Розділ 3 – Болючі спогади.

Ранок цими вихідними видався особливим. Можливо, цьому сприяв легкий, освіжаючий бриз, що повіяв із боку моря. Або, можливо, тепло літа, що повільно наближалося. Хоча не виключено, що вся сіль унікальності ранку вихідного розкривається тоді, коли він починається опівдні понеділка…

Так чи інакше, погода вкрай радувала Грегора, що фривольно розкинувся у власній кареті, яка мірно котилася по бруківці околиць Йорда – другого за величиною міста королівства Фрідан. Йорд славився великою кількістю культурних закладів, передовими магічними технологіями і, звичайно ж, тим самим Фріданським Університетом.

– Чудовий день… Хоча, звісно, я міг би бути у своїх володіннях ще вчора. Варто визнати: незважаючи на вік, мілорд ректор зі своєю заступницею все ще знаються на гулянках. Що скажете, любий Леоне?

Однак, Леон був зайнятий. Він самовіддано ділився з камінням бруківки вмістом свого шлунку, наполовину перекинувшись з віконця карети і видаючи при цьому звуки настільки нелюдського змісту, що барон Грейткіллс навіть активував магічний погляд і ґрунтовно перевірив ауру попутника на предмет наявності в роді демонів пекла або гірських тролів.

– Два старі покидьки! – Пролунало по той бік карети. – Та щоб я, хоч ще раз, з ними хоч би чаркууууеее… – Так і не зміг закінчити свою думку Вищий Магістр Блискавки.

– Для досвідченого в балах, знайомого зі світськими раутами з пелюшок віконта, ви якось... непереконливі, Ваше сіятельство.

– Знаєте що, пане Архімаг?! А чи не піти вам разом із вашими спостереженнями…

Договорити Д'Альбон знову не зумів, повернувшись до споглядання захоплюючої бруківки і на диво не захоплюючих конвульсій інтоксикації. Але саме цього разу це не було покликом природи у чистому вигляді. Просто Грегор Грейткіллс не любив, коли його посилають невідомо куди. А навички навіть середнього цілителя можуть простимулювати організм людини не тільки до одужання.

– Грегоре, нахіба, ну якого лісового духа ми його взяли, скажи?!

– О, повір, цей талановитий хлопець мені знадобиться.

– Він?! Це щеня навіть не здатне себе зцілити від звичайного похмілля?! У званні Вищого Магістра!

– Я ж говорю, талант. – Терпляче пояснював Грегор змію, який все ще сидів у кишені. – Йому за віком ще спокійно можна було б ходити у Магістрах. Хлопець стрибнув вище за власну голову. І тому – мені здається, я зможу зробити з нього Архімага Повітря на декілька десятків років раніше, ніж якби він ішов цим шляхом сам.

– Земля моя матінка… Архімага Повітря?.. Але нащо?.. Грегоре, ти ж не збираєшся?..

– Не розумію про що ти. – Якби мислеобрази, якими спілкувалися Хісс і Грегор, мали обличчя, то це повідомлення від геоманта козиряло б абсолютно непроникною мордою.

Власне, незадоволене шелестіння в кишені і спроба вкусити крізь одяг красномовно означали, що Хісс не збирався миритися зі співрозмовником, що вперто щось приховує.

– Хвала небесам, здається, все. – Знесилено розвалився у сидінні карети віконт Д'Альбон. – А тепер до насущного. Сподіваюся, ми їдемо не на чергову дуель?

– Він нічого не пам'ятає?!! – Єхидно-захоплений ментальний посил від Хісс був настільки "гучним", що Грегор зіщулився, але все-таки відповів віконтові.

– Неймовірно, Ваше сіятельство. Ви навіть не можете пригадати події останніх двох днів?

– ДВОХ ДНІВ?!

– Навіщо так кричати? – Прошипів Грегор. – Мої... коні дуже полохливі.

– Перепрошую, бароне, – дивно, але Д'Альбон навіть не виділив уїдливо титул співрозмовника, як робив це всю минулу гулянку, – але це якась маячня.

– Це факт, сьогодні понеділок. – М'яко заперечив Архімаг.

– Я вже перевірив усі свої амулети від ментальних впливів! Провів діагностику ментальних щитів. Все у повному порядку. Не можуть так просто два дні життя пропасти з пам'яті Вищого Магістра! Це не пересічна пиятика, це або заклинання Архімага Менталу, яких ніхто не зустрічав уже тисячу років...

– Або настоянка жриць дроу на печерних грибах, що зберігалася в необробленому панцирі глибинної гідри.

– Святі небеса...

– Ага, забориста штука. А після десяти років витримки вона цілком здатна звалити з ніг практично будь-кого. Тож ви попросили ще добу на те, щоб відіспатися. І от – ми тут.

– Добу?.. Попросив?.. Але ж ти… ви не виглядаєте таким… таким… як я! Похмілля ніби обійшло вас! Чи ви хочете сказати, що нічого не пили?

– Та ні, пив нарівні з усіма…

– То чому ж тоді ви у відмінному стані?! І взагалі, звідки, заради Небес, у пристойному закладі міста взявся контрафакт, заборонений Синім Указом?

– Так, а де ж йому ще взятися, як не в пристойному закладі? – По-простецьки, з усмішкою відповів новоспечений барон. – З такою ціною за пляшку, грибовуху собі можуть дозволити тільки якийсь герцог чи Архімаг. Але, за щасливим збігом обставин…

– Ага, щасливим... – Нервово проковтнув Леон Д'Альбон, який знову позеленів.

– …Господар закладу, особисто знайомий із майстрами Мудіні та Бургундською, наказав подати до нашого столу зазначений напій.