Розділ 7. Куратор та наставник

Просити про допомогу мені не довелося, адже я встигла наздогнати хлопців, і вже разом із ними піднялася на третій поверх, де й була ректорська. У приймальні ми просиділи не довго, дочекавшись, коли дух-секретар повідомить про нас голову академії.

- Проходьте, - темноволоса пампушка широко посміхнулася хлопцям і подивилася на мене здивовано. - А ви з якого питання? - Кхм ... у сенсі? Вони ж самі мене запросили, хіба ні?

- А я разом із ними. Ще одна староста, - дивилася на привіда, борючись із власним бажанням її помацати. Цікаво, а духа можна відчути?

- Тобто ви є А. Гроуф? – Перепитала секретар, зазираючи у свої документи.

– Так. Я можу увійти? - Обережно наблизилася до кабінету, отримавши ствердний кивок помічниці ректора.

- Дивні твої справи, Богине, - почула її шепіт, перш ніж двері за моєю спиною зачинилися.
Опинившись у просторому кабінеті голови академії, я дивилася на присутніх. Помітила застиглих бовванами хлопців і двох чоловіків, що сперечалися між собою.

- Я ж казав тобі, що погодився викладати тільки тому, що ти мене про це попросив! Але це! – Вже знайомий мені магістр вказав на хлопців і мене, здивовано ляскаючи очима.

- Ось і зараз я прошу тебе, хіба не видно? – Ображено дивився на нього ректор.

- Стривай ти, тут щось дивне, - викладач, що зустрів нас на галявині відбору, розглядав мене неначе дивну звірятку.

- Та куди ще чекати? Вони вже тут, тому не бачу сенсу відтягувати час, - обурився голова академії, нарешті звернувши увагу на те, що так зацікавило його співрозмовника. - Не зрозумів, а ти чого не застигла? - Щиро здивувався чоловік, підійшов до мене ближче і клацнув пальцями прямо перед обличчям. - Так склалося, що саме цього року у нас нема кому стати куратором новачків. А в тебе вже є досвід роботи з молодняком, ось і натаскаєш їх. Я навіть обіцяю не бурчати, якщо раптом хтось із дрібних прийде на тебе скаржитися, - як ні в чому не бувало продовжив свою промову магістр.

- Слухай, Ірміане, а на неї ж не діє, - тепер уже магістр Орідіан підійшов до мене ближче, розглядаючи впритик. - Ти хто така? - Задав питання, на яке я не знала що і відповісти.

- Бути не може! - Тим часом поряд зі мною стало багатолюдно: з другого боку до мене наблизився голова академії.

- Анна Гроуф, - вирішила, що мовчати все ж таки не правильно, краще відразу представитися, адже вони все одно дізнаються.

- І хто ж ти така, Анно? - Чоловік примружив очі, уважно спостерігаючи за моєю поведінкою.

- Послушниця монастиря Святої Марії. Кілька днів тому у мене виявилася магія, і я пішла до місцевого мага в Міртлі, який направив мене на відбір адептів, - виклала їм все, як на духу, боячись зайвий раз поворухнутися.

- І навіть не дракониця. Я б відчув… - втягнув повітря поряд зі мною викладач, продовжуючи свої міркування. - Але я пам'ятаю тебе. Розгублена малеча на галявині, ти показала небувалу стійкість під час першого випробування, а на третьому виявила кмітливість, після чого здивувала нас не лише десятим рівнем магії, а й ультрамариновими крилами. Прозорими, але не ілюзорними. - У міру усвідомлення почутого, я ошелешено дивилася на магістра, не знаючи, що й сказати у відповідь.

- То це вона? - Включився в розмову ректор Саверійський (прізвище я прочитала на табличці біля входу в кабінет).

- Як бачиш. Скільки тобі років, Анно? - Запитав у мене Орідіан.

- Двадцять, - впевнено відповіла я, адже це єдине, що точно знаю про себе. Разом зі мною в кошику знайшли записку з датою мого народження, справжні батьки вирішили вказати цю інформацію, перш ніж залишити мене біля воріт монастиря.

- Хм… Сила лише рік, як відкрилася, а вже десятий рівень. Це може бути цікаво.

– Чому рік? Лише кілька днів. Я якраз збиралася шукати роботу після свого повноліття, але злетіла під час прибирання загальної кімнати, - обурилася цілком обґрунтовано, адже ще кілька тижнів тому я нічого не знала про магію.

- Як це чекала повноліття? – У нерозумінні дивився на мене ректор.

– У мене сьогодні день народження, – обережно прошепотіла, спостерігаючи за тим, як чоловіки здивовано переглядаються. – Щось не так? – Невпевнено спитала, боячись почути дещо не дуже приємне.

- А то, люба Анно, що ваша магія повинна була вперше проявити себе тільки сьогодні, - припечатав магістр Орідіан, стомлено опускаючись у гостьове крісло.

– Що показала перевірка вашої сили у мага? - Вклинився в нашу розмову ректор.

- Приблизно другий-третій рівень, - чесно зізналася я, не збираючись приховувати таких важливих фактів від викладачів.

- Другий-третій? Ви впевнені? Але ж... як ви тоді до нас потрапили з таким рівнем? - Не те щоб це звучало так вже образливо, але все ж...

– Саме тому я й сумнівалася у правильності розподілу. Запитайте у магістра Орідіана, - не витримала, ставши навпроти чоловіків. - Може, нарешті розморозите їх, а про мене поговоримо пізніше? - І така злість мене взяла, що я сама ошаленіла від свого нахабства. Такому нас точно в монастирі не вчили. Хоча сестра Берта завжди говорила, що в мене проблеми зі слухняністю.

- Кхм... - ошелешено витріщилися на мене викладачі, але глава академії все ж продовжив як ні в чому не бувало. - То що, Ірміан, мені вдалося тебе зацікавити? - Це чим же, дозвольте дізнатися? Чи не загадкою моєї тут появи? То ж магістр цьому й посприяв.

- Так, я візьмуся за перевиховання малечі, - з якоюсь особливою зловтіхою промовив Орідіан, і я злякано позадкувала до дверей, туди, де все ще стояли застиглі постаті хлопців.

- Чудово, - ректор клацнув пальцями, і мої однокурсники здивовано втупилися в мою задкуючу безглузду фігурку. – Що ж, дорогі адепти! Я радий вітати вас у Академії Польотів та поздоровляю з успішним проходженням Посвячення. Як уже говорилося раніше, ви троє станете старостами у своїх групах, розподіл у які проходитиме в перший навчальний день, а поки що ви можете отримати розклад і познайомитися з куратором вашого курсу. Магістр Орідіан, вам слово, – чоловік відступив трохи убік, дозволяючи викладачеві звернутися до нас.