Глава 7. Забута ніжність

Наступного ранку вони довго ніжилися в ліжку, адже так склалося, що обидвоє чергували у нічну зміну. Був і гарячий душ удвох, і вранішня пробіжка під прохолодним літнім вітерцем, і запашна кава під монотонне бурчання новин у телевізорі. Було все, як раніше… І це радувало, особливо Тома, а Мел знала, що попереду ще не одна важка для неї розмова.

Сидячи за столом перед ввімкненим ноутбуком, роздивлялися варіанти квартир та будинків, як у Філадельфії, так і в інших містах країни. Паралельно шукали й вакансії, які б могли їх зацікавити.

— Тед пропонував зустріч, коли я приїжджала на станцію. Можливо, якщо все буде вирішено з переїздом, влаштуємо невеличку вечірку, як колись. Повідомимо всім про наше рішення…

— Я не проти, — всміхнувся, гортаючи сайт. — Треба знайти психолога, а ще, про всяк випадок, зателефонувати адвокату, пояснити твою ситуацію на роботі.

— Так, мабуть, це не завадить, — знітилася Мел.

— А психолог? — уважно глянув на неї Томас.

— Звісно. Я ж казала, що згодна.

— Дратуєшся? — примружився.

— Так, але зараз перестану, не хвилюйся. Постараюся стримуватися.

— Не треба стримуватися. Навіщо знову приховувати емоції? Ти боїшся?

— Боюся…

— Це потрібно для нас, Мел, — лагідно торкнувся шиї, поправивши волосся.

— Будь ласка, припини. Не наполягай. Я погодилася, і цього поки що достатньо.

— Гаразд, не буду, — прибрав руку, повертаючись до пошуків житла. — Гадаю, що восени можемо розпочати процес переїзду.

— Мені вже хочеться піти та почати пакувати речі, — замріяно всміхнулась, заплющуючи очі.

— Потрібен нормальний агент з нерухомості. За наш будинок не надто багато дадуть, а, як я бачу, ціни на квартири в центрі — космічні. Це не кажучи про Нью-Йорк, хоча він був би кращим варіантом, ніж Огайо або Вірджинія.

— Мені здається, чи ти знову знаходиш уявні перешкоди? — Мел відхилилася спиною на стільці, погляд миттєво змінився.

— Чому «уявні»? — перепитав здивовано. — Це цілком реальні проблеми, які чекають нас, коли почнемо продаж будинку.

— Ой ні, — роздратувалася й встала з-за столу. — Будь ласка, благаю, Томасе! Я знаю цей голос, я знаю ці твої «проблеми»! Ми зробимо кілька кроків, і ти скажеш: «Складно, не вдасться. Скасовуємо». Було, проходили!

— Меліссо, — трохи суворо промовив ім'я, — це було в минулому, яке ми намагаємося викреслити з нашого життя…

Та не встиг він договорити, як різко замовк, побачивши розлючене обличчя дружини. Вона стала спиною до вікна й, склавши руки на грудях, вишкірилась:

— Викреслити?! — вибухнув її голос на крик.

— Я не так сказав, пробач… — хотів встати до неї, але Мел жестом показала, щоб не підходив. — Справді, кохана, пробач! Я не те мав на увазі. Ми ніколи не забудемо… Прошу, іди до мене!

Коли вона відвернулася до вікна, бажаючи заплакати, Томас підійшов та обійняв. Легенько погойдуючи її тіло, цілував у потилицю, шепочучи:

— Такого більше не трапиться, Мел! Я не відступлю, не злякаюся, не втечу. Тоді, коли я пішов на кілька тижнів… на ті кляті кілька тижнів, я ненавидів себе. Розумію, що був потрібен тобі. А залишив саму наодинці з болем… Присягаюся, мила! Жодного кроку назад!

Мелісса розвернулася до нього. На віях тремтіли сльози. Вона так довго чекала цих слів! Так довго носила в собі образу, що ладна була зненавидіти увесь світ!

— Інколи твої слова просто вибивають мене з колії, тому я не можу спокійно реагувати, — прошепотіла, відвертаючи обличчя.

— Не вмію я добирати слів. Спочатку кажу, а потім думаю.

— Я помітила, — невесело всміхнулась.

— А ти, навпаки, здається, продумуєш заздалегідь кожне слово, кожну фразу, наче плануєш розмову задовго до її початку, — лагідно погладив пальцем по губах і легенько поцілував, відчуваючи, як вона всміхається.

— Не можу навіть посперечатися, бо це так і є! — Мел засміялася, витираючи сльози.

— Твій настрій став непередбачуваний, — тихо промовив Том, притискаючи дружину до себе й переводячи погляд у вікно. — Мені складно підлаштовуватися.

— А ти став занадто… злим. Спалахуєш миттєво! Так, ти  й раніше не був тюхтієм, але тоді твій вогонь не обпікав мене. Ти зігрівав та оберігав. А останнім часом робиш боляче.

— Чудово обмінялися компліментами, — жартома сказав, відхиляючи від себе Мел і дивлячись в її очі. — Я підвезу тебе сьогодні до роботи?

— Це ж зовсім в інший бік від станції!

— Не страшно. Виїдемо раніше.

— Добре. Давно у нас графіки не збігалися.

Їхні усмішки розтопили лід, який стіною ставав між ними одразу, як тільки розмова заходила про минуле.

— Я розумію, що миттєво нічого не зміниться… — лукаво заговорив Том, пригортаючи кохану. — Але чи не бажає моя королева піднятися до спальні?

Його погляд та вираз обличчя були настільки грайливі, що Мел не стримала сміху. Рукою ковзнула під футболку, погладжуючи спину й, притулившись до чоловічих грудей, медовим голосом відповіла: