій він планував заїхати за мною.

Одна тільки думка про те, що Сергій заїде, чомусь змушувала мене усміхатися. Я розуміла, що десь в глибині душі він мені подобався. Але напевно це просто тому, що він став відкритішим і навіть зміг надихнути мене хоча б на думки про кастинг...

Завтра в першій половині дня, перед роботою, зніму собі відеовізитку... Може, якщо вийде, зроблю це до того, як Сергій піде на роботу. Хоча, завтра ж субота. Напевно, в нього буде вихідний? Треба буде дізнатися.

Я нарешті дістала телефон з кишені і невпевнено набрала його номер. Приклала мобільний до вуха.

Серце билося як шалене... Дивно це все. Ми ж бачилися зранку і все було нормально. Невже це гра ролі простої закоханої дівчинки так на мене вплинула?

Однак, він так і не відповів...

Ну нічого, напевно, ділова зустріч затягнулася і він зайнятий. Я ітак не хотіла займати його час. Ключі в мене є, тож просто поїду... додому. Так. Мені затишно там, у Сергія і я вже зараз почуваю себе там як вдома.

— Що Надю, де твій вчорашній кавалер? — Віка усміхнулася мені.

— У нього сьогодні важлива зустріч, він казав, що може не приїхати, — навіщось збрехала я. — Викличу собі таксі... — я дістала з кишені телефон і відкрила додаток «Таксі 838».

Швидко викликала машину.

Віка все ще стояла поруч зі мною.

— Я б могла тебе підвезти, — запропонувала вона.

— Не треба, — я посміхнулася.

Не хотілося, щоб вона бачила, де живе Сергій і, поки що, я. Не те щоб я боюся чужої думки щодо того, що я користуюся ним, або він користується мною... Просто не хочу, щоб будь-хто з мого життя зміг потім напакостити Сергію і зіпсувати його план.

Я все ж обіцяла допомогти йому і я дотримаю своє слово.

— Добре, тоді я піду, — Віка виглядала злегка засмученою.

— До завтра, Віко.

— До завтра, Надю... — вона таки пішла до своєї машини і саме в цей момент до мене під’їхало моє таксі.

Всю дорогу додому я гіпнотизувала телефон. Очікувала, що Сергій хоча б подзвонить мені.

Хоча... Він казав, що скоріш за все буде пити. Можливо, він вже вдома? Спить чи ще щось... Просто забув мене попередити.

Сподіваюся, в нього все добре.

Я стисла в руці свій телефон.

Сергій такий трудоголік... Йому треба більше відпочивати. Треба буде придумати щось на вихідних.

Я намагалася перевести думки в позитивне русло, однак тривога все ще не залишала мене.

Швидко відкрила кодовий замок, піднялася ліфтом, стала перед дверима... Спробувала натиснути на ручку, але двері не відкрилися.

Я вставила ключ і відімкнула квартиру. Війшла до передпокою, вімкнула світло і зрозуміла, що ані взуття, ані пальта Сергія на вішалці не було. Спочатку в мені теплилася надія, що, можливо, він просто зайшов прямо у взутті та пальті.

Розулася, пройшла до вітальні, потім до спальні... Сергія вдома не було.

Злегка сумно посміхнулася.

І чого тут такого? Може, зустріч пройшла так добре, що вони поїхали кудись святкування підписання контракту чи ще чогось...

А раптом, вона навпаки пройшла погано, і через мене в нього вдома він не захотів вертатися?...

Остання думка від чогось вколола прямо в серце.

Ні, все з ним добре. Він дуже серйозно ставиться до бізнесу, навіть мене найняв, щоб отримати владу над компанією. Він не міг помилитися в тому, в чому так добре розбирається, я просто себе накручую.

Завтра остання вистава на цьому тижні, треба виспатися.

Я кивнула сама собі, потім зайшла до своєї кімнати, взяла піжаму і пройшла до ванної.

Стала під теплі струмені води і прикрила очі.

Прислуховувалася до тиші, сподіваючись що от-от почую, як він заходить до квартири, але він так і не приходив...

Я вийшла з душа, витерлася та перевдяглася в свою піжаму.

Відчувала себе якось незрозуміло.

Взяла з передпокою телефон, пройшла до своєї спальні, розстелила ліжко, лягла... Та сон, авжеж, не йшов.

Я переживала за Сергія, хоч і розуміла, що з дорослим чоловіком під тридцять навряд може щось статися... Та й не один він був на своїх перемовинах.

Напевно ж і брат його був.

Якими б конкурентами вони не були, вони все одно брати, тож я впевнена, що Андрій йому допоможе...