Пролог

- Якого дідька ти накоїла? - Він підходив до мене повільно, але від цього було ще страшніше, якщо до цього хлопець здавався лише похмурим, то після того, що сталося, мало не розлютився.

- Я не знаю… Це була лише спроба розпізнати свою магію, чесно, - і чому він так на мене сердиться? - Щось не так? - Я взагалі тут без року тиждень, звідки мені знати, як Джерело впливає на драконів.

- Все не так! І не роби вигляду, що ти не в курсі! - Якщо він ще на крок наблизиться до мене, я за себе не ручаюся.
Руки мої застигли в захисному жесті, і тільки тоді я побачила татуювання на зап'ясті, таке саме, як у цього психованного, що рухався вперед, усім своїм виглядом обіцяючи мені неземні кари.

- Ой! - Якось не подобається мені ця схожість.

- Ой! - Повторив лускатий, розглядаючи мене, наче дивне звірятко, - І це все, що ти хочеш мені сказати? - Ні, ну а що я можу? Хіба що…

- Вибач… Це якось виводиться? Може нам варто звернутися до майстрів тату? Кажуть, вони можуть видалити все, і навіть шрамів не залишиться, - мабуть, варто згадати, що я все оплачу, але, на жаль, у моїх кишенях зараз ні гроша, а дати мені гроші у борг хлопець навряд чи погодиться.

- Та ти знущаєшся, мабуть! Смішно тобі, так? – Дракон уже просто гарчав, а очі його перетворилися на дві вузькі щілини.

- Н-ні, - видала я і зробила те, чого лускатий від мене ну ніяк не міг очікувати.
Я коротко видихнула і кинулася до виходу з печери, де почула знайомі голоси моїх нових друзів.

- Анно, ти чого? - Запитала мене Гвен, але я лише схопила подругу за долоню і кинулася втікати:

- Біжимо! - Вигукнула решті компанії, відзначаючи, що вхід за моєю спиною затрясся.