Пролог

Денис перекинув ногу через невеличку решітку огорожі балкона й швидко опинився на тій стороні. Мить, і він вже стрибнув вниз. Судячи з різких рухів, вдарився добряче, але й слова сказати не міг – кляті «гості» були занадто близько.

- Вони можуть бути на другому, перевір, - Настя почула зі сторони сходів квапливі кроки й нерозбірливу лайку.

- Стрибай, - самими лише губами промовив, виставивши руки вгору. Дівчина відчайдушно почала мотати головою – з тими бугаями на неї, можливо, чекали неприємності, а тут перелом гарантовано! Від страху вчепилася у металеві поручні. – Пін, твою ж мать, бігом сюди! – роздратовано гирнкув. Може б і виглядало комічно, як він пошепки свариться на неї, але не за цих обставин. Раптом за спиною почула голоси незнайомців. Вони наближалися, і те, про що говорили чоловіки, геть не тішило.

- Нам головне адмінку знайти – шеф сказав, що вона тут усім заправляє. Передасть документи й ключі, а там вже подивимося, як ще її можна використати, - інструктував лисий свого спільника. Це зізнання подіяло на Настю, як крижана вода. Вже й переломи були не страшні! Озирнувшись, вона миттю повторила все за Деном. Тільки очі від страху заплющила, щоб не бачити, якщо він все ж не спіймає. Але даремно – менше секунди вільного падіння, а потім чоловічі руки міцно стискають її у своїх обіймах.

- Молодець, Пін, смілива дівчинка, - ледь чутно похвалив, і одразу ж потягнув за собою. На щастя, його байк стояв в стороні від будівлі, то ж дуболоми його навіть не помітили. – Вдягай і тримайся за мене міцніше, - подав шолом і кивнув на байк. Від нереальності того, що відбувається, навіть думки не виникало, що можна якось сперечатися з ним. Тим паче, що часу в них було дійсно небагато.

- Гей, стій! – почувся голос зі сторони чорного ходу. – Ігорю, тут дівка з кафе! – до них вже бігли. Чорти б побрали цю кляту уніформу!

- Тримайся, - нагадав Денис, і в наступну секунду вони вже зірвалися з місця.

«Ні, це просто ідіотизм якийсь. Це ж не може бути правдою! Певно, якийсь дурнуватий розіграш від Кості!» - розмірковувала Настя. Хоча ні, звісно не було такого – здатність чітко мислити втратила ще в той момент, коли помітила зброю у пізніх гостей. То ж всі ці висновки зробила її підсвідомість, відмовляючись сприймати дійсність, якою вона є.

Вони мчали вуличками міста й Настя зрозуміла, що Денис дуже дивно їде – перестрибує з однієї смуги в іншу й постійно кудись повертає. Дівчина добре знала ці вулиці, щоб зрозуміти – маршрут він обирав геть не логічно. Остаточно зрозуміла, що щось не так, коли він вирішив, порушуючи всі можливі правила, виїхати на пішохідний міст. На щастя, в цей час тут майже не було відвідувачів.

- Що сталося? Чому ти так їхав? – перше що спитала, коли чоловік нарешті зупинився. Причому десь в темряві однієї з майже закинутих доріг.

- Нас переслідували. Так було краще, - сказав, не відводячи погляду від телефону. Потім різко підніс його до вуха й почав розмову. – Катерино Сергіївно, вибачте, знаю, що ви вже лягли відпочивати, але справа термінова. Прямо зараз збирайте речі для себе й Ліна – ми їдемо. Так, якщо буде можливість – то й мені щось киньте. Не знаю, хвилин зо двадцять. Ні, певно, поїдемо в заміський будинок – зараз за кордон не варіант, - щось ще вислухавши від співрозмовниці, Денис відключив телефон.

- Ти їдеш? – чомусь ця інформація сприймалася, наче зрада. Хоча, хто вона для нього, і чому чоловік має ризикувати власною родиною задля сумнівних розбірок у ресторані приятеля?

- Ми їдемо. Дуже тобі раджу теж не гаяти часу й зателефонувати батьку – попередити, щоб збиралися з Сашком.

- Але навіщо?

- А ти досі не зрозуміла? Тільки що в Кості спробували віджати його ресторан. І зробити це вирішили через тебе.

- Але як і навіщо? – оторопіла Настя.

- Майже легально – ти б передала їм увесь вміст сейфа, в тому числі й документи, оригінали яких наш любий приятель невідомо навіщо тримає тут, а не в себе, а далі… Скоріш за все тебе б зробили винною, – констатував Денис.

- Але ж я звичайний адміністратор! – обурилася дівчина.

- Помиляєшся. Поки триває наша дурнувата угода – ми з тобою вдвох директори на випробувальному терміні.

Почувши це, вона вилаялася крізь зуби такими словами, які раніше було соромно навіть подумки вимовляти. В них обох є право підпису, рівне за своєю вагомістю підпису власника. Таку генеральну довіреність ще Всеволод Сергійович почав використовувати, коли набридло постійно їздити й узгоджувати все з її керівницею. Тільки от тепер не зрозуміло, чого полювання оголосили лише на неї. Хоча тут, певно, все просто – про темну конячку Дениса ще міг ніхто не знати. Її ж ім’я фігурувало постійно. От тобі й «блискуче» завершення кар’єри. 

- Молодець, Пін, швидко поповнюєш словниковий запас, - невесело посміхнувся чоловік. – Все, тепер телефонуй своїм і кажи, щоб збирали речі – залишатися вдома занадто небезпечно. Впевнений - в них вже є особиста інформація кожного з нас.

- Я не можу їх зірвати посеред ночі – треба хоча б готель якийсь знайти, -  схмурніла дівчина. В голові вже активно працювали шестерні, прораховуючи можливі варіанти.

- Про це можеш не хвилюватися – я запрошую вас до себе. Впевнений – твоїм чоловікам сподобається.

- Але…