Увага! Пролог!

Більшість історій у світі, де відбуваються події цієї книги, а також, швидше за все, і у твоєму, любий мій читач або читачка, світі, схожі на прогулянку. Спочатку герой просто наважується вийти з дому. Залишити зону комфорту – і вирушити на вулицю. Погода пречудова, початок літа, затишно гріють сонця (адже у вас їх теж три, чи не так?). Чому б і не прогулятися?

Герой залишає своє подвір'я, і йде куди заманеться, обов'язково посміхаючись праворуч і ліворуч усім знайомим у своєму місті (селі? хуторі? злодійському притоні?) людям. Або не дуже й  людям. І, вочевидь, шлях його пролягає через звичайнісіньку локацію, від якої ніколи не чекаєш жодної каверзи. Можливо, це проклятий ліс, нічний цвинтар, стародавні могильники попередніх цивілізацій, або такий затишний замок найстарішого в окрузі вампіра. Далі, звичайно ж, герой щиро дивується (найчастіше, на жаль, не смертельно), коли в цих привабливих місцях якийсь особливо компанійський мешканець дуже акуратно відгризає герою не життєво важливі, але дорогі, як пам'ять, органи.

Після чого скалічений ворогом (можна і морально, не обов'язково щось відгризати) герой починає вдосконалювати себе. Він проходить тернистий шлях від невдахи до короля і, звичайно, попутно шаткує всіх ворогів дрібними кубиками собі на сніданок. Так би мовити, з лузера в аб'юзери. Якщо ви розумієте, про що я.

Але історія, яка лежить зараз перед вами, трохи відрізняється від описаних вище. Як мінімум тому, що її головний… героєм його, мабуть, не називатимемо… Загалом, її головний персонаж давно вже не лузер. Якщо бути точним – вже рочків зі сто, мабуть. Швидше, він – той самий милий мешканець проклятих лісів і зачарованих гаїв, здатний легко позбавити будь-якого героя таких небезпечних і шкідливих речей, як думки. Прямо разом із їхнім матеріальним вмістилищем. Ну не любить він, коли його лісами вештаються сторонні. Ото й мруть бідосі від цього…

Мабуть тепер потрібно ще трішки роз'яснити ситуацію. Головний персонаж у нашій історії – віртуозний маг Землі, Вищий Магістр магії, без п'яти хвилин перший в історії королівства Фрідан офіційний Архімаг Землі, його Високомагічність Грегор Нюлузький. Так, як ви, вочевидь, помітили, жодних шляхетних приставок у вигляді будь-яких Ваших «милостей», «світлостей» і тим більше «Високостей».

Ні, двісті двадцять три роки тому в звичайнісінькому селі Нюлуг, у звичайнісінькій селянській родині народилася одинадцята за рахунком дитина. Село справді було маленьке і нудне, як розумієте. Мешканцям там було реально нема чим зайнятися. Але одинадцята дитина – це все-таки занадто. Принаймні так вирішив батько сімейства і вже мало не продав хлопця, якому ледве виповнилося тоді дванадцять рочків, якійсь залітній парочці некромантів на досліди, як раптом сільська знахарка побачила в хлопці талант до магії і зглянулася, порекомендувавши все-таки віддати хлопця у Фріданський Університет. Єдиний магічний навчальний заклад у королівстві. Тим більше, що магії там навчали безкоштовно.

І ось він тут. Безрідний, але вкрай талановитий чародій, що виявив у собі схильність до найневиннішої зі Стихій. Принаймні так вважалося суспільством досі. Але в той момент, коли Грегор стояв, схрестивши руки на грудях, поки його Обсидіановий Голем розривав на шматки Вогняного Велетня супротивника, глядачі цього шоу могли дещо змінити свою думку.