5. Не мала баба клопоту.

Нагальної потреби у різних марафонах по самовдосконаленню у Галини Несторівни не було. Її самооцінка завжди відповідала нормі. Інколи жінка могла себе покритикувати, але зазвичай була лояльною та високо оцінювала свої старання. А те, що вона все життя гарувала на фермі та корів доїла вважала немалим вкладом у соціальне благополуччя громади і тому пишалася своєю діяльністю, нікому не дозволяючи знецінювати її працю. Казала: "Всяка робота — це насамперед про любов. У мене вона до корів. У Індії корови священі тварини. Ви щось маєте проти релігії? Давайте поговоримо про це." За вміння відстоювати свою честь і думку її і поважали односельчани.

Однак онучка, з якою Галина не була надто близькою, не помічала цього. Дивилася вона на старечі зморшки навколо очей, на вироблені руки і жаль їй було своєї бабусі, тому й взялася вчити стареньку "життю", щоб та хоча б на старість насолоджувалась своїми днями, а не бігала весь час, то туди, то сюди, заклопотано. А баба цим і користувалася.

Не так Галині був цікавий жіночий марафон, як спільний час із тренеркою. Нарешті вона відчула себе не самотньою. Щодня по дві, а то й три години теревені правила вона з онукою і від цього ставала щасливою.

Втім, бували й випадки, коли Галя дратувалася. Зазвичай це ставалося від "завдань" молодої бабиної тренерки. Бачте, першою треба нагодувати себе, а вже потім усі дзьоби і пащі своїх улюблеників. Ще й насолоджуватися процесом треба! Оце вже Галині не подобалося, бо й крихта ніяка не лізла до рота, поки у вухах віддавав крик її скотиняк. Тільки вийшла з хати раненько — і почалася какофонія. Спочатку собача, потім котяча, козяча, і на останок курячо-гусяча. Отак добре чує наближення господарки дрібнота всілляка!

— От би вас усіх в цирковий оркестр! Із дирижеркою Вікою на чолі! От тоді б може я із задоволенням і поїла, — бурчала під час пізнього сніданку бабуся Галюся, сьорбаючи чай із горнятка, котре Віка змусила витягти із серванту, сказавши, що тримати сервізи "на потім" — це неповага до себе. — Теж мені, "неповага"! Тобто, проміняти літрову кружку на міліпіздричне горнятко і не доїдати — це від великої любові до себе. Тьфу! — не забула вона і про це пожалітися в голос під час сніданку, поки перебувала наодинці. Але хоч й за це подякувала, що наодинці перебуває. Хоч десь спокій від своєї тренерки малої має!

Вікторія так міцно взялася за бабине перевиховання, що в рамках ексклюзивного марафону почала правила встановлювати свої. І тепер Галина не мала права на городі більше двох годин на день гарцювати і мінімум чотири години мала виділяти на сієсту. Проте весь цей час проводила вона з онучкою, що, з одного боку, для баби стало найкращим подарунком, а з іншого боку, — прокляттям.

— Затуркала онука бабу? — питала в неї  подруга Ірина, зустрівшись якось біля крамниці.

— Ой затуркала! Не те слово! Всі хустинки мої повикидала, весь "хламідник у хаті", за її словами, що я складала на придане для неї ж — сказала теж у сміття! Хату верх дном мало не перевернула! Та ще й гараж! Я ж там збирала, то цвяшки, то проволочки, дощечки, жердиночки, баночки з фарб старі — ну все ж може пригодитися. А вона: " Викадай! То все негодне!" Усе їй викидай! А я ж складала все роками! Ну й що, що половину з того вже іржаве? Зате пам'ять яка! Цвяхи ще материні, а дощечки я ще з колгоспу колись приносила, — поскаржилася емоційна Галина про те, що накипіло.

— Оце навела порядки, — сміялася з того пенсіонерка Ірина, щоправда, змовчавши про те, що згідна тут із Вікою. Поміж подруг вона відрізнялася нестандартною думкою та прогресивністю.

— Ой, та не те слово! Переворот мого життя один! Ще й, уявляєш, повела вчора вона бабу по магазинам, оновити гардероб, потім пів аптеки для мене скупила і на манікюр відправила! Диви, що зробили, іроди! — продемонструвала нігтіки з дизайном "кошаче око" пані Галя. — Так боляче було, так гидко! — дещо перебільшила на додачу, розквітла, що маків цвіт, жінка.

— То ти тепер модна і сучасна! — посміялася з неї Ірина Борисівна, котра щомісяця не забуває доглядати за своїми нігтиками, і не тільки, та яка щиро раділа за подругу. — А педикюр робили?

— Ще чого! Я це ледь витримала! Така біль! Нехай вже краще мені курс біциліну призначать на триста шістдесять п'ять діб у рік, аніж це!

— Ой, даремно, Несторівно, ти так. Це ж все за рахунок онучки? То нехай би балувала бабу. Ще б на брівки, повії тебе повила. Може б татуаж вуст якийсь зробила, — підколола "бідолашну" білявка Ірина, знаючи, що та не дуже добре петрає у сучасних трендах краси.

— Ніяких тату мені не треба! Самі робіть, як хочете, — гаркнула натомість та.

— Ой, Галюсю, а я б і зробила собі тату. Так роки вже не ті. На в'ялій шкурі хіба ж то буде гарно виглядати? Що люди скажуть? — поділилася своєю мрією Ірина, окуляри зручніше на переніссі посунувши.

— Що Борисівна здуріла! — пожартувала з подруги Несторівна, нарешті скинувши маску невдоволення.

Втім, Галина насправді не була в глибині душі так категорична. То лиш перед подругою трохи вихвалитись закортіло. Коли ж у місто на таксі возила її онучка — не відмовлялася від комфортного перевезення. І нові сукні та шляпки купувала із задоволенням, а бурчання — лиш напоказ було. Думала, що так їй більше онучкиної уваги дістанеться, та вмовляти її стане... Ач ні — Віка не сюсюкалася з бабою, як та з нею в дитинстві. Ні — так ні. Тому на манікюрі все й закінчилося... А баба хотіла хоч раз у житті в СПА піти. Та не спрацювала стратегія. Але вона обіцяла собі, щось придумати!

— За ким там уже "дурка" плаче? А-ну скажіть. А-ну, а-ну, — саме вчасно до гурту прибилася й третя подруга – Майя Юхимівна, знаючи, що її дівки до крамниці о цій порі збиралися. Їй хоч і не треба було нічого купувати, але хоча б побазікати можна — все ж краще ніж по телефону.

— Та ми це про мрії балакаємо. Юхимівно, от щоб ти хотіла із собою зробити? Може б ботокс якийсь вколоти або тунелі у вухах чи язик зробити, як у змії, роздвоївши його? — в жарт кинула Ірина тій, що приєдналась.