Розділ 9. Моя банда

Залишившись одна, я нарешті змогла розглянути зачіску, якою мене нагородив Біппі. Певного моменту навіть порадувалася, що партизан втік, інакше йому було б не до сміху. Бурундучок дуже тонко відчував мою внутрішню рішучість напіддати йому за самодіяльність, тому практично до обіду не висовував носа зі свого тимчасового укриття.
А коли я все ж таки зібралася йти на розподіл, при цьому страшенно нервуючись, пухкий попець мого вихованця акуратно висунувся з-під шафи, і я змогла погладити паршивця, набираючись від нього якогось спокою та рішучості.
Зрештою це вони обрали мою кандидатуру, то чому мені має бути страшно чи соромно? Я як мінімум зобов'язана спробувати, а якщо раптом у мене нічого не вийде, то можна з чистою совістю передати все до рук більш компетентного адепта.
- Тому ноги в руки й бігом, а то ще не вистачало запізнитися на шикування, - дала собі уявний потиличник і швидким кроком попрямувала на вже знайому площу перед адміністративним корпусом академії.
Народу тут зібралася величезна кількість, адже сьогодні всі курси з'їхалися на навчання, і я ледве змогла пробратися крізь штовханину до хлопців із новачків. Їх я розпізнала по різношерстій компанії, адже всі інші адепти були одягнені в мантії свого факультету, і тільки ми поки що висіли в повітрі, очікуючи на розподіл.
Як не дивно, але перваків виявилося набагато більше, ніж я встигла розгледіти під час проходження Посвячення, тому, швидше за все, відборів було декілька, і всі, хто їх пройшов, зібралися на цій площі. Пробираючись крізь галасливий натовп, я все ще сподівалася побачити своїх знайомих, але ні Юджина, ні Гвен ніде не було. І тоді я невпевнено зупинилася біля хлопців, яких бачила під час забігу, прислухавшись до їхніх розмов:
- То що ви вирішили? Старденійський – це вірний вибір, я вам кажу. У нього старший брат зараз в охороні імператора на посаді старшого капітана, він уже точно піднатаскав братика, - навколо йшла агітація, і тільки я не наважувалася і слова промовити, адже нічого не можу запропонувати адептам, що приєднаються до мене.
- Раз-раз, - тим часом на трибуні з'явився незнайомий мені чоловік і постукав по чорному кругляшу, в який пізніше заговорив. - Шановні старости першого потоку, прохання всім розміститися в пряму лінію на помості.
– «Добре хоч не на ешафоті», – у кризових ситуаціях моє дивне почуття гумору часом проривалося назовні.
Тим часом хлопці піднімалися сходами, і мені не залишалося нічого, окрім як попрямувати за ними. Я помітила вже знайомих усміхнених адептів, тоді як решта дивилася здивовано і з певною часткою скептицизму. Ну так, нежданчик, хлопці. У царстві м'язів і шовінізму з'явилася біла ворона з монастиря.
Злісно рикнувши, я змусила одного хлопчину смикнутися, поступаючись мені дорогою. І це додало якихось сил. Коли не знайомий із противником – від нього очікується чого завгодно. Так і я поки що була для всіх їх темною конячкою. На цьому й зіграємо.
Упевнено попрямувавши до Альріана, я стала між ним і безіменним знайомцем, який мене вже кілька разів рятував. А коли шикування першокурсників закінчилося, до трибуни підійшов заступник ректора і гучним голосом виголосив мій вирок:
- Що ж, не тягтимемо і почнемо церемонію розподілу. Бойовий факультет представлений трьома старостами: Альріан Старденійський, Адріан Веалірійський та Анна Гроуф. Прошу два кроки вперед, - зачекайте, я думала, що зараз буде церемонія розподілу по факультетах, чи ні? - Добре. Тепер прохання всіх, хто визначився стати в колону за своїм командиром, - і от і все, приїхали.

Я помітила, як ряди навпроти хлопців почали швидко наповнюватись бажаючими, тоді як я досі залишалася одна. Ну-мо, хлопці, адже ви так щиро мені посміхалися, коли вітали з перемогою.
Зробивши над собою зусилля, я підняла голову і зробила крок вперед, показуючи, що впевнена в собі. І в цей момент один з адептів відійшов від колони Альріана і бадьоро попрямував до мене:
- Зробимо їх усіх, Мала, - виглядав він цілком упевнено, і я погоджено кивнула. Та хоч пеньком назви, тільки не проходь мимо. - Гей ти, ти чого там забув? - Несподіваний помічник суворо глянув на ще одного незнайомця і примусив того приєднатися до нас.
- Анно, ти ж про нас не забула? - Кай і Берт все ж таки проштовхнулися ближче і впевнено зайняли свої місця серед моїх прихильників. А життя налагоджується!
- Гей, я не зрозумів: тільки відійдеш на пару хвилин, а мою дівчину вже намагаються відібрати, - з шумом і величезним натовпом новачків до мене рухалися Юджин і Гвен. - Ану побережись, нам потрібно побільше місця, - бічні колони все ж таки трохи поступилися, і я помітила що моїх виявилося не в приклад більше.
Бути не може! Невже...
- А ти думала я даремно в таверну зазивав? - Підморгнув мені Бовтун, вставши на початок ряду. - Ну, нічого... Поки ти там наводила мости з начальством, я подбав про інше, - ось чого, а самовпевненості Юджінові явно дісталося з надлишком.

- Що ж, як я бачу практично всі адепти встигли визначитися, і ми вітаємо перших старост з вдалим набором груп, - тим часом заговорив чоловік, про якого всі вже встигли і забути. - Бойовиків просимо відсторонитися і поспішити до комори, щоб отримати свою форму та інвентар. Ну а ми продовжуємо, і на порядку денному у нас факультет тактики та військових дій, який представляють одразу п'ять старост, - ми вже спустилися з помосту, і голоси почали потихеньку затихати, і тільки моя галаслива банда зібралася навколо свого ватажка, чекаючи на подальші вказівки.
- Кхм... - я прочистила горло, вимовляючи якомога впевненіше. - Давайте поспішимо, поки всі розміри не розібрали, - хлопці дивилися на мене здивовано, а я глянула на Юджина в пошуках підтримки.
- Одяг увесь зачарований, і набуває форми твого тіла, - сказав він як само собою зрозуміле, і я голосно реготала, розуміючи дурість своєї попередньої пропозиції.
- Загалом рухаємось! Вперед... Бігом! – Я показала приклад, обганяючи суперників, які виглядали злегка ошелешено від такого повороту подій. Сподіваюся, до комори не так далеко, інакше я можу надто рано видихнутися.
На моє щастя ми бігли не довго, і відразу за рогом адміністративної будівлі я помітила привітно відчинені двері, на яких висіла потрібна нам табличка. Фух, живемо!
Нас із Гвен пропустили першими, як єдиних дівчат у групі, а решта хлопців зайняли чергу, змушуючи дві інші ватаги чекати, коли прийде їхня черга. А нічого так, з такою охороною нам явно багато буде нічого боятися.