8. Всі жінки богині.

— Отже, ми тут зібралися, щоб випустити на волю свою жіночу сутність, — піднесено торочила ораторка жіночого (бо всіх чоловіків попросили завітати наступного разу) зібрання.

— А повітря псувати — це обов'язково? — пустив хтось із публіки свій старечий смішок.

Настага поважної панні коуч кудись непомітно почала випаровуватись. Зі старими, що з малими дітьми. А вона гадала, що буде легше. Та де там! Однак, хай краще так, ніж Оленка тягатиме за коси. Ця публіка — гарант безпеки. Тому Вікторія спокійно зробила видих та продовжила:

— Обов'язково відкрити свою душу. Жіночність, як феномен, — полягає в проявлені своїх гідностей та сильних сторін. У кожній жінці — Богиня. Сьогодні ми оголимо її в кожній із вас.

— Про такі речі взагалі-то попереджати треба! На мені білизна не гарна! Можна нічого не відкривати та неоголювати? Я соромлюся! — знову хтось пожартував із жіночок.

Тут уже й Галина Несторівна захитала своєю голівонькою. Чомусь онучка виглядає розгубленною та й розповідає якусь дурню. Не підготувалась, як слід? Та їй і так виділили на підготовку цілих десять хвилин! Пів години жіночки б не чекали коуч-майстриню. Й без цього всі спитали вже по десять разів, на скільки затягнеться ось ця здибанка, бо в когось компот вариться на плиті, в когось банки стереалізуються і треба скоро вертатися додому. Що поробиш — літо! А його ж два раза в році не буває. А хто влітку ледарює, той взимку біду чує. Та й Галина сама думала про консервування на зиму, а про відкривання чогось там якось поки що не думалось. Не час! То вже восени скуштує кабачкової ікри, а поки не можна. Не чіпати — то ж на тоді, коли свіжого не буде! Хоч кабачкова ігра, хоч жіночність, все одно — літом закрутки роблять, а не відкривають!

Небавом Галина жахнулася. Точно! Закрутки! От що треба робити, а не балачки тут слухати! Щоб консервацію відкрити, треба спершу її зробити, а щоб зробити, треба кабачат назбирати! Та ще й часник треба викопати, бо ж Петра і Павло за григоріанським календарем уже минув, а за юліанським ось-ось буде, а саме на це церковне свято збирають урожай часнику. Заради цієї справи Галя, насправді, й затіяла весь марафон. Онука ж велить їй знати міру в праці, відводити час на відпочинок і на роботу, бо баба, як заходиться — то її не зупинити. Та пенсіонерка ж так не може. Робота стоїть, ніхто за неї не виконає її, а вона лежить! Де таке бачено? Життя — це рух. Треба рухатись, поки є можливість.

Саме такою можливістю і скористалась нині Галина. Поки всі уважно слухали ораторку Вікторію, а сама панянка не слідкувала за бабцею, пробралася жінка тишком-нишком на свій город. Лопату в зуби і вперед! Ну то й що, що на все про все у Галини година? Ну, подумаєш, язика висолопивши, в поті чола попрацює, а потім тиск підскочить через надмірну активність? Головне ж робота буде зроблена і не треба буде хвилюватися, що часник зіпсується!

А тим часом, поки баба втекла до своїх марудних справ, її розумна онучка ставала все впевненнішою та розкутішою. Вела вона мову про сексуальність, ресурсність, цілеспрямованність, продуктивність і таке інше, а її авдиторія, здебільшого пенсійного віку, все уважніше та уважніше слухала коуч-спеціалістку.

— Що таке жіноча сила? Де вона? Це наша база, богині. Вона приховується в нашому ресурсному стані, а він, в свою чергу, залежить від наших звичок, режиму життя, думок, мрій, цілей, поглядів, емоцій, психологічних установок, відчуттів! — заворожувала люд молода та красива жіноча наставниця своїми розповіддями. — Ресурсність тотожна зі станом щастя. Позитив дає енергію, а негатив відбирає її. Щоб насичитися енергією та зберігати її варто займатись чимось таким, що приносить задоволення, дарує приємні відчуття, заспокоює, окриляє. Ми — жінки, залежні від такого стану.

Не зважаючи на потужні слова, які вкладала в свій виступ Вікторія, авдиторія шепотілася між собою. Хоч і багато хто з жінок вловив сенс почутого, втім більшість ще не сприймала молоду дівчину, як належне. Деякі пенсіонерки навіть посміювалися з виступаючої, бо вони ж вік прожили, вони мудріші, — а тут якась вчорашня школярка їм щось розповідає. Проте Віка, котра скористалася правилом для ораторів, і дивилася на одну єдину людину в натовпі, побачила вогники, що розумінням заблищали, в очах пані Ірини, однієї з бабиних коліжанок. Це надало їй сил.

— Людина, як резервуар, — продовжувала мотиваторка. — Їй потрібно наповнювати себе, щоб мати енергію. І чим більше в резервуар вкладати позитиву і хорошого — тим більше ми отримуємо сили та енергії в результаті. Якщо ви в каструлю покладити сміття та відходи — ви не зварите борщу. Для борщу потрібні якісні та смачні інгридієнти. Так і з людською душею. Образи, провини, невдоволення, ненависть, якщо їх накопичувати, — засмічуватимуть нас. Від них на душі завжди залишатиметься огидний осад. Інша справа з радістю, ейфорією, натхненням. З такими інгридієнтами життя починає грати новими кольорами і покращується самопочуття. Смакувати ними суцільна насолода. Звісно, в житті неможливо отримувати безперервний позитив, однак, про важливість таких емоцій варто час від часу собі нагадувати.

Гомін між слухачками раптом став затихати. Все більше і більше панянок вслухувались у слова. Більшості подобалась ця тема.

— Чи чули ви вираз, що від настрою жінки залежить атмосфера в її сім'ї? Гадаю, ви й самі знаєте, що це здебільшого правда. Саме тому кожній жінці треба тримати себе в ресурсному стані, — сміливо жестикулювала руками Віка, захопившись своїм ентузіазмом, який посилював дівочу впевненність. Несвідомо вона відчула, що отримала визнання своїх слухачок. — Для зрівняння, без переходу на особистості, давайте візьмемо для прикладу двох різних жінок. Хто більше симпатизуватиме? Домогосподиня, котра постійно закочує чоловіку істерики та безпричинно визвіряється на незнайомих людях або ж інша жінка, котра усміхається перехожим, гарно жартує при зустрічі та шанобливо поводить себе із родиною?

Жіночки перезирнулись між собою. Питання застало їх зненацька. Місцева вчителька Марія Олександрівна задля підтримки ораторки викликалась першою, зробивши так, як чинять її шкільні улюблениці з перших парт, на відповідь: