Розділ 1 - ПЛАТФОРМА ПЕРЕХОДУ

Де шукати Світло?
У собі!
Де шукати Любов?
У собі!
Де шукати Добро та Радість?
Теж у собі! Все шукай у собі!
Але в мене цього нічого немає. Я - Темрява!
То стань Світлом.
Навіщо?
То залишайся Темрявою.
Так краще?
Не знаю.
А що ти знаєш?
Знаю головне – шукай Бога і знайдеш ВСЕ те, що потрібно саме тобі – свою Темряву або своє Світло!
Тоді підкажи, де Його шукати?
У Со-бі-і-і-і….

Погода була пречудова. Зелене небо відображувалося у ліловій воді. Синя травичка та багрясті кущі легесенько колихалася від вітерцю.

Рожеве сонце світило так ласкаво й осяювало своїми промінчиками кожен клаптик Платформи Переходу.  

А птахи? Ті взагалі суцільним хором цвірінчали свої пісні про Радість та Добро!
Не було в цьому місці нічого лихого, ні крапельки поганого, бо Темрява була там, у самісінькому низу життя людського, хоча родом вона, як виявилося, звідси.   

У цьому місці усі споруди були крихітними, бо мешканці території могли зменшуватися у розмірі і з легкістю заходити у свої домівки. Так вирішив Великий. Навіщо займати простір? Коли можна його заполонити природою: яскравими пахучими квітами та міцними розлогими деревами, вузькими ріками та глибокими озерами, а не громіздкими забудовами, які будуть руйнувати цей райський куточок заспокоєння Душі та робити його схожим на Землю.

У цій площині, за задумом Великого, має залишатись парадиз Світлості та Любові, нескінченність Добра та влучних Настанов, безмежність Терпіння та Подяки. Всі чесноти плекають та підживлюють цей майданчик як струм акумулятор. Жоден мешканець не може собі дозволити (та навіть і помислити) ослухатися Його. На цьому гармонічному затишному острівці Світу усі жителі Обрані – вони є служителя людської Долі та безмежних, проте ще нерозкритих світських Талантів та Здібностей.     

Так і ці двоє чоловіків, один із них старожил. «Багато клопоту собі вже нажив», як його підколює молодший за саном приятель. Вони стояли на ґанку маленького літнього будиночка і розмовляли.        

– Куди ми її направимо? – запитав свого сивого побратима молодший на вигляд чоловік.       

– У самісіньке серце! – відповів той без вагань.

– Чому так, пане Тлумач? – поцікавився молодик.

– Вона особлива дівчинка, Набувач, – промовив задумливо старший.

– Хіба? Така як усі, не вигадуйте, – втомлено махнув рукою парубок.

– Кажу тобі особлива-а-а, – загадково протягнув Тлумач і легенько тицьнув пальцем у лоба свого недовірливого учня.

– Це достеменно невідомо, – знизав той плечима.

– Невже? – він прищулив свої насичено карі, аж ніби чорні очі. – Хіба забув? – і суворо подивився на молодого. Коли вона народжувалася – небо поміняло колір. Ти справді цього не пам’ятаєш? – він здивовано підвів брови. – Ми всі тоді перелякалися і подумали що Великий вирішив спуститися до нас та зробити такого прочухана, який нам усім досі й не снився.

– Згадав, – і молодик вдарив себе легенько по чолу. – А це вже понад дві тисячі років минуло. Я тоді подумав, що це Його обіцяний Догоридриг і так злякався-я-я, бо на той момент в мене було ще декілька незакінчених справ і купа своїх маленьких, проте важливих завдань. А Ви ж і самі знаєте, що буває з тими, хто залишає недоробки?

– Знаю, знаю, чудово пам’ятаю, що сталося багато тисячоріч тому з моїм братом, – він замислився на мить і тяжко зітхнув, а потім ляснув молодшого по плечу:

– Ну годі базікати! Справ купа! А ми вештаємося повсюди, насолоджуємося життям, а, як відомо: вперед діло, тоді забава.

– Ми не вештаємося, пане, і аж ніяк не забавляємося, а розв’язуємо важливе питання, куди направити нашу Світлооку Світлиню? В яку країну?   

– Точно! – він потер свої скроні пальцями. – Ім’я! Ім’я ж їй ще треба вигадати людське. І родину обрати.

– Я ж і кажу купа справ, ходімо до Джерела, подивимося ще раз на неї й порадимося з іншими Розумами.

– Так, – він на мить заплющив очі й прошепотів, – вже час. Її капсула має скоро розкриватися, треба не проґавити цей момент, бо тоді вона полетить туди, куди їй заманеться, а нам треба скорегувати її шлях. В неї інша місія у цьому Втіленні.