Згораючи від кохання

Розділ 10

– Особливо зверни увагу на їхню доньку, – продовжує вона. – Каріна, здається – чудова дівчина. Я бачила її фотографії. Справжня красуня! І, що найважливіше, прекрасно вихована. Думаю, вам буде про що поговорити.

Каріна. Отже, так звати жінку, з якою батько вирішив мене одружити.

Я навіть не намагаюся приховати огиду:

– Мені абсолютно байдуже, яка вона.

Раїса незадоволено стискає губи.

– Олександре, не будь таким категоричним. Ти ж навіть із нею не знайомий.

– Саме тому й не збираюся одружуватися.

Вона на мить завмирає, а потім переводить погляд на батька. Той продовжує спокійно їсти, ніби ми обговорюємо погоду.

– Ну навіщо одразу так? – солодким голосом промовляє Раїса. – Ніхто ж не говорить про весілля завтра. Просто познайомитеся, поспілкуєтеся. А там, можливо, й сам зрозумієш, наскільки це чудова можливість.

Я коротко сміюся.

– Можливість для кого?

– Для всіх нас, звісно.

– Справді? – хмикаю. 

– Олександре, ти ж розумний хлопець. Маєш усвідомлювати, що такий союз принесе величезну користь обом родинам. Якщо все складеться, ми фактично об'єднаємо два великі бізнеси. Уявляєш, які перспективи це відкриє? Які прибутки?

Останнє слово вона вимовляє з таким захопленням, що мені стає фізично огидно.

Прибутки. Звісно. Що ще може цікавити цих людей?

Я повільно переводжу погляд із Раїси на батька, потім – на Максима, який із неприхованою цікавістю спостерігає за розмовою, і раптом усвідомлюю, що для них це справді нормально.

Вони не бачать нічого поганого в тому, щоб одружити мене з незнайомою жінкою.

Навпаки. Радіють. Обговорюють майбутні прибутки, спільні проєкти, перспективи. Ніби я вже дав згоду. Ніби моє життя давно належить їм.

– Знаєш, Раїсо, – тихо промовляю, відсуваючи тарілку, – якщо тобі настільки подобається ця ідея, можеш запропонувати Каріні свого сина.

Максим миттєво піднімає голову.

– Гей!

– Що? – дивлюся на нього. – Тобі ж подобаються красиві дівчата. А тут ще й багата родина. Ідеальний варіант.

– Олександре! – обурюється Раїса.

– Що? Я просто пропоную альтернативу.

Максим пирхає.

– Та мені й так непогано живеться. На відміну від декого, мене ніхто не змушує одружуватися.

І ось тут я відчуваю, як остаточно втрачаю терпіння, бо цей придурок має рацію. Йому справді дозволено все, а мені навіть власне життя не належить.

Я різко відсуваю стілець і підводжуся.

– З мене досить.

– Куди ти зібрався? – холодно запитує батько.

– Геть звідси.

– Ми ще не закінчили сніданок.

Я дивлюся на майже повну тарілку.

– У мене немає апетиту.

– Сядь.

Одне слово. Коротке. Владне. Наче я собака, якому наказують повернутися на місце.

Я повільно повертаю голову до батька.

– Що?

Він відкладає прилади й дивиться мені просто в очі.

– Я сказав: сядь, Олександре.

У грудях усе стискається. Я хочу послати його до біса. Хочу розвернутися й вийти, грюкнувши дверима. Хочу хоча б раз у житті зробити те, що вважаю правильним, не думаючи про наслідки.

Але перед очима раптом постає мама. Її бліде обличчя. Худенькі руки. Усмішка, з якою вона вчора прощалася зі мною.

І я завмираю.

Чорт.

Як же я ненавиджу себе в цю мить. Ненавиджу за те, що навіть зараз не можу просто піти. За те, що дозволяю цьому чоловікові принижувати мене перед людьми, яких зневажаю. За те, що змушений ковтати власну гордість, бо від мого послуху залежить значно більше, ніж просто чергова сварка.

Я повільно опускаюся назад на стілець. Раїса задоволено відводить погляд. Максим ледь помітно усміхається. А батько спокійно бере серветку й витирає губи, наче нічого не сталося. Наче щойно не змусив власного сина відчути себе абсолютно нікчемним.

– Ось так значно краще, – холодно промовляє він.

Я стискаю кулаки під столом. Мовчу. Бо якщо зараз відкрию рота, то скажу щось таке, після чого дороги назад уже не буде.

– І запам'ятай одну річ, Олександре, – продовжує батько, дивлячись на мене. – Я не збираюся терпіти твоїх витівок сьогодні ввечері. Ти поводитимешся ввічливо, приділятимеш увагу Каріні й не ставитимеш під сумнів мої рішення перед гостями.

Я повільно піднімаю голову.

– А якщо ні?

У кімнаті запановує тиша. Раїса завмирає з чашкою біля губ. Максим перестає жувати. А батько дивиться на мене кілька довгих секунд.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше