Розділ 2 – Ідіот. Дуель. Каліцтво.

Оскільки господар амфітеатру і, за сумісництвом, ректор Університету був секундантом одного з дуелянтів, то почесна роль розпорядниці дуелі дісталася першій заступниці ректора з питань безпеки, Архімагу Світла, Її світлості Владиславі Бургундській. Однак, судячи з дуже кислої фізіономії останньої, вона явно хотіла бути секундантом, проте саме це парі вона продула, про що, в свою чергу, свідчив вдоволений писок Його Високомагічності мілорда Мудіні.

– Цікаво, що стало предметом суперечки цього разу?.. – Подумки запитав Грегор.

– В ім'я Землі, Грегоре, тобі не начхати? – Подумки обурився Хісс і вже хотів був сплеснути руками, але щось не задалося. – Та їм же сперечатися, як з гори котитися! Ще за солодких часів проходження твоєї практики на Вищого Магістра пам'ятаю, що половина викладацького складу ридала окропом від їхнього вічного тоталізатора.

– Точно ридала?.. Може…

– У мене з пам'яттю все гаразд, Ваша Високомагічність!

– Як скажеш. – Відправив байдуже мислене повідомлення маг Землі, прислухавшись до розпорядниці дуелі.

– ..., барон Грейткіллс, ви, як викликана сторона, готові оголосити умови дуелі?

– Безперечно, майстрине Бургундська. – Чемно посміхнувся геомант, розвернувшись до супротивника та його секунданта, які вже зайняли  іншу половину арени. Просте заклинання – і ось його вже чує не лише суперник, а й увесь присутній народ. – Ваше сіятельство, най буде вам відомо, що дуель відбудеться за славетною традицією північних варварів. А саме – Три За Три!

Галас, який піднявся на трибунах амфітеатру, міг би, мабуть, і мертвого підняти з могили. Особливо, якщо другокурсники-некроманти прогулювали лекції та не упокоїли бідосю належним чином. Проте, не лише глядачі були засмучені «хитрим» планом молодого Архімага.

– Браво, Нюлузький! – Повільні, стримані оплески Д'Альбон різко контрастували з його очима, що просто палали сказом. – Знамениті дуелі Три За Три. Спочатку один сперечальник повинен витримати три удари суперника, а потім, якщо витримає, настане його черга відповідати. Геніально! Ось тільки за кого ти мене приймаєш? Пробити за три удари щит Вищого Магістра Землі?

– Ваше сіятельство помиляється. Але це можна пробачити, з урахуванням вашого стану. – Чемно посміхнувся Грегор. – Я Архімаг, а не Вищий Магістр. Принаймні з сьогоднішнього дня. І що вас бентежить? Сумніваєтеся у власній здатності завдати мені шкоди? То заради чого тоді затівалася взагалі ця дуель, як не задля спроби зіпсувати мені шкуру?

Знущальний тон здобув своє і секундант віконта Леона, якийсь невідомий Грегору чоловік (теж, судячи з аури, Вищий Магістр), уже притримував друга за плече, щоб той не звів велике мистецтво магічної битви до банального хуторного мордобою. Але Грегору було цього мало. Йому тепер вже не треба було, щоб Д’Альбон відступив. Партію треба догравати.

– Чи, можливо, шановний віконт сумнівається у власних захисних чарах, переживаючи, як би я їх не пошкодив ненароком?.. Адже, згідно з правилами дуелі, право першого удару залишається за викликаним.

– Вперррред... Готуй... Свої драні демонами чарри! – Загарчав Леон, скинув руку секунданта і продовжив. – Я приймаю умови. Перший удар за тобою, Нюлузький!

– Ще й перший удар за тобою… Архімаг, якому офіційно, на очах у натовпу, на державному рівні можна стратити дурненького віконта… Клянусь Ріками Життя – це справжній анекдот.

– Хісс, ти ж розумієш, що я не вбиватиму цього бідосю? Досить з його сім'ї втратити й одного ідіота. Бо так і зовсім переведуться запальні віконти. А це ж квіт нації, якщо ти забув.

– Підступний і жорстокий ти дуже, мій друже…

– Я чую від тебе вірші, Хісс?!

– Та ну тебе, знали б ці йолопи на трибунах, скільки в тобі отрути хлюпається, вони б такі ставки не робили… – Засмучено зітхнув кишеньковий супутник Архімага. А потім ніби щось згадав. – Дорееееечі!

– Так, я теж на себе поставив, через третіх осіб.

– Ой, як же гарнісінько! Золото я люблю, золото мені подобається! Скільки поставив?

– Тридцять золотих.

– Тьху ... – Судячи з шипіння в кишені, метушні, що там почалася і запаху гарі, що з'явився, Хісс таки дійсно не втримався і сплюнув. – Звідки така дріб'язковість, Твою ж  Високомагічність? Чому не хоча б тисячу золотих?

– Та звідки у студіозусів такі гроші, щоб покрити мій виграш за такого низького коефіцієнта? А так – хоч щось зверху, та заробимо.

– Нудний, занудний, жадібний... І навіщо я з тобою сюди поперся? Треба було вдома залишатися.

Ці думки супутника звучали в голові барона Грегора Грейткіллс на тлі гудучого, іскристого повітря і лютих завивань вітру. Віконт Леон Д’Альбон творив свої найкращі захисні чари. Зважаючи на все, він збирався встановити навколо себе Грозовий Форт. Чари, доступні лише магам, починаючи з рівня Вищого Магістра. Захист складався з двох частин: активної та пасивної. Пасивна являла собою прозорий куб із заклиначем у центрі. Сторони куба можна було збільшувати та зменшувати, за потребою захищаючи ту чи іншу площу. Віконт обмежився порівняно невеликим кубом зі сторонами в два метри. Цей куб із ущільненого, зачарованого повітря не пускав усередину жодних чарів, а також будь-яких фізичних предметів. Тому, навіть звичайні величезні камені, що так любила жбурляти більшість магів Землі, не повинні досягти захищеного мага.