Розділ 12. Шпигунські вилазки бурундука

Якщо в плани професора входило бажання збити мене з пантелику, то йому це вдалося просто блискуче. Розмова наша перервалася несподівано: чоловіка викликали до деканату, а от я так і залишилася стояти біля лави, перетравлюючи отриману інформацію.
Ні, десь усередині себе я все ж таки відчувала, що зі мною щось не так, ось тільки свої відчуття списувала на переживання з приводу таких кардинальних змін у моєму житті та отримання магії.
А тепер мені раптом стало відомо, що не я єдина вважаю себе трохи дивною.
Тряхнувши головою, я все ж таки спробувала викинути з голови дурні думки і обернулася в бік хлопців, що проходили «лабіринт». Вирішивши, що всі мої проблеми не вирішаться самі собою, я почала діяти від малого. Для початку розберемося зі справами насущними, а потім приступимо до більш складних завдань.
До того ж, пан Орм міг банально помилитися, адже він не був повністю впевнений у правоті своїх суджень, а це означає, що проста перевірка у Джерела відповість на всі питання, що виникли в мене за цей час.
Тож мені варто почекати рішення куратора, адже нехай я й не надто подобаюся магістру Орідіану, але до роботи він підходить з усією відповідальністю, саме тому чоловік не залишить мене в біді (принаймні я на це сподіваюся).
Впорядкувавши в голові свої метушні думки, я все ж таки попрямувала до ланцюжка снарядів, що являли собою плутаний лабіринт. Мабуть, тренування стане для мене завданням номер один.
Ну, а далі ми розберемося і з усім іншим.

***

Через дві години повзання, бігання, лазіння та стрибків, я все ж таки змогла подолати цілий комплекс вправ, покликаних перевірити адептів на силу, спритність та інтуїцію. І нехай це був полегшений варіант справжнього лабіринту, але його проходження показало мені, що моя фізична підготовка на жаль не достатньо добра.
А це означає, що мені доведеться зайнятися своєю формою. Тож біг, біг і ще раз біг. Після чого я займуся підтягуванням, з ним у мене теж виявляється проблеми.
Ех, стільки всього потрібно вивчити та підтягнути. Тішило тільки те, що і хлопцям не завжди вдавалося блискуче виконати ту чи іншу вправу на снаряді.

Повернувшись до гуртожитку, я полегшено видихнула і попрямувала у бік душової. Варто було змити з себе не тільки пил і піт, але ще й груди землі, в якій я викупалася, не втримавшись на підвісному канаті.
Виринувши з-під розслаблюючих струмків води, я закуталася в рушник, після чого поспішила назад до кімнати, де відразу ж помітила відсутність свого ненажерливого гризуна.
Мого бурундучка не виявилося не тільки на м'якому ліжку, а й під ним також. Я облазила чи не всі куточки приміщення, але не виявила ніде слідів моєї пухнастої грудки щастя.

- Біппі! - Хлюпнула носом, розгублено дивлячись собі під ноги. - Куди ж ти подівся? - Вирішивши, що малюк не міг піти далеко, я швиденько переодяглася в другий комплект форми і вийшла в коридор, де відразу взялася за пошуки свого вихованця.

Після довгих блукань спочатку коридорами гуртожитку, а потім і найближчими околицями, я ледь не впала у розпач, адже крихітки ніде не було, а зустрінуті мною адепти з сумнівом косилися на дівчину, що нишпорила в кущах.

- Біппі, де ж ти подівся? — Бродила безцільно стежкою між різнокольоровими будівлями, сподіваючись відшукати зниклого бурундука. - Нужбо, знайдися! Я тобі смакот принесу, - загорнувши за ріг, я вийшла з території студентського містечка і опинилася на гарній галявині, що рясніла яскравими квітами.
Відвернувшись всього на пару миттєвостей, я зовсім не помітила пухнасту грудку хутра, що мчала в мій бік, і поплатилася за це легким переляком і падінням прямо в квітуче різнотрав'я.

- Біпп! Біп-Біп, - обнюхував мене мій вихованець, щасливо притискаючись до розгубленої господині своєю тушкою. - Біп-Біп! - Він так і скакав навколо, змушуючи мене підвестися, а варто мені було опинитися на ногах, як малюк попрямував кудись у бік від основних академічних будівель.

- Стій! Ти куди? - Кинулася слідом за бурундуком, зовсім забувши про те, що я ніби-то втомилася і збиралася відпочити.
Обійшовши поле ледве помітною доріжкою, я опинилася біля негустого переліску. Біппі все продовжував мчати вперед, лише зрідка зупиняючись, щоб простежити за своєю годувальницею, яка просувалася, на його думку, надто повільно. Довелося трохи прискоритися, хоча м'язи, які втомилися за день, противилися такому повороту подій.
Виснага якось швидко далася взнаки, але я вирішила для себе пройти цей шлях до кінця і дізнатися, куди ж так прагне мене привести мій вихованець. Сподіваюся, я не помилилася, і це не виявиться якийсь склад скам'янілих сухарів.

- Біппі, стривай, - серед дерев крокувати було складно, і я ґрунтовно так відстала від гризуна, ледь не зазнавши поразки в битві з гілками кущів, що чіплялися до мене, адже їх тут виявилося занадто багато.
Малюк помітив моє зволікання і підвівся, шумно при цьому видихнувши. Здавалося, що в його очах я читала осуд. Згодна, я не майстер ходіння лісом, хоча, і цю прогалину в моїх уміннях з часом мені доведеться заповнити.

- Іду-іду, - вибравшись з лісистої місцевості, я нарешті випросталася, та й так і застигла, розглядаючи на всі очі красу, що постала переді мною.
Ліворуч я помітила темно-синє округле озеро, поверхня якого блищала і переливалася в променях заходу сонця. А ось праворуч були невисокі гори, я б навіть сказала пагорби, якби не їх кам'яна основа, повністю позбавлена ​​рослинності.

- Дивовижно! - Опинившись на березі водоймища, я опустила долоню у воду, відчувши не тільки її м'якість, а й якийсь приплив сил, що подарував мені легкість у русі. – Неймовірно! - Я весело піднялася, борючись з бажанням зануритися, але в той же момент моєю увагою заволодів вхід в печеру, який переливався різними кольорами.
Не знаю, чи магія це була, чи можливо просто гра сонячних променів, але місцевість виглядала не просто чарівно, а й таємниче. І мені, як любительці всього загадкового, конче необхідно було терміново розгадати те, що вона приховувала.