Розділ 3. Перевірка почалася

Після недовгих суперечок (збожеволіти, ніколи ще не сперечалася з бурундуком!) я вирушила спати, займаючи практично все ліжко, і тільки лівий кут був спритно захоплений цією нахабною грудкою хутра.
Ось недарма матінка настоятелька казала: деяким лише дозволь за палець вкусити, то вони всю руку відтяпають! Так було і з моїм новим співмешканцем. Спершу цей шкідник вліз у мою кімнату без дозволу, потім він рився в моїх речах, і ще тоді я повинна була побачити в цих безсоромних очах, що бурундук на цьому не зупиниться. Але ні, я чомусь вирішила поділитися з ним булочкою. І все! Цей нахаба задумав піти далі: він просто взяв і зайняв частину МОГО ліжка, навіть не поцікавившись моєю думкою!
Шумно видихнувши, я спробувала вгамувати свій праведний гнів і заснути. І ось коли мені вже практично вдалося вирушити в царство дрімоти, цей маленький (не побоюсь цього слова) ГАД потягнув на себе ковдру.
Отут моєму терпінню і прийшов кінець.

– Ти! Худа підкладка під комір! - Мене трохи понесло. Таке іноді траплялося, коли хтось переходив певну межу, при цьому два крихітних ока з сумнівом уп'ялися у мій бік, намагаючись зрозуміти чи не до нього я звертаюся. - Так-так, ти! Згинь звідси! - Звірятко невпевнено відпустив край пледу, вибираючись із теплого кокона, і, шморгаючи носом, почав рухатися прямо до дверей.

- Ва-ва...

«Це він наче плаче?», - майнула в голові зрадлива думка, але я поспішно її відштовхнула.

- Аааа, - ні, ну адже точно реве! Чорт! Я про це однозначно пошкодую, але…

- Гей, Малюк, - плечі бурундучка опустилися ще нижче, але крок сповільнився. - Ну вибач. Я не хотіла бути такою злюкою. Просто спочатку ця магія, потім ночівля на лаві… Я втомилася, розумієш? Не ображайся, гаразд? - Крихітна голова обернулася в мій бік, і я впевнено ворухнула долонею, підзиваючи пушистика до себе.
Малеча невпевнено розвернувся і поплів до ніжки ліжка, укладаючись прямо на підлогу.

- Ну ти чого? Нам тут обом місця вистачить, - поплескала по краю ліжка, і бурундук спритно заліз нагору, загортаючись у ковдру. - На добраніч, Біппі, - не знаю звідки в голові взялося це ім'я, але малюк, здається, був не проти.
Ну а вранці нашу ідилію сну розбив рев, що пролунав на всю округу. Я навіть не зовсім зрозуміла, що сталося, тому різко сіпнулася, впавши з ліжка. А коли звук повторився, то на мене впав ще й пухнастий грудок, у якому я не одразу визнала свого вихованця.

- Це що таке? Війна? - Думка звичайно дурна, але й інших правдоподібних варіантів у мене не було.

- Народ! Підйом! Незабаром етап починається! - Коридором промайнув вчорашній відповідальний адепт, і тільки тоді я зрозуміла, що це був сигнал спонукання.

- Та він і мертвого підніме, - пробурчала я, забираючись назад на ліжко. - От би ще пару хвилинок поспати, - ми звичайно в монастирі вставали рано, але ж не перед світанком!
І тієї миті я знов почула повторювану «трель» дзвінка.

- Та щоб його! - Рикнула, скидаючи з себе плед. - Іду я, йду! - Промовила в порожнечу, ніби мене хтось міг почути.
Зібравшись за лічені хвилини, я вислизнула з кімнати, помічаючи бадьорих і усміхнених хлопців. Ні, ну як вони можуть так зубоскелити зранку? Вони ж спати лягли пізніше за мене!
Пробуркотівши це собі під ніс, я все ж таки випурхнула на вулицю, де вже почалося шикування.

- Нумо! Що ви, наче сонні мухи, ледве рухаєтеся! - Вчорашній любитель спорту вже роздавав команди, і ось його погляд зупинився на мені. - Гей, Дрібнеча! Ти чого там застигла. Ану, бігом у першу десятку ставай, - сміятися чи дивитися ніхто і не думав, сьогодні всі були зібраними і готовими будь-якої хвилини вступити в бій, і тільки я розгублено плескала очима, намагаючись зрозуміти, що ж від мене хоче цей військовий.

- До стрічки йди, - одними губами прошипів мені адепт, що стояв поруч. – Перевірка вже почалася.

- Дякую, - шепнула у відповідь і кинулася на три кроки вперед, зупинившись перед пов'язаною синьою стрічкою.

- Чудово. Якщо вже всі в зборі, - при цьому він глянув знову на мене. - То ми почнемо. Беріть зброю та повторюйте за вашим командиром. Перша трійка тих, хто опустить зброю на позумент, вибуває. Всі готові? - В руку мені сунули короткий меч і наказали тримати його на витягнутій руці паралельно до землі.
Ось тільки стрічка була для мене набагато вищою, і тому мені довелося підняти долоню, спрямовуючи зброю вгору.

- Почали! - Скомандував наш перевіряючий, і ми прибрали другу руку, якою тримали важку рукоятку меча.

Сказати, що це було важко – нічого не сказати. Зброя так і намагалася впасти вниз, коли я ще навіть хвилини її не протримала. І тільки природна завзятість і злість на цих шовіністів змушували мене чіплятися за рештки мого самовладання, хоча долоня якось швидко змокла і затряслася.

«Давай, слабачко! Я не можу втратити його першою», - стогнала про себе, до крові закусуючи губу. Через хвилину з лишком почувся перший дзвін меча, що впав, і це додало мені якоїсь впевненості в собі і своїх силах.

- Дрібнеча, тримайся! Я на тебе п'ять срібляків поставив, - звучний голос мого знайомого змусив мене смикнутися від несподіванки. - З мене пряник, якщо ти ще двох обійдеш, - ці слова змусили мене почервоніти, схоже я не так вже й непомітно стягла булочку в їдальні, як здавалося.

- Джеймсе, вперед. Остін, нужбо, - почулися з усіх боків голоси, а викладач, здається, був і не проти такого самовільства, а може так він теж підбадьорював, намагаючись хоч якось вплинути на загальний результат групи.
Тим часом праворуч пролунало розчароване зітхання, і ще один учасник вибув зі змагання. Тепер нас лишилося вісім.
Піт великими градинами спускався по моєму підборіддю, капаючи на вже несвіжу сукню, але зараз мені було не до мого зовнішнього вигляду. Я повинна довести не тільки їм, а й самій собі, що чогось вартую і тому стоятиму доти, доки не впаду разом із цією треклятою важкою зброєю у мене в руках. Черниці теж бувають упертими, а я до того ж була лише послушницею.
Дві хвилини. Хтось поруч уже гарчав, а я тільки сильніше стиснула зуби, піднімаючи на сантиметр тремтячу руку.