Розділ 17 – Ну, це вже схоже на дорослу магію!

Земля і Повітря. Повітря і Земля. Ці двоє завжди мали невирішене питання між собою. Питання ексклюзивності. Хто ж могутніший і важливіший?.. Проте, ця сутичка жодним чином не нагадувала бій їх «колег» – Вогню й Води. І якщо полум’я сходиться з життєдайною рідиною в битві наче пристрасні безсмертні коханці, що одвіку зливаються в лютій бійці-екстазі, начхавши на цивілізації, обставини та епохи, то Земля й Повітря скоріш нагадували подружжя з приблизно шістьма мільярдами років досвіду сумісного життя. Наче й задовбало. Наче вже й не залишилося неочікуваних кроків у цій шахматній партії, що надто затягнулася. Але, в силу відсутності можливості подати на розлучення і безсмертя обох членів подружжя, доводиться терпіти. Інколи трішки підсераючи своїй «улюбленій» половинці.

Приблизно про це й розмірковував Леон Д’Альбон, чухаючи поясницю, що ледь встигла загоїтися після вчорашнього бою з цим клятим Хісс. Вчора, як тільки їх вертикальний політ тією клятою ямою закінчився і вони опинилися надворі, Вищий Магістр одразу ж продовжив підійматися вже за рахунок власної левітації, відриваючись від землі подалі та ще й паралельно формуючи в руках дещо, що мало добряче підкоптити плазуючого опонента. Проте Хісс, варто віддати йому належне, теж не останній дебіл, тому не став одразу ж набувати істиних розмірів, збільшуючи мішень для віконта, а малесенько-тихесенько собі полетів в інший бік, за межі замку, попутно вистріливши в Леона цілою хмарою отруйних шипів та декілька разів харкнувши кислотою.

– Що, слимаче, над землею в тебе арсенал поменшав, егеж?! – Піддався миттєвому азарту віконт, потужним поривом вітру змівши загрозу та направившись повітрям вслід за драконом. – Далеко не втечеш, не переймайся!

Одразу дві ламані блискавки влучили точнісінько в маленький хвіст драпаючого дракона, схопили його, наче два гігантських пальці, пустили видимі навіть смертним оком розряди по всьому довгому тілу, струхнули декілька разів – та підкинули вгору, ще більше віддаляючи змія від переваги у вигляді матінки-Землі під нога… пузом.

– Не втечееееш, стерво дерев’яне! – Стрімким вихорем пролітаючи повз західну замкову вежу, проревів Леон. Не скидаючи швидкість, маг сформував в правій руці величезний меч, що плювався блискавковими розрядами. До змія, що все ще хаотично вертівся в повітрі, злітаючи все вище, лишалося якихось тридцять метрів. Двадцять. Десять. І Леон одним горизонтальним махом величезного клинка розділив тіло Хісс на дві частини. А потім, з тріумфом шукаючи поглядом погляд свого візаві, Леон зрозумів, що дивиться на щось подібне до дерев’яної статуї свого супротивника. При чому статуї, порожньої з середини.

– Шкуру скинув?.. – Шоковано завмер Вищий Магістр. І в ту ж мить отримав потужний удар по шиї, що жбурнув його вперед та вниз. – Зараза, обдурив!

Секунд зо п’ять Леон летів до землі, перекидаючись, наче той бумеранг (чи як Хісс декілька секунд тому), але після того, як віконт майже зміг погасити інерцію удару та перетворити падіння в політ, в нього врізалося десятиметрове дерев’яне тіло, обвило гидкими ліанами і вони разом попрямували вниз до милої галявинки, що була в парі сотень метрів від замку Хейзел.

Щити спадкоємця Д’Альбон витримали усі удари, захистивши тіло від ушкоджень, але Хісс його все ще не відпустив. І слиз на його ліанах, судячи з того, як стрімко щезала енергія захисту Леона, був не простим. Тож земля наближалася, і Леон вирішив закріпити пройдений у битві з демонами матеріал та заходився створювати техніку Штормового Шляху, щоб позбутися перспективи каліцтва під дерев’яним задом однієї пихатої падлюки.

– Хах, новими фокусами хочеш похвастатися?! – Відчувши підготовку Леона до чогось серйозного, проревів десь над ним дракон. – Ну то заціни й мої нові витребеньки!

Штормовий Шлях ще не був готовий навіть на половину. До поверхні маленької галявини (не такої й привабливої з цієї висоти і на такій швидкості, якщо чесно) лишалося метрів зо тридцять. Як тут із землі до падаючої парочки на зустріч з первісним ревом вистрибнув… Ще один Хісс! Здоровезний двійник змія летів вгору, роззявивши пащеку мало не на 180 градусів, готовий зустріти новоприбулих чудовим апетитом.

І Леон, розуміючи, що не встигає із задуманим, в буквальному сенсі передумав в польоті. Уся накопичена для телепортації енергія стихії Повітря трансформувалася у велетенський шолом Грозового Паладина, в середині котрого опинився сам Д’Альбон. А залишок сили Вищий Магістр використав на короткий, але потужний порив вітру, щоб розгорнути себе й основного Хісс в повітрі. За висновком, до рота «нижнього» Хісс не впав один дуже талановитий віконт. Натомість на дерев’яну морду дракона спиною приземлився його дещо здивований оригінал, а зверху – велетенський шолом із блискавок. Котрий, після сумісного жорсткого приземлення, детонував осліпляючою, тріскучою хвилею зарядів.

Леон здригнувся, виринаючи з подій того насиченого дня. Як вони з драконом захекані лежали на тій галявині. Д’Альбон, ослаблений через миттєву трансформацію та пропуск через себе настільки великої кількості енергії. Та Хісс, енергетику якого добряче так потріпав вибух протилежної йому стихії. І навіть те, що земля вже опинилася поруч, дерев’яному змію в той момент не дуже й допомогло. Тож, втомлено та ліниво обмінявшись ще парочкою дуже слабеньких заклять, вони перейшли до такого ж лінивого мордобію. А через десять хвилин, засвідчивши чесну нічию, попленталися назад до замку.

Так, веселий був день. Але сьогоднішній обіцяв бути ще цікавішим! Бо сьогодні – той самий день, коли наставник дав йому першу за весь цей час настанову. Так, до цього моменту навряд чи хоч щось можна було назвати вчительською настановою. Виразного й чіткого ствердження, що геомант навчить віконта техніці створення втілених заклинань так і не пролунало, тому Його сіятельству Леону залишалося лише сподіватися, що наставник не забуде про цю свою обіцянку. Яка, якщо чесно, й обіцянкою навіть не була.