3.1. Гармидер і...

Територія навколо ставка кишіла дітворою. Галас, що здіймали малі у застояній воді, дратував Галину. Втім, з настанням літа кожний день ставав таким гамірним, тому вона вже не звертала на це ніякої уваги.

От тільки сьогодні чомусь відчуття гармидеру не полишало пенсіонерку аж до її дому...

— От наче ж і не тиха погода, а таке враження, що це коло мене дітвора репетує. Мабуть, то вітер дмухає в мій бік, — зробила висновок бабця, наближаючись до своїх володінь. — Та нічого. Нарешті я вдома. Нарешті дочалапала баба! Зараз, як сховаюсь у свої... — втішила себе Галина, відчиняючи хвіртку, котра на...  — А щоб тебе грім побив! Де мій кодовий замок? — вигукнула не надто гучно, проте вельми збентежено, не знайшовши мідного ланцюжка, котрий мала звичай чіпляти на залізну хвіртку, аби хто не вліз у двір.

Промацала рукою аж тричі, відсунула тонкий кілок убік, просунулася у прочинену хвіртку та озирнулася навсібіч.

Невже злодюжки прокралися? Йой! Он біля сараю відра перевернуті, а коло хати бідон із дощовою водою стоїть не на своєму місці, та й собака Жора гавкає, аж розривається... І двері до сараю та літньої кухні розчахнуті настіж!

Схопилася тоді Галина за серце і за свій ціпок, котрий нині воліла зброєю зробити. Хто б там не був — але будуть всі зуби того крадія вибиті!

Передусім, щоб час марно не витрачати, кинула баба свої торби біля хвіртки й до дверей хати чкурнула. Сарай та літня кухня — то таке, а от в будинку в неї телевізор, дров'яний котел, холодильник, золоті прикраси для особливих нагод і, найголовніше, третина пенсії захована під матрацом!

Та полегшено зітхнула стара, коли виявила недоторканими замкнені двері. Як зачинила їх вранці — такими вони й лишилися... І віник на місці стоїть, яким підпираються двері. От що означає, надійний захист! А малий Павлик сміявся, що віник не злякає злодюг. Ач, ні! Таки злякав!

Але нова загадка. Хто надумав сарай і літню кухню грабувати? Курей поцупити хтось захотів чи що?

Обережно підкралася Галина тепер до хліва. Те, що квочки полохливо кричали з курятника та когут у саду — вона почула ще з воріт, тому була впевнена, що якась кількість птиці досі знаходилася вдома. От тільки чи вся?

Коли бабуся просунула голову до хліва — пташина змовкла. От що означає сила ґаздині! Порахувала квочок. Всі п'ять на місці. Зачинила сарай. Пішла в садочок. Хитка хвіртка тут зачинена і кури, хоч і перелякано, але бігали серед зелених дерев і кущів. І таке, як наче у великій кількості.

Рахувати своїх курей літня жінка не стала. Спершу до літньої кухні схотіла піти. Можливо, там щось поцупили? Може тарілка комусь чи виделка була потрібна, тому їх позичили у баби?

Та не вгадала і тут Галина. Жодного рогача і жодного сірника викрадено не було. Натомість... сюрприз там чекав на бабу!

— Це що таке? Мені бомбу підсунули чи що? — жахалася бабця здогадок, роздивляючись... рожеву валізку.

Та недовго це заняття тривало. Почула баба начебто десь близько щось гуркнуло...

— Таке враження, ніби це хату математика — сусіда мого — на цурупалки розносять. Невже Павлик покликав своїх друзів і сказився? — насторожилася бабуся знову. — А що, як у мене злодії нічого не знайшли  та тепер до математика полізли?! Треба йти на поміч... Та й вшиватися подалі з кухні, бо мало там що. Раптом й справді валіза з бомбою?..

Тієї ж хвилини опісля роздумів відважна Галина Несторівна відчайдушно потупцювала в бік свого городу. Для самооборони вирішила крім ціпка ще зброї нагребти. А саме — сапу прихопити. Аж тут!

— То от воно що! Вила та лопату вкрали! Ой, Матір Божа, спаси й збережи! — забідкалася бідолашна жертва сільських грабіжників, коли не виявила серед знарядь праці деяких речей.

Та не встигла Галина оговтатися від потрясіння, як тут почула наступ ворожого іга...

Тільки обернулася, а мало не на неї коза її, Красунька, з кущів малини налетіла!

— Ме-е-е-е! — побігло біле чудо одного року в бік двору.

Дивом не ставши збитою з ніг Красунькою, баба Галя підняла свій ціпок з наміром, як мінімум, покалічити кожного, хто ось так налякав її козу, аж тут... Інша коза, котрій кличку Дереза дала баба, слідом за своєю сестрою мчить. А за нею... дівка вибігла. На підборах, в короткому сарафанчику, беззаперечно ворожо налаштована, судячи за лютим поглядом очей...і з бабиними вилами в руках.

— Зараз ти в мене добігаєшся! — закричала дівка, пропалюючи козу Дерезу шаленим поглядом. — О, бабусь! Ну ми потім... — не сповільнивши рух, адресувала вже Галині кілька слів та тваринам із ріжками на хвіст впала.

Останнього слова бігунки Галина не розчула. Однак спіймав її пантелик, що рибалка карася — швидко та якісно. Ніби дивно було побачити таку картину, і дівка якась, либонь, пришелепкувата, кіз бабиних перелякала і заколоти хоче, але... Якоюсь знайомою ця спортсменка їй здалася. Так схожа на невістку... Але ж не Таня...

Несподівано з іншого боку із сусідського саду вилетіло ще одне диво — бабин цап Цар. Цей білосніжний козлик, з довгими рогами та тоненькою борідкою, завжди виділявся серед моторних кізоньок розсудливістю та спокоєм. І тепер він мовчки став, ніби кам'яніючи, перед своєю власницею, зовсім без метушні.

— Цар! — вхопилася за свою голову та роги козлика Галина. — Що ж це таке відбувається?

Та замість тисячі відповідей Царя на очі здивованої Галини потрапив ще один кадр — математик Ярослав власною персоною.

— Ага! — заволав молодик. — От ти..! — і підійняв лопату, котра б мала стояти у сарайчику баби Галини, над своєю головою, ніби роблячи замах. Але постать сусідки його зупинила. — ...І попався... — договорив одними вустами.

Цар злякакався Ярослава й почав тікати. Та господарка його вправно за довгу мотузку, яку напинала йому щодня, схопила.

— Ярославе! Що відбувається? Хто відв'язав цапа? — передусім спитала бабця сусіда.

— Баб Галь, оце б я у вас хотів запитати! Де це вас носило? Ваші кози всю мою кукурудзу пощипали! А вона ж тільки зійшла! — зарепетував Ярослав. — Я насилу їх відігнав! До вас одразу кинувся, а там вас немає, а тільки онучка. Ну ми з нею...