7.1. Гуртом легко...

— А Гришко Дробот ще не жонатий, — ні з цього, ні з того сказала баба Галя онучці, потягнувшись до тоненької гілочки за додатковою порцією абрикос.

Віка, котра теж стояла під розлогим і великим плодовим деревом, насупилася, вкинувши до рота соковиту половинку помаранчевого смаколика.

— Гришко? Це той рудий розбишака, з яким ми малими бігали разом до ставка, коли я приїздила на канікули? І що мені з того, що він не має пари?

— Пам'ятаєш, як він завжди казав мені після ваших гульок? "Баб Галь, я буду вашим зятем. Із Вікою класно гулять."

— І до чого ти хилиш, бабусю? Мені звернути на нього увагу? — змикитила красуня суть розмови.

— А чом би й ні? Ти бачила його зараз? Таким бугаєм став!

— Ага... Скажи ще "мамонтом", — гидливо скрутила свої вуста Вікторія від почутої фрази.

— Що? Не подобається він тобі? А як на мене наче нічогенький.

— Ну то може дивлячись у чому? Вичищати в корів і свиней може й уміє він, а от спілкуватися з дівчатами ні,  якщо з мамою досі живе та не одружений у свої двадцять з хвостиком.

— А ти з ним спілкувалася, що так кажеш?

— Віталися декілька разів.

— І що? — ніяк не заспокоювалась Галина Несторівна, чим дратувала онуку.

— І нічого, — зле відмовила норовлива чорнявка та, блискавично розвернувшись, пішла в двір.

Галина з'їла ще трохи фруктів, зриваючи де ближче, та теж почимчикувала до хати.

— А Сергійко Денисенко чим тобі не гожий? — стала пенсіонерка на порозі свого будинку, затримавшись біля онучки, що пестила жовто-білого довгошерстного котика Рижика.

Віка аж зойкнула та мало не впала, сидячи навпочіпки на ґанку, чи то від того, що кіт її вдряпнув, чи то тому, що баба причепилася до неї.

— Денисенко?.. Сусід навпроти?

— Так. Ти бачила, яка в нього спина широка? Та за такою спиною, як за стіною! Жоден вітер, навіть північний, не здує! А руки! Помічала, який він рукастий? Ух! А який в нього великий...

— Бабусю! — гаркнула раптово Віка та блиснула на свою бабусю грізними очима. — Може досить?

— Та що досить? Я ж не кажу тобі одразу вінчатися із кимось. Просто придивись. Сергійко ловкий хлоп. Землю викупив в орендатора і сам її обробляє, продає зерно, гроші має, — вихваляла тракториста літня жінка.

– А може ти мені одразу всіх потенційних женихів перелічиш? Ну щоб не по одному. Щоб я не так часто бісилася, — схопилася на ноги молода панна та вітрюганом пронеслася поруч із Галиною, мало не збивши її з ніг.

Але ж що турботливій бабусі до вибриків онуки? Хата мала. Та й село теж. Далеко не втече. І тому жінка спокійнесенько попленталась услід вередливій дівці до її кімнати.

— А Данилко Дікусар!

Струнка молодиця, котра щойно вляглася животом на ліжко, безсило зронила лице в ковдру. З її милого ротика в тканину почувся крик безсиля.

— Ба-а! – простогнала тепер вона, перервавши матір свого батька.

А баба Галя наче не помітила реакцію Віки, й далі про своє вела, схилившись на одвірок:

– Данило перший м'ясник на селі! Якщо хтось корову ріже чи свиню коле — його неодмінно кличе...

— Бабусь!

—...А ще ж Мар'ян, — продовжила Галина, ігноруючи заклики онуки. — Той, що Слободенюк. Ну йому хоч і за сорок уже, але на вигляд він ще дужий. Вдівець. Без дітей...

— Бабусенько!

— ...Десять років прожив за кордоном років! Чим тобі не принц заграничний, га? На естонській шпрехає краще за самих естонців! — азартно шукала переваги односельчан Галина Несторівна, не зважаючи на гострий погляд рідної онучки.

Навіть не дочекавшись, поки бабуся набалакається, Віка раптово перевернулася на спину, заплющила очі та закрила пальцями вуха. Побачивши таку картину Галя припинила теревенити. Зрозуміла, що тиснути на цю вперту немає більше сенсу. Натомість сказала:

— Ну добре. Мовчу... Та тільки скажи, ну чому саме Ярослав?

— Бо він єдиний найвродливіший із усіх можливих кандидатів, — подивилася Віка знизу вверх на бабцю, не тікаючи більше від розмови. — До того ж інтелегент.

— А ще зайнятий та з дитиною, — і від себе додала Галина, вишукуючи недоліки сусіда. Бо хоч вона й любила математика та родичатись із ним ось так, за таких обставин, не хотіла.

Втім, дівчину на фрілансі нічого не могло змусити не думати про нього.

— Знаю, знаю. Але в нас із ним багато спільного. От побачиш, Ярослав одного дня кине свою Оленку та зі мною буде!

— І що у вас спільного? Те, що обидвоє не виживете в селі без сторонньої допомоги? — посміялася з почутого пенсіонерка в окулярах.

— Наприклад, те, що і він, і я... любимо своїх бабусь! Тож ба, з усією любов'ю до тебе прошу припинити мусолити всю цю тему. Оля бачила в астропрогнозі, що до кінця цього літа я буду щаслива та в стосунках. Час усе покаже! — усміхнулася замріяно двадцятичотирьохрічна перебірлива молодиця.

— Астрачортівня якась. Тьфу! Щоб скисла твоя Оля! Брехня то все! От побачиш! Ярослав не кине Олени. Ти б бачила, як він за нею скавулив весь рік!

— Ну то до неї він рік не міг підступитися, а біля мене й за місяць повзатиме в ногах, буде вмовляти вийти за нього заміж.

Самовпевненість онуки не подобалася Галині Несторівній. Втім, вона добре розуміла, що переконувати Віку потрібно делікатно. А може навіть хитро...

Втім, може не сьогодні?

— От холєра! Побий тебе грім! От піду і розповім Олені, що ще одна кандидатка на її Ярослава мається! Що тоді робити будеш? Дівчина вона хапуча, гримуча. Волів за роги колись відтягнула самотужки, — гаркнула баба, що той пес, який зірвався з ланцюга.

— Та ні. Ти не станеш, — злякано глипнули на бабусю оченята Вікторії, а усмішка її розтанула, наче морозиво на сонці. — Ти ж жартуєш. Ти ж не ворог мені, ба...

— А от і піду, розповім. Скажу, що якась Оля побачила, що вона математику не пара, — не розгубилася в цілковитій імпровізації Галина та показово закрокувала, хитаючись, до виходу з хати.

Насправді ж баба дійсно не бажала, щоб онученя її тягали за патлі. Ще й хто? Оленка, котру вона з пуп'янку знає! Обидві дівиця для Галини були не чужими людьми. Обидвом вона зичила щастя. Втім, для Вікиного залякування, щоб та звернула на шлях праведний, був і цей метод хороший.