Розділ 4. Сільські радощі

Хельга с посмішкою вслухалася в емоційний, захоплений діалог двох її односельців. Поль і Маріка вже з десяток років приходили до неї, щоб допомогти з посадкою та збором врожаю. Інколи приводили й діточок, даючи їм найменш складні заняття. Проте зараз вони прийшли лишень вдвох і сліпа жінка, що сиділа на старому пні, була єдиним свідком їх захоплення.

– Любчику, Поле, ти тільки глянь на цих рум’яних велетнів! Та з такими яблуками не соромно й до столичного ринку податися, най би і їхати місяць! І відчувається ж, що добрі плоди, навіть не отруйні, як інколи в нас бува!

– А картопля яка, Маріко?! В яку лунку не ткнуся – всюди щонайменш два десятки клубнів! І усі, немов Мокошею особисто відібрані: рівнесенькі, гарнесенькі, з кулак мій кожна!

– Так, не обманював гонець від нового нашого хазяїна, ой не обманював!

– Дай Всюдисуща Мати баронові нашому здоров’я та довгого правління, а Мокоша хай не залишить у своїй силі й мудрості.

– І то так! Другий врожай пішов, а скільки ж плодів!

Сліпа Хельга ще раз посміхнулася у вовняний шарф, котрим була закутана мало не до носу. Холод вона не любила, хоч в Грейткіллс зима й не сильно відрізнялася від осені. А Поль з Марічкою праві – гонець не обманув.

Восени до них у Калинки прилетіла довірена особа нового барона Грейткіллс. Те, що це чародій незвичайний, можна було здогадатися по самому гонцю. Таких велетенських, та ще й балакучих голубів навіть в Грейткіллс ніхто ніколи не бачив. Голуб повідомив, що Архімаг Землі Грегор, згідно з королівським указом, тепер є володарем цих земель. І він бажає покращити загальне становище своїх підданих. За словами Теодора (так представився дещо шокованому населенню голуб), в барона є план покращення добробуту провінції і з першим його пунктом селяни ознайомляться просто зараз.

Зізнатися, після цих слів усі двісті жителів села, що збіглися послухати балакучу птицю, дещо напружилися. Бо зазвичай в цих землях якщо в когось добробут і покращувався, то це в самих шляхетних господ. А от справи їх селян тільки неухильно котилися до пекла.

Проте, голуб лише дістав звідкись з-під крила чотири невеличкі дерев’яні фігурки. Коня, півня, корови та собаки. І попросив поставити їх по периметру села на чотирьох сторонах світу. Мовляв, це має захистити селян, а також покращити їх врожаї. Після чого птах чемно попрощався, побажав усім гарного дня і полетів.

Звісно ж, спочатку до підозрілих фігурок ніхто навіть торкатися не хотів. В цій провінції лихо може принести навіть шматочок лопуха, який ти щойно за призначенням використав. Що вже казати про невідомі артефакти. Тому іграшки так і лишилися лежати на головній вулиці села, а двоє найпрудкіших молодиків кинулися по Хельгу.

Та коли її підвели до фігурок і Хельга звернулася в молитві до Всюдисущої Матері, та промовчала. А це означало лишень одне – небезпеки нема. Тож обережні й недовірливі селяни все-таки вирішили ризикнути й закопати фігурки в означених місцях. Власне, від наступного після цієї події дня життя в селі Калинки й заграло новими барвами.

Наступний ранок село зустріло не тільки співами півнів, а ще й недовірливо-здивованими зойками, які дуже швидко змінилися на захоплені вигуки. В кожної родини, що проживала в Калинках, поза домом був свій город. І це ще не враховуючи три великих поля, що наче мали належати феодалу провінції, але давно вже засівалися й оброблялися жителями цього села для власних потреб. У всякому разі, калинчани зустріли зміни і на своїх городах, і на полях. А саме – вони побачили новий врожай посеред осені. Другий за цей рік. І сказати, що він був ряснішим та якіснішим за перший, основний – це нічого не сказати.

Стара Фекла бігала на радостях по сусідах, роздаючи відра тільки-но зібраних огірків, з долоню кожен. Кельн мірошник валявся просто у щільному золоті своєї нової, високої, пшениці і щасливо співав непристойні пісеньки. Сусідська з Хельгою родина всім складом тягла-тягла, та й не могла витягти із землі якийсь коренеплод. Дід сімейства присягався, що там буде велет, не менший за корову!

Радість оповила село. І, коли врешті перші емоції вщухли, до будинку Хельги ціла черга утворилася. Кожна родина бажала вшанувати сліпу цілительку своїми дарами. Але жінка спочатку сприйняла новий врожай не так радісно, як усі інші. І покликала до себе помічницю, з якою ділила хату.

– Катрино, що скажеш про ці усі новини? Як тобі нові дари від нашої землі?

– Дари, як дари, матінко Хельго, – стиснула плечима помічниця, – точно не небезпечніші за звичайний врожай. Я б навіть сказала, корисніші. Від учора земля навколо прямо дихає силою. Не поганою силою! – Швидко додала Катрина, побачивши запитально вигнуту брову сліпої. – Як на мене, взагалі нема чого боятися. Тим паче… – Катрина запнулася.

– Ну, люба, продовжуй, що ти хотіла сказати?

– Тим паче, це вписується в загальну картину подій. Як ми знаємо, в замку Хейзел більше нема… нема демонічних загарбників. А ще зі старого цвинтаря перестало віяти зростаючою небезпекою. Як би там не було, але виходить, що цей феодал намагається навести якийсь порядок на власній землі. І, як на мене, поліпшення життя його підлеглих, а також поліпшення власних справ за рахунок вашої плідної праці – це цілком нормально тут. Я б навіть сказала – правильно.

– Сподіваюся, все буде саме так, як ти кажеш, моя люба. Час покаже. Шляхи Всюдисущої незбагненні…

І от тепер, коли вони збирали вже зимовий врожай, час дійсно показав. Питання запасу продукції, а тим паче голоду, в селі були остаточно вирішені. Принаймні на пару років вперед. Ба більше! Борис, староста, на загальному зимовому зборі пропонував почекати ще рік, подивитися на подальші врожаї. І, якщо стан не зміниться на гірше – думати про знаряджання обозу у графство Вагнер. Там, в столиці графства, у Багамуті, розташовано другий за розміром ринок всього Фрідану. Староста був впевнений, що їх новій продукції просто не буде конкурентів!