9.1. Коні, люди...

Чи доцільно вважати ранки понеділків найважчими? Галина Несторівна, котра на пенсію пішла ще п'ятнадцять років тому, не страшилася ніколи початку робочого тижня. Тим паче, що у селі, маючи свою землю, яку треба вчасно обробляти, щодня роботи вистачало. Виключеннями були лише великі церковні свята та неділі, які літня пані шанувала та вважала святими, а тому до праці тоді не ставала. Однак один ранок понеділка все ж став для неї важким.

Цього дня, вставши, як завжди, спозаранку до своїх вухастиків і блохастиків, не доспала Галина. Всю ніч їй кошмари снилися про те, як сміється над нею та її онукою все село, й обох камінням закидають — Віку, бо розлучниця, а Галину, бо онука не вихована...

Прокинувшись, тут же кинулася Галя хреститися тричі та до вікна промовляти: "Куди ніч, туди й сон", щоб відчепились від неї бісові марення. Через це злою була весь день.

І неодноразово до онуки чіплялася жінка, маючи на меті наставити її на шлях правильний. Однак дівчина лишень промовляла:

— Ти спершу своє особисте життя влаштуй, а тоді до інших лізь! Бабусь, як ти сама щастя в особистому житті не маєш... та й не мала, якщо вірити твоїм оповідкам... то чому ти хочеш навчити мене? Хіба ти спеціалістка у любовній сфері? Гуру кохання?

— А ти не на мене, а на себе дивись, — на такі заяви відказувала Галина. — Он сама не свята. Через тебе он... сім'ї розпадаються! — дорікнула коучині.

— Ти про Дроботів? — засміялася Віка. — Думаю, тітці Томі, яка все життя працювала за п'ятьох, а помічі не мала, буде значне краще самій без того п'яниці Данила.

— А Демченки! — вигукнула Галина, погодившись подумки, що попередній приклад був невдалий. — Тридцятилітній шлюб коту під хвіст пішов! Володька такий сім'янин хороший!

— Ага! А те, що трохи в загули ходив то дрібниці? Ну звісно! З ким не буває! Він же не гамселив її, а просто на ліво раз у рік ходив. Свята людина, — саркастично пирхнула молода жіноча наставниця.

— Зате який хазяйновитий і заощадливий! Копійочку до копійочку, все додому тягнув із ферми, що бачив. Трьох дітей вивчив, іномарку купив, подвір'я заасфальтував, гаражі, сараї з добротного шлакоблоку набудував... Профукала його Катерина, ой профукала! Де тепер такого знайде? Немає таких. Плакати буде, ой буде плакати! — все одно на свій лад все перекрутила бабця, роблячи крайньою доньку свого сина. — І про випадок Олени з Ярославом не забуваємо теж! І все це на твоїй совісті!

Та ні серце Віки, ні її очі на всі ці звинувачення навіть не здригнулися.

— Аякже! Така от сяка-пересяка твоя онучка! Ай-яй-яй! Знайшлася ще коучиха! От ні, щоб навпаки зміцнювати родини — так вона вродливим жінкам спагетті вішає на вуха про самодостатність і свою ціну! Та невже ж жінка товар якийсь? У жінки цінника не повинно бути, — про себе у третій особі та свою діяльність кепкувала дівиця.

— Саме так! Ми, жінки, безцінний божий дар, — свої п'ять копійок вставляла й Галина.

— Погоджуюсь, але не з тим, щоб хтось, навіть моя рідна бабуся, лізла в мої стосунки та роботу. Ба, от якщо ти спершу сама своє особисте життя влаштуєш і якусь пару зведеш, то тоді поговоримо. Добре? Поки що я сумніваюся, що твої поради є доцільними й корисними для мене.

Залишивши останнє слово за собою, Вікторія пішла з літньої кухні, в якій велася бесіда. Галина, вже наодинці, від емоцій не змогла всидіти на одному місці. І зовсім зникло кудись бажання готувати салат із свіжих помідорів і огірків. І збирати свіжі помідори, що було у планах, теж зовсім перехотілося жінці!

Натомість... замість городини тієї години дозріло дещо у Галини, а саме — такий собі маленький план. І його розробка забрала Галинину не одну хвилину, аж поки...

— Галю! — гукнув її знайомий голос, пробираючись крізь роздуми пенсіонерки. — Галя, та скільки тебе можна гукати? Ніяк не догукаюсь! – ще раз окликнули її.

А то ж Майя Юхимівна! Власною персоною і зі своїм піском, який з неї сипеться підняла собачий ґвалт і всюди шукає подругу... І в леопардових лосинах із топіком, який ледь тримає порядно обвислі жіночі груди...

— Що тобі, Юхимівно? І чого ти... така..? — округлилися очі Галини Несторівни, коли вона вийшла на подвір'я і побачила коліжанку. — Ти що, давно в паспорт зазирала? Забула скільки тобі літ? — обдала новоявлену своїм зляканим поглядом.

— Що, ефектно? Заціни, моя бесті! Між іншим, ти знаєш, що ти моя "бесті?" — обернулася радісна пані на триста шістдесят градусів навколо своєї осі.

— Та це ти у нас головна бестія... Ще й "безсоромна"... Поясниш мені, що за недолугий показ сучасних мод? Ти що ж, свій одяг із ганчірками сплутала? — присіла господиня на ослінчик, поки від подиву її ноги не відібрало.

— Та от, вирішила молодість згадати. Твоя Віка каже, що жінці скільки років, на скільки вона себе почуває. І не треба вестися на стереотипи, — самовираження доступне завжди! Так от я й подумала. Мені ж у душі шістнадцять! То чого це я змирилась із ярликом "стара бабка"? Я у першу чергу жінка! Я дівчина! Можу собі дозволити навіки лишатись молодою. Геть стеретипні образи! Не хочу бути старою! Я не стара!

Галина Несторівна лиш пирскнула зі сміху від такої промови. Вона погоджувалася з коліжанкою, що вік, згідно паспорту, не відчувається в душі, але про ТАКЕ самовираження була ладна посперечатися. Тіло видає всі ознаки старіння, тож, який би купальник особа пенсійного віку не одягла б — а сивину, дряблість шкіри та гіпертонію нікуди не подіти.

— Молодець, Юхимівно, молодець. Знайшла кого слухати! То, я так розумію, санітарів для тебе вже викликали і ти мчиш ховатися кудись від них? Ну то біжи, біжи. Он за городом у мене кущі з різнотрав'я степового. Почувайся, як удома в них. Не затримую, — вколола подругу своїм, ще в міру гострим, язиком Галина.

— Ой, нічого ти не розумієш!

— Ага, а зрозумію, коли виросту. Тобто, до твоїх років дотягну і в маразм упаду, — спираючись на ковіньку лівою рукою, пожартувала Галина, зовсім про все на світі забувшись.