Розділ 5. Третій етап

Рано вранці нас зібрали перед входом на закритий полігон і майстер з бойовки (як представився чоловік) почав зачитувати правила останнього випробування:

- За моєю спиною ви бачите двері. Так ось це вхід до лабіринту. Варто учаснику ступити туди, і дороги назад не буде, поки повністю не пройдете низку ходів. На все про все у вас три години. Правило одне: не калічити та не вбивати. Раджу не поспішати, але й сильно пригальмовувати не варто. Ті, хто не вкладеться у вказаний час, але все ж таки пройдуть лабіринт, отримають ще один шанс, але я б не радив розраховувати на хорошу оцінку при цьому. Наприкінці випробування на вас чекає магічна арка, яка і визначить рівень вашого джерела. Але до неї ще треба дістатися. На цьому все. Пам'ятайте, що це випробування на спритність, силу магії, вміння логічно мислити та приймати правильні рішення. За вами спостерігатимуть, але ми не втручатимемося, тому ваше життя тепер тільки у ваших руках. Удачі, панове… і дама, - посміхнувся в вуса чоловік і зробив запрошуючий жест у бік величезних дверей.
Наша група опинилася біля третього полігону, а це означає, що ще як мінімум дві такі ж десь осторонь боряться за своє місце в академії Польотів. Поки я міркувала над цим, довкола якось стало порожньо, адже варто було викладачеві закінчити свою розповідь, як усі відразу ж ломанулися вперед. А я вже звично залишилася чекати, поки основна група проштовхнеться до лабіринту.

- Страшно? - Майстер підійшов до мене, вказуючи на полігон.

– Ні, просто не хочу, щоб мене затоптали, – відповіла чесно, чим викликала гучний сміх у чоловіка:

- Тоді буду за вас вболівати, юна леді, - він козирнув мені, підштовхуючи до дверей, - Там уже майже вільно.
Я коротко кивнула і зробила свій перший крок у лабіринт. Навколишній простір тієї ж миті змінився, і тепер я стояла посеред високих зелених стін. Так, добре, що тут немає роздоріжжя, і я точно знаю, що мені потрібно вперед.
Пригадавши слова викладача, рухалася я впевнено, намагаючись довго не затримуватися на відкритих ділянках, все ж таки це не може бути легка розважальна прогулянка, адже десь на мене повинні чекати неприємності.
І тільки-но я згадала їх, нехай і не вголос, як перше випробування вискочило прямо на мене, злякано дивлячись у вічі:

- РРаВввР, - вишкірився в мій бік зовсім ще крихітне тигреня, а я розгублено подивилася на «хижака», намагаючись зрозуміти, що ж з ним робити.

- І хто тебе злякав? - Ну ось не викликав він у мене страху або, можливо, огиди. Навпаки, я моментально згадала бурундучка, що залишився в моїй кімнаті, тому спробувала показати малюкові, що абсолютно для нього безпечна.

- Рррр, - було видно, що крихітка боїться, але старанно наближається до мене, ніби в нього за спиною була справжня небезпека.
Я підпустила тигреня ближче, дозволяючи тому сховатися за спиною, і почала акуратно просуватися вперед.

Причина втечі дитинчати виявилася прямо за рогом: мені вдалося розгледіти, як три величезні гієни насідали на невдаху-хлопця, який, як і я, опинився в цьому лабіринті для проходження випробування.

Можна було акуратно прошмигнути повз, поки магічні звіри була зайняті своєю невдачливою жертвою, але…

Чорт! Я точно про це пошкодую!

- Гей ви! Добре, мабуть, нападати натовпом на одного? - На мене обернулися всі: і майбутній адепт, що був спантеличений від такого втручання, і хижаки, що нападали на нього. Впевнена, що викладачі, які стежать за нами, теж перебували в деякому шоці, як, власне, і я сама.
Ну, а далі що? Потрібно було продумати свою акцію, а так мені навіть нема чим відбиватися. Я подумки чортихнулася ще раз, схопила на руки тигреня і різко підстрибнула в повітря, зависаючи приблизно за півтора метри над землею. Так собі вміння, але іншого в мене поки що не було.
Гієни тієї ж миті кинулися в нашу з крихіткою стороною, але дістати не змогли, так і продовжуючи крутитися внизу. Але хлопець порівняно швидко відійшов від шоку і вихопив великий корч, старанно розмахуючи ним перед мордами тварин. Свій напад він почав підкріплювати невеликими вогняними згустками, які точно кидав у тушки тварин. Ті скиглили, але не дуже поспішали відступати, і тоді з-за рогу з'явилася підмога: здоровенний дитина з величезним щитом у руках помчав прямо на хижаків, змушуючи тих ганебно втекти. Так, це вам не втрьох на одного.
Радісно стрясаючи імпровізованою зброєю, хлопці підійшли ближче і втупилися в помічницю, яка зависла в повітрі:

- Зстрибуй звідти, - варто було гієнам зникнути, як здоров'як подав мені долоню, пропонуючи свою допомогу. А в мене насправді з приземленням було не дуже, тому я просто впала на нашого рятівника, - Ой! - Поблизу від його бороди клацнули малесенькі щелепи притисненого до мене тигреня, і хлопець ледь не випустив мене з рук, кидаючи на землю. Благо втримав в останній момент, а то довелося б збирати мої кістки, розкидані по цій ділянці лабіринту.

- Вибач, малюк просто злякався, - я вже твердо стояла на ногах, збираючись розпрощатися з нібито суперниками, але їх, здається, це не сильно влаштовувало:

- Стій. Ти куди? – Промовили обидва хлопці, ступивши прямо за мною.

- Туди, - невпевнено кивнула на одну з розвилок лабіринту. Карти в мене все одно немає, сподіватимемося на везіння.

- Я з тобою, - врятований мною адепт, схоже, вважав себе моїм боржником, хоч тут ще питання: хто кого рятував.

- І я, - обидва не роздумуючи попрямували у вказаному мною напрямку, а приголомшеній мені тільки й залишалося, що поспішити за своїми несподіваними супутниками.
Не те щоб я була проти їхньої компанії, швидше за, але ж це не правильно? Чи все ж таки…? На роздуми часу в мене не залишалося: довелося терміново наздоганяти попутників, тому я кинулася в лівий поворот, де хвилиною раніше встигли пройти адепти.
Рухалися ми досить швидко і щасливо уникнули зустрічі з «ворожими» магами, які зі змінним успіхом закидали новачків, що засіли в засідці.