3. Радість у хату.

Територія навколо става кишіла дітворою. Галас, що здіймали малі дельфіни у застояній воді, дратувала Галину. Втім, з настанням літа кожний день був таким, тому вона вже не звертала на це ніякої уваги. Гамір став фоном.

От тільки сьогодні чомусь той шум долинав аж до двору Галини.

— От наче ж і не тиха погода, а таке враження, що це коло мене дітвора репетує. Мабуть то вітер дмухає в мій бік, — зробила висновок бабця. — Та нічого. Нарешті я вдома. Нарешті дочалапала баба! Зараз, як сховаюсь у свої... — втішила себе Галина, відчиняючи хвіртку, котра на...  — А щоб тебе грім побив! Де мій кодовий замок? — вигукнула не надто гучно, проте вельми збентежено, не знайшовши мідного ланцюжка, котрий мала звичай чіпляти на залізну хвіртку, аби хто не вліз у двір.

Промацала рукою аж тричі, відправила тонкий кілок у інший бік, крадькома просунулася у прочинену хвіртку та озирнулася навсібіч.

Невже злодюжки прокралися у двір? Йой! Он біля сараю відра перевернуті, а коло хати бідон із дощовою водою, та й собака Жора гавкає, аж розривається... І двері до сараю та літньої кухні розпахнуті настіж!

Схопилася тоді Галина за серце і за свій ціпок, котрий нині воліла зброєю своєю зробити. Хто б там не був — але будуть всі зуби того крадія вибиті!

Передусім, щоб час не марно витрачати, кинула баба свої торби біля хвіртки і до дверей хати чкурнула. Сарай та літня кухня — то таке, а от в будинку в неї телевізор, дровяний котел, холодильник, золоті прикраси, котрі надіваються за особливої нагоди та, найголовніше, третина пенсії!

Та полегшено зітхнула стара, коли виявила недоторканими замкнені двері. Як зачинила їх вранці — такі вони і нині.

Але нова загадка. Хто надумав сарай і літню кухню грабувати? "Курей поцупили чи що?.. А потім посмажили в глиняній пічі, котра досі є прикрасою літньої кухні ще з царських часів..." — думалось бабі Галі.

Обережно підкралася Галина тепер до хліву. Те, що квочки полохливо кричали з курятника та когут у саду — вона почула ще з воріт, тому була впевненна, що якась кількість птиці досі знаходилась вдома. От тільки чи вся?

Коли бабуся просунула голову до хліву — пташина змовкла. От що означає сила ґаздині! Порахувала квочок. Всі п'ять на місці. Зачинила сарай. Пішла в садочок. Хитка хвіртка тут зачинена і кури, хоч і перелякано, але бігали серед зелених дерев і кущів. І таке, як наче у великій кількості.

Рахувати своїх кур літня жінка не стала. Спершу до літньої кухні схотіла піти. Можливо там щось поцупили? Може тарілка комусь чи виделка була потрібна, тому їх позичили у баби?

Та не вгадала і тут Галина. Жодного рогача і жодного сірника викрадено не було. Натомість, сюрприз чекав там бабу!

— Це що таке? Мені бомбу підсунули? — жахалася бабця здогадкам, роздивляючись... рожеву валізку.

Та недовго це заняття її затягнуло. Почулось бабі наче десь близько щось гуркнуло. А потім і буча якась.

— Та ні! Все таки це гамір не розваг дітлахів на ставку! Таке враження, ніби це хату математика, сусіда мого, на цурупалки розносять. Невже Павлик покликав своїх друзів і сказився? Такий галас навкруги!

Насторожилася бабуся знову.

— А що, як у мене злодії нічого не знайшли  і тепер до математика полізли?! Треба йти на поміч... Та й вшиватись подалі з кухні, бо мало там що. Раптом й справді валіза з бомбою?..

Відважна Галина Несторівна відчайдушно потупцювала в бік свого городу тієї ж хвилини. Для самооборони вирішила крім ціпка ще зброї нагребсти. Для цього до ще одного сараю пішла, прибудованого до задньої стіни хати. Там хотіла хоча б сапу прихопити. Аж тут!

— То от воно що! Вила та лопату вкрали! Ой, Матір Божа, спаси й збережи! — забідкалась бідолошна жертва сільських грабіжників.

Та не встигла Галина оговтатись від потрясіння, як тут почула наступ іга...

Тільки обернулася, а мало не на неї коза її, Красунька, з кущів малини летить з усіх своїх копитць, що перелякана!

— Ме-е-е-е! — побігло біле чудо одного року в бік двору.

Дивом не ставши збитою з ніг Красунькою, баба Галя підняла свій ціпок з наміром, як мінімум, покалічити кожного, хто ось так налякав її козу, аж тут... Інша коза, котрій кличку Дереза дала баба, слідом за своєю сестрою мчить. А за нею... дівка вибігає. На підборах, в короткому сарафанчику, беззаперечно ворожо налаштована, судячи за лютим поглядом очей...і з бабиними вилами в руках.

— Зараз ти в мене добігаєшся! — закричала дівка, пропалюючи козу Дерезу шаленим поглядом. — О, бабусь! Ну ми потім... — не сповільнивши рух, адресувала і Галині вона кілька слів та тваринам із ріжками на хвіст впала.

Останнє слово дівчини бігунки Галина не розчула. Однак спіймав її пантелик, що рибалка карася — швидко й якісно. Ніби дивно було побачити таку картину, і дівка якась, либонь, пришелепкувата, кіз бабиних перелякала і заколоти хоче, але... Якоюсь знайомою ця спортсменка їй здалася. Так схожа на невістку... Але ж не Таня... Що за мода у крадіїв! Навіть господарів не бояться! Ох і закортіло бабі ту дівку відлупцювати!

Несподівано з іншого боку, зліва, а не справа від огороду, із сусідського саду вилітає ще одне диво — бабин цап за кличкою Цар. Цей білосніжний козлик, з довгими рогами та тоненькою борідкою, завжди виділявся серед моторних кізоньок розсудливістю та спокоєм. І тепер він мовчки стає, ніби кам'яніючи, перед своєї власницею, а не метушиться, як ті кози з його гарему.

— Цар! — вхопилася за свою голову та роги козлика Галина. — Що ж це таке відбувається?

Та замість тисячі відповідей Царя на очі здивованної Галини потрапляє ще один кадр — математик Ярослав власною персоною.

— Ага! — волає молодик. — От ти..! — і піднімає лопату, котра б мала стояти у сарайчику баби Галини, над своєю головою, ніби роблячи замах. Але постать сусідки його зупиняє. — ...І попався... — договорює одними вустами.

Цар жахається Ярослава. Починає бити на сполох і десь тікати, але не встигає — господарка його вправно за довгу мотузку, яку напинає йому щодня та за яку прибиває перед пасінням, хапає.