8.2. ...богині!

Щоб не розгубити публіку, Вікі спало на думку лиш одне рішення, яке б врятувало ситуацію. А для цього вона вирішила дати слово трьом подругам, а саме Ірині Борисівній, Майї Юхимівній і своїй любій бабусі Галюсі. От тільки їй вдалося розшукати у натовпі лише дві пари очей... Таки не втримався дехто від спокуси попрацювати...

— Ба! — знайшла за кілька хвилин Галину Гордієнко, в дівочості Лешків, її онука, віддавши публіку на поруки бабі Маїй. — Ну і чого ти тут, як всі ми там? Тобі що, не сидиться без діла?

— Та в тебе ж командирський голос, дитино. Прямо, як в мене. То я тебе, як радіо, слухала і працювала. Зовсім трохи! П'ять хвилин всього... Ну від сили двадцять... Та більше слухала, чим працювала! Ти така в мене розумничка! Пишаюся тобою! — намагалася влестити онучці грішниця, тягнучи жмут часника на рядні.

Втім Віка комплімент про радіо, здається, не оцінила.

Аж раптом на допомогу трудівниці Галині прийшла... Олена, власною персоною:

— Так це ж наочний приклад усім нам! Це ж баба Галя в ресурсний стан входить! Вона живе та дихає городом. Це для неї... кайф! Тому, Вікторіє, змилуйся над нею. Богиня просто займається тим, що приносить їй задоволення. Ти ж саме про це нам усім і казала, так?

— О, так! Я в ресурсі! — підіграла дівчині вдячна Галина, подумавши, що крім ресурсу вона ще й в плюсі. Он скільки часнику тепер у неї є! Чим не багатство, чим не жирний ресурс? Кілограм тридцять п'ять, а то й більше, того ресурсу тепер має. Можна й продати комусь, копійку заробити додатково до пенсії. Нині один кілограм відбірного часнику чимало копійок коштує.

От тільки від емоції радості до паніки один крок. Галину насторожив прихід Олени. Та й онука жінки теж взяла на озброєння пересторогу... Через це навіть вже не стала сперечатися з учителькою мистецтв. Лишень попрохала бабцю, яка ще знаходилась під часниковим кайфом, відмити запах ресурсу та долучитися до односельців. І Олені теж саме хотіла сказати, одначе...

— Віко, а можна з тобою поговорити? Наодинці. Обіцяю, що розмова не займе багато твого часу, — попрохала перша білявка на селі чорноволосу коучиню.

Галина Несторівна, яка встигла до цього часу відійти від дівчат на пристойну відстань, не почула останніх слів Олени втім, збагнувши, що за нею слідом ніхто не слідкує — сполошилася... Блискавично у бабиній голові думки про жіночі бої без правил загорілися...

Пенсіонерка, хутко відтягнувши викопаний, пахучий часник, поспішила повернутися на город. Одначе, дівчат вона там не застала — вони вже були у садочку й про щось там гомоніли... І не билися, а, навіть, сміялися!

Допитливість Галини не забарилася й тому жінці конче закортіло підслухати розмову. Та цьому статися не судилося! Тільки-но баба тишком-нишком, дерево за деревом підступати почала до дівчат, як ті вже й розмову завершили...

— Баб Галь, щось сталося? Вам погано? — помітила першою Олена згорблену нишкопорку, яку заскочили за підслуховуванням зненацька.

— Та... — застигла Галина у незручній позі. — Щось спина... Певно, ресурсом перенасичилася... — вдалася до імпровізації.

— І тому ви хотіли попросити помастити вам спину мазю? — чи то вдала, що повірила та підіграла, чи й справді сприйняла слова господині пшеничнокоса Олена.

— Так. Саме так. Ага... — спробувала всміхнутися досвідчена жінка, за крок до поразки.

***

Марафон з кожним днем успішно набирав обертів. Звісно, знаходились і ті, кому медитації не подобалися. Комусь ця тема не імпонувала, декому було не на часі, а дехто отримував заборону від чоловіків... Втім, добрих десятка три богинь все ж наполегливо рухалося під проводом наставниці Вікторії шляхом самовдосконалення.

Серед богинь не раз було помічено й Шевчук Олену Степанівну. Вчителька, поки тривали літні канікули, сповна віддалась особистісному росту, бувши впевненою, що це вирішить всі її життєво важливі питання.

За весь час успішної розпаковки своєї внутрішньої богині, Олена досить люб'язно спілкувалася з коучинею. І такі взаємини між молодими дівчатами здавалися Галині Несторівній підозрілими, адже не зважаючи на це її онука досі не припинила фліртувати з математиком Ярославом.

Зрештою, одного дня панянка поважного віку не витримала.

— Богине, як справи? Як маржина? Як там Ярослав? — спитала селянка прямо в Олени, коли перестріли ту випадково на вулиці.

— У мене все добре. У худоби моєї теж. А в Ярика не знаю, — вразила поважну односельчанку такою відповіддю Олена.

— Як це не знаєш? — не збагнула Галина.

— Не знаю та й все. У нас деяка... пауза в стосунах, — відказала на те врівноважена та умиротворена дівчина, котра на перший погляд здавалася досить щасливою та задоволеною.

— Оленко, як так?! Ви що ж, не разом? Але ж Ярославчик так бігав за тобою! — вжахнулася особа пенсійного віку, відчувши легке запаморочення в голові.

— Ой, баб Галь, ну таке кажете! Де він там бігав? За мною он гуси та індики швидше та краще бігають, ніж він.

Галині вдарило в голову бажання перехреститися.

— Дитино, та чому ти так кажеш? Це що, тебе моя Віка на щось надоумила марахвоном тим своїм? — щиро переймалася пенсіонерка та вже вигадувала подумки гнівні висловлювання, які обов'язково подарує онуці.

— Та до чого тут ваша Віка, баб Галь! Розбіглись та й розбіглись. З ким не буває? Не ми перші, не ми останні. Але то таке... Не переймайтеся, словом, — швиденько відкараскалася від жінки молодичка та й вдала, що поспішає у справах.

Щоб не втрачати дорогоцінний час і, разом з тим, нервові клітини, Галина подумала, що буде краще влаштувати допит із тортурами своїй онучці. Та й швидко в дію своє бажання перевела.

— Віко! Віко! Поясни мені, старій, що коїться? Чому Олена більше не з Ярославом? Твоїх рук справа, чи не так?! Твої ігри? — влетіла хурделицею баба до дівочої спальні за лічені хвилини.

— Боронь Боже, ба! — закліпала оченятами Вікторія, що наївна, свята людина.

— Та зізнайся вже, що ти ні Бога, ні чорта не боїшся, ні осуду люду! Ти навмисно підлабузництвом займалася, спілкуючись з Оленою? І для чого? Щоб та покинула Ярослава? Так ти вирішила позбутися конкурентки? — не тямила себе від люті Галина. Вона знала, як це, коли в тебе з-під носа забирають коханого, тому не шанувала подібних підлих вчинків.